У рік 1360-й від Різдва Христового було святителю Олексію бачення: від однієї з ікон Божої Матері виходило раптом предивне сяйво, і почув владика глас краси невимовної: «Олексій! Личить тобі монастир поставити Моєму імені, купно і собі на пам’ять…» Тоді спитав він: «Де бути монастиря в ім’я Твоє?» І знову почув він голос Пречистої: «В межі міста Серпухова! Там Я полюбила місце на порятунок багатьом душам людським».

Тут же відправив святитель келейника свого, смиренного і боголюбивого Варлаама в Серпухов, вибрати відповідне місце для обителі. Але як же простому смертному, нехай навіть і ченцеві, зрозуміти, на яку саме частину серпухівської землі вказувала преосвященному Олексію Матір Божа? Стомившись в пошуках, інок заночував під великим деревом на березі Нари. І бачить він сон: звідусіль чується дзвін дзвонів і гримлять у безлічі залізні та мідні судини. Прокинувшись, зрозумів тоді Варлаам, що саме тут, на цьому місці, де був йому уві сні знак, і належить бути монастирю «в ім’я Її».

Тринадцять років невпинно велося будівництво, всі сили віддавав йому отець Варлаам, який керував роботами, і здоров’я його виявилося безповоротно підірваним. Перед своєю смертю він написав для святителя Олексія пояснення, чому монастир наречеться Владичним, а не Олексіївським. Був момент на самому початку будівництва, коли Варлаам впав замертво, але через якийсь час прийшов в себе. «Коли я впав, — писав Варлаам, — то побачив, що майбутню обитель нашу тримають на своїх руках ангели Господні, при дверях ж стоїть святий Захарія. І побачив я, грішний, як підійшла до брами Пресвята Владичиця зі своїми батьками і як святий Захарія посадив Її на третю сходинку…»

У травні 1377 року закінчилося земне життя преподобного Варлаама Серпухівського, засновника та першого настоятеля Владичного монастиря. За його заповітом, він був похований на паперті Введенського храму, щоб «завжди споглядати церкву Пресвятої Богородиці». Через дев’ять місяців покинув земну пристань і святитель Олексій, а монастир, заснований за велінням Божої Матері, з тих пір і носить ім’я Владичного.

Зверніть увагу на ікону, відтворену на заголовку. Вона написана сучасним майстром, в наш час. А ось сюжет її досить рідкісний, і він відсилає нас вже не в таку сиву давнину, а в кінець XIX століття, коли відбулося чудо, що прославило Владичний монастир.

У 1878 році селянин з Єфремівського повіту Тульської губернії, відомий своєю великою пристрастю до «зеленого змія», розбитий до того ж паралічем, неймовірними зусиллями дістався до монастирських брам і повідав сестрам про те, що йому тричі явився у сні старець і суворо наказав прийти в Серпухівську обитель і відслужити молебень перед іконою «Невипивана Чаша», бо тільки так він може вилікуватися від недуги своєї.

Сестри з великою увагою вислухали його розповідь. Бентежило тільки одне: ніхто з насельниць не чув до цього про ікону з такою назвою. «Так чи не переплутав що-небудь цей страждалець?» — думали вони. Тут-то й згадали, що на переході з Георгіївського храму в дзвіницю начебто висить образ Божої Матері, на якому зображення чаші є. Ось лише назви його ніхто не чув. Яке ж було здивування насельниць, коли на зворотному боці цієї невеликої ікони виявився чіткий напис «Невипивана Чаша». А як тільки болящий побачив у храмі лик преподобного Варлаама, одразу ж визнав у ньому старця, який приходив до нього уві сні.

Чи треба говорити, що після молебню перед святинею новоутвореної селянин абсолютно зцілився. А в Серпухов потекли людські річки всіх стражденних, які шукають зцілення від страшної з недуг людських — пияцтва.

Звернемося знову до зображення. На ньому як раз відображений момент явища преподобного Варлаама знемагаючому від недуги селянинові. Вид святого подвижника суворий і невблаганний, а перст його вказує на ікону Божої Матері — як на єдино можливий шлях порятунку.

Знаючий впізнає в ній канонічну «Невипивану Чашу», але як же вона відмінна від знаменитої ікони Висоцького монастиря. На превеликий жаль, наприкінці 1920-х років прототип був безповоротно втрачений. Незабаром після відкриття Серпухівського Висоцького монастиря в 1990 році (по ряду причин він відкрився значно раніше Владичного) спеціально для нього була написана нова «Невипивана Чаша», яка дуже скоро стала шануватися як чудотворна.