(Феноменальне навчання дітей від 0 до 5-ти років за програмою «Майбутній геній»)
У сучасному світі, всі ті, хто займається вихованням дітей, спостерігають ажіотажний попит на прискорений розвиток дитячої психіки. Психологи процес «прискореного зростання» іменують «методом акселерації». Не всі психологи згодні з «методом прискореного зростання», оскільки існує альтернативний і слабо-затребуваний в даний час «метод ампліфікації» (повного проживання дитячого віку). В авторській програмі для «майбутніх геніїв» я об’єднав ці два методи і вийшов на «метод феноменальною ампліфікації» (феноменальне проживання дитячого віку), з конкретною і практично реалізованою темою під назвою: «Феноменальна обдарованість».

Тема «феноменальної обдарованості», тим більше «дитячої геніальності», дуже складна для розуміння в плані того, що нам, інтелектуально освіченим людям, необхідно переучуватися мислити. Наш інтелектуальний розум не підходить для феноменальної реальності, в якій буде жити «майбутній геній». У свідомості «майбутнього генія» нам необхідно формувати три матриці (базисних навички): інтелектуальну, креативну і феноменальну. Якщо «інтелект» нам зрозумілий, то про «креатив» ми тільки здогадуємося, що це таке. А про «феномен людини» у нас взагалі розпливчасте поняття. У цьому вся складність у вихованні «майбутнього генія», так як ми повинні поставити під сумнів існуючу сьогодні систему навчання, як у звичайному садку, так і в центрі раннього розвитку. Адже на першому місці у нас скрізь стоїть інтелектуальна освіченість, а у генія – феноменальна робота його розуму.

Сьогодні багатьом розумним психологам і педагогам ясно те, що інтелектуальне мислення – це досить примітивна робота нашого розуму, пов’язана з домінантою лівої півкулі мозку. Більш прогресивним вважається креативне мислення з домінантою правої півкулі мозку (метод Макото Шичиді). Сучасні психологи говорять про те, що в сучасному світі дитина повинна спиратися на «два крила»: інтелектуальне і креативне. Час «однокрилих інтелектуалів» вже пройшов. Настала ера «двокрилих» дітей. У своїй авторській програмі «Майбутній геній» я пропоную піти далі, а саме навчити «два крила» (ліву і праву півкулі мозку) працювати когерентно (злагоджено), тобто вийти на феноменальний формат свідомості в дитячій психіці.

До того як прийти до «феноменальної обдарованості» в дитячій психіці, я серйозно займався дослідженням дорослого феномена геніальності. В результаті була написана книга-дослідження під назвою: «Феномен геніальності людини», де на базі «теорії квантової свідомості» (ТКС) досить переконливо доведено те, що наш мозок здатний працювати в трьох квантових режимах. Розум звичайної інтелектуально освіченої людини працює в самому примітивному режимі «простої позиції».

У нас слабо-ефективна аналогова пам’ять, вузька, концентрована бета-увага і наш мозок перевантажений в «ліву сторону». К. п. д. мозку в режимі «простої позиції» – 7-10%. При навантаженні в 15%, наш «мозковий реактор» може «піти в рознос» і людина опиниться в психлікарні. Розум генія, здатний працювати в трьох квантових режимах: «проста позиція» (інтелектуальний розум), «змішана позиція» (креативний розум) і «суперпозиція» (феноменальний розум). Більш того, у «феноменального розуму» самий м’який навантажувальний режим роботи нашого мозку, оскільки обробка інформації йде повністю (тотально) на рівні підсвідомості. Ви бачили по телевізору або в Інтернеті, як дитина-поліглот у віці чотирьох років (Белла Дев’яткіна, «Дивні люди», «Росія-1»), знає сім іноземних мов, відповідає на питання? Диво-дитина не напружує звивини, вона не думає. У неї феноменальна пам’ять, так як дві півкулі мозку працюють в режимі «суперпозиції». Граючись, дитина-поліглот інтуїтивно (миттєво) отримує відповідь з глибини підсвідомості і заодно виробляє суперінтерес до своїх феноменальних можливостей. В результаті чого, в її психіці формується суперцікавість до навколишнього світу. А суперцікавість або феноменальне сприйняття (тотальна увагу + феноменальна пам’ять) є перша ознака геніальності диво-дитини. Повинен сказати про те, що суперцікавість можна прищепити кожній дитині, якщо помістити її у феноменально-навчальне середовище («фенобус»).

Як у сучасному садку, так і центрі раннього розвитку ніхто з психологів не займається розвитком суперцікавості у психіці дитини, те, що ми називаємо «феноменом вундеркінда». Я вже не кажу про «феноменальну пам’ять», яка в програмі «Майбутній геній» має цілком конкретне і практичне рішення. Психологи і педагоги центру раннього розвитку не розуміють того, що своїми розвиваючими іграми, а також вивченням іноземної мови, вони формують у дитячій психіці лівопівкульну (інтелектуальну) матрицю свідомості, назавжди закриваючи доступ, як до креативного розуму, так і до феноменальних можливостей в дитячій психіці. Дитина, в голові якої формується інтелектуальна пам’ять, довго вивчає рідну мову. Потім через аналогову систему освіти її будуть навчати іноземній мові. В результаті ми отримаємо інтелектуально підготовлену до школи людину, але без відкритого в її психіці геніального гена «геніос» («дух творчості»).

Ви не замислювалися над тим фактом, що дітям в ранньому віці вивчати іноземну мову набагато простіше, ніж дорослим? Простіше тому, що в психіці дитини ще не сформована повністю аналогова інтелектуальна пам’ять і в процес запам’ятовування вона включає «залишки» феноменальної пам’яті. Більш того, в ранньому дитинстві дитина прекрасно запам’ятовує іноземні слова. Але як тільки справа доходить до запам’ятовування іноземної мови, процес феноменального запам’ятовування припиняється і переходить в слабо-ефективну інтелектуальну площину. Всім педагогам іноземної мови, я, як розробник дитячої феноменальної пам’яті, радив би з двох до трьох років навантажувати дитячу психіку тільки «словами», «словами» і ще раз «словами». Як тільки в дитячій психіці сформується «феноменальна пам’ять» (дві півкулі мозку увійдуть в режим «суперпозиції»), можна переходити до іноземної мови.

Я прекрасно розумію те, що перехід від «інтелекту» (розвиток одного «крила» в дитячій психіці) до «креативу» («два крила»), а тим більше до «феномену» (режим «суперпозиції»), пов’язаний з великими труднощами, перш за все в умах психологічно освічених людей (психологів, педагогів, професорів вузів). Тому психологам, які виховують дитину за програмою «Майбутній геній», переучуватися необхідно мислити, з психології свідомого, на психологію підсвідомого. І це не моє бажання, а веління сьогоднішнього часу. Для того щоб вам було зрозуміло те, що «нові діти вже стукають у двері», наведу коротку історію розвитку дитячої обдарованості в інтерпретації креативного психолога з міста Києва.

У сучасному світі існують дві системи виховання дітей раннього віку: класична та альтернативна. Я не кажу про систему освіти (педагогіки), підкреслюючи те, що до п’яти років, виховання і освіта (навчання словам, мові, а особливо допитливості) – це цілісний (голограмний) процес в координатах голограмної педагогіки. У голограмній педагогіці, ми не вчимо дитину іноземній мові. Ми використовуємо іноземну мову (або кілька мов), для формування в дитячій психіці феноменальної пам’яті. Одне в іншому, одне неможливе без іншого. Базисом класичної системи виховання є інтелектуально-освічена і соціально-адаптована дитина. Коротка історія класичної системи освіти говорить про те, що у другій половині далекого 19-го століття, в результаті стрімкого зростання промисловості в розвинених країнах, виникла гостра необхідність в інтелектуально-освічених робітниках. Так з’явилася загальна система шкільної освіти. Потім, розумні люди зрозуміли те, що будівельника індустріального суспільства необхідно готувати не з семи років (шкільне навчання), а з появою перших ознак мови. Психологи розробили систему виховання в: садках, дитячих будинках, інтернатах. Класична система виховання мала позитивне значення, оскільки дозволяла підготувати дитячу психіку до другого (шкільного) етапу навчання.

На початку 20-го століття, просунуті люди виховання дітей, зрозуміли те, що система загального дитячого навчання виховує в людині «робочі якості» (інтелект + соціалізація). Тому стали з’являтися альтернативні школи, засновані на вихованні не стільки «робочої людини», скільки особистісних якостей, як тоді говорили – «гармонійну особистість». Сама система альтернативного виховання мала три етапи історичного розвитку. На першому етапі (система Марії Монтессорі і вальдорфські школи Рудольфа Штайнера в самому початку 20-го століття) переслідувалася мета виховати гармонійну особистість (інтелект + розвиток особистісних якостей). У другій половині 20-го століття в розвинених країнах Заходу, як в суспільстві, так і в психологічній науці, був культ «успішної особистості» ( знаменитий, публічний, багатий, успішний). Дитяча тема «гармонійної особистості» непомітно перекочувала в «успішну особистість». Настав другий етап альтернативних шкіл. Стали масово з’являтися центри раннього розвитку, що прагнуть виховати майбутню успішну особистість. Базисом навчання в таких альтернативних школах був інтелект + успішна особистість. З’явилися діти, що добре вчаться з «чудової норми».

В самому кінці 20-го століття (в 1999-му році) прийшли «Діти Індиго», які «зламали систему» як класичного, так і альтернативного навчання. Щодо дітей Індиго існують різні версії. Для мене прихід дітей Індиго був знаменний тим, що вперше серйозно заговорили про «дітей феноменів» або «особливо обдарованих». Десь до 2005-го року дітей Індиго стали забувати. Але саме діти Індиго дали новий сплеск «дитячій обдарованості» в системі альтернативного навчання. Тема «успішної особистості» відійшла на другий план. Настав третій етап розвитку альтернативних шкіл. Приватні садочки та центри раннього розвитку швидко перекваліфікувалися в центри для обдарованих дітей. Оскільки сама тема «Що таке дитяча обдарованість?» не була конкретно позначена, по причині того, що це вже не інтелектуальне, а голограмне (цілісне) поняття, то психологи непомітно перейшли від «успішної особистості» на «успішний талант». Успіх у: малюванні, музиці, математиці, логіці, шахах, танцях, вивченні іноземних мов. Відбулася підміна понять. Розвиток конкретного таланту стали вважати першим кроком на шляху до геніальної людини. З’явилися книги, і навіть розвиваючі ігри на тему «Маленький геній». Психологи і педагоги з центрів раннього розвитку, самі того не розуміючи, кинулися виховувати «маленького генія». Шляхом тривалих і великих зусиль їм вдається домогтися успіху в розвитку конкретного таланту. Але далі «успішного таланту», здатного копіювати чужий досвід, вони просунутися не зможуть. У дитини, вихованої на базисі «інтелект + успішний талант», відсутній ресурс для того щоб піднятися на рівень «геніального таланту».

Насправді «геніальність» в сучасному квантовому розумінні – це здатність двох півкуль мозку людини працювати в режимі «суперпозиції». Тому, розум генія на два порядки (креатив і феномен) вище розуму звичайної людини, в ресурсі якого всього лише одна інтелектуальна матриця свідомості. Філософія «геніального таланту» полягає в тому, що спочатку в дитячій психіці необхідно сформувати феноменальну матрицю свідомості (навчити мозок працювати в режимі «суперпозиції»). І лише після цього, вкидати на цей благодатний грунт «сім’ю» конкретного таланту. Якщо дитина диво-поліглот вийшла на когерентну (злагоджену) роботу двох півкуль мозку і непомітно, граючись, навчилася великої кількості іноземних слів, їй можна присвоювати звання «геніальний талант». «Геніальний» означає феноменальний рівень розуму, а «талант» – досягнення вершини в конкретній діяльності. Цікавим є те, що при досягненні «вершини» змінюється сама психологія диво-дитини.

Диво-дитина знає більше, ніж ми можемо їй дати. Тим більше знає не інтелектуально, а завдяки величі духу власних феноменальних можливостей. Дитина погано орієнтується в нашому житті, але, що стосується процесу пізнання, то вона вже вийшла на рівень надвпевненості у своїх силах. Вона відкрила у своїй психіці «геніос» – дух творчості. Вчителі, тим більш низького інтелектуального рівня, їй вже не потрібні. Для нього наше інтелектуально-навчальне середовище («інтелобус»), стає ворожим простором. Тому вона виявляє бунт у будь-якій формі до всього того, що ми їй свідомо нав’язуємо. Якщо ми не проявимо свій дорослий диктат і не задавимо в її душі «генія» (бунтаря), то в школі вона буде гіперактивною дитиною з дефіцитом уваги. Нові діти не повинні навчатися у нашій звичайній школі, інакше вони знищать, як свою психіку, так і психіку їх вчителів. Для них повинні бути спецінтернати. В крайньому випадку – індивідуальні заняття з людиною, що розуміє толк в навчанні особливо обдарованих дітей. У цьому контексті невеликий приклад. Маленький Томі (Томас Едісон) був непосидючим і туго думаючим учнем першого класу (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю). Вчитель радив батькам, віддати Томі в школу для недоумкуватих. В черговий раз, коли Томі все це набридло, він втік зі школи. Батьки були змушені найняти вчителя індивідуального навчання. В результаті, у дорослому житті Томас Едісон став геніальним винахідником.

Роблячи висновок з усього вищесказаного, можна сказати про те, що класична система освіти виховує майбутнього інтелектуального професіонала. В цьому немає нічого поганого, якщо дивитися на «речі» з життєвої точки зору. Альтернативні школи на першому етапі прагнули виховати майбутню гармонійну особистість + інтелект. На другому – майбутню успішну особистість + інтелект. На третьому етапі – майбутній успішний талант + інтелект. Базисом як класичного, так і альтернативного навчання, був «інтелект». На початку двадцятого століття прийшли діти Індиго. Настав час революційних перетворень у системі дитячого навчання. Ніхто не збирається скасовувати класичні, а тим більше альтернативні школи. Але все ж, поруч необхідно створювати школи для «нових дітей». Адже «нові діти» – це «перші ластівки» нашого майбутнього, я б додав зі свого філософського аналізу – «ластівки» майбутньої нової раси людей. Було б корисним, вже сьогодні, виховання сучасних дітей, розділити на три напрямки. Мета школи – школи метафізичної або інтелектуальної (класичної) освіти. Альтер-школи – школи особистої досконалості. І геніос-школи – школи розвитку «феноменальною геніальності». Всі три напрямки мають право на існування, оскільки виховують в маленькій людині, три фундаментальні матриці: інтелект, креатив, феномен.

Автор: Олександр Гален, творець геніос-школи феноменально-обдарованих дітей.