Чому люди виходять на вулиці? Причин багато — від гніву до жаху, не кажучи вже про численні громадські чи релігійні свята. Часто біля витоків свята стоїть влада, саме вона закликає народ вийти на вулицю. У такому заході завжди присутні приховані політичні інтереси, це витончений засіб збудити і спрямувати в певне річище людські емоції. Свята такого роду дозволяють виміряти двосторонній зв’язок “влада — народ”.

Як влаштовується свято? Дії представника влади зводяться лише до того, щоб замовити свято, мета якого — збудити уяву, спонукати до пошуку нових форм використання міського простору. Це — позитивний бік справи, бо народ навчається, як стати, бодай ненадовго, володарем цього простору. Влада спокушає народ нагодою вийти за межі буднів, і опиратися такій спокусі несила нікому.

Механізм вуличного видовища починає діяти відразу ж після того, як із палацу володаря чи з міністерства надходить замовлення на свято.

Потужність, швидкість та ефективність цього механізму дає чітке уявлення про життя та співвідношення сил у місті. Володар прагне викликати ентузіазм народу, а також додати до історії новий розділ. Мета громадян — долучитися до творчості, переважно засобами гри рухів, звуків, світла (якщо дійство відбувається вночі). Творчі зусилля загалом мають гуртовий характер, та найчастіше вони є сумою винахідливості окремих осіб.

Тріумфи та прощі

У давнину в Римі влаштовувалися тріумфи, свята, для яких архітектори, сценографи, костюмери, зброярі вигадували силу-силенну звукових та зорових ефектів. Вони призначалися для збудження патріотичного настрою, вдячності глядачів переможцям та гніву чи жалю до переможених. Вистави на вулицях набули такої ваги, що тут на честь подій почали споруджувати з каменю пам’ятні стели та арки.

За доби Відродження в Італії винайшли розкішні карнавали богів театру. У Флоренції, наприклад, колісниці, басейни з парфумованою водою, монументальні трони для оперових співаків, танцювальні майданчики на спинах носіїв, катапульти з коштовного дерева для акробатів — весь цей надзвичайний кортеж рухався вулицями міста під звуки срібних сурм. До нього приставали сотні вбраних у розкішний одяг акторів з розмальованими обличчями, з увінчаними виноградною лозою та пір’ям головами. Час від часу вони зупинялися, аби прочитати вірші чи виголосити здравиці.

У Бенаресі, святому місті Північної Індії, багато століть поспіль відбуваються великі свята Рамліли. Щороку сюди поспішають мільйони глядачів-прочан, аби протягом п’яти ночей підряд взяти участь у боротьбі добра і зла. На території понад кілометр завдовжки докупи сходяться і актори, і глядачі. Високі пересувні помости дозволяють присутнім, які знають напам’ять як текст, так і музику вистави, пережити незабутні враження. По суті, тут і штовханина, і пилюка, і галас рівноцінні благословенню. Справді, натовп чує себе серед своїх богів і грається з ними. На ранок шостого дня він дає їм спокій, переконаний, що час не втрачено марно.

Безумовно, те саме було й на Мальті XVI — XVII століть, коли за наказом великого магістра хрестоносці цього ордену виходили на вулиці, де спершу відбувався військовий та релігійний парад, сповнений музики та величі. Самі рицарі-хрестоносці не цуралися ролей акторів та співаків і навіть влаштовували оперові вистави у спеціально для цього обладнаних місцях. Отож частина апарату влади раз на рік грала в театрі на вулиці: щоб зміцнити віру, треба було демонструвати могутність.

Свято чи видовище

Сьогодні трапляється й таке, що замість держави замовлення на свято робить місто. У такий спосіб, даючи кошти та дозвіл на організацію події, що матиме великий розголос, мер утверджує свою незалежність та силу. Навіть карнавали Ріо-де-Жанейро, по суті, є виконанням замовлення міста та бразильського міністерства туризму. Стаціонарні конструкції дозволяють нині — досить лише придбати вхідного квитка — заповнити трибуни європейськими та американськими туристами, які годинами спостерігають святковий похід тисяч танцюристів у барвистому вбранні, переможців конкурсу шкіл самби. Навіть коли в незаможних кварталах відбувається карнавал не надто організований, все одно він зазнає подвійного викривлення, притаманного офіційному видовищу, а саме — вистава вже не безкоштовна, вона є наслідком конкурсного відбору. Якщо на початку минулого століття для того, щоб похизуватися своєю владою, на вулиці щороку виходили в багатому вбранні заможні класи, то нині там на якийсь час до рівня зірок підносяться класи найзнедоленіших.

У великому болівійському місті Ла-Пасі у 1985 році започаткувалося свято Fiesta del Cran Poder (свято Всемогутнього). Індіанці, мешканці незаможних кварталів міста, здавна приписували зображенню Христа Всемогутнього з місцевої церковки дивовижну силу. Процесія, яка сорок років тому була дуже скромною, протягом останнього десятиліття перетворилася на ретельно організоване свято, яке відбувається у всьому місті й, спускаючись із гір, закінчується внизу в багатих кварталах.

У берегах поліцейських кордонів та трибун для офіційних гостей, під пильним оком телевізійних камер релігійна процесія, де танцюють індіанці племені аймара, вбрані у вовняний одяг та прикрашені ритуальними масками, перетворюється на ярмаркове видовище, в якому беруть участь фольклорні ансамблі з всієї країни.

Цей святковий похід, де вже немає місця для безпосередньої участі глядачів, бере свій початок від надзвичайно важливого колись ритуалу вигнання духів, під час якого перевдягнений у якусь личину чоловік танцем до знемоги мав спокутувати гріхи та провини своєї громади. Але якщо протягом останніх років маски — гарні й незвичайні, як і колись, — танцюють і далі, то це робиться лише для того, щоб відтворити яскраві барви минулого та ще дати туристам нагоду сфотографувати незвичні картини на тлі вічних снігів.

Від 1981 року музичне свято, яке відбувається у Франції щороку 21 червня, стало вуличним дійством національного розмаху. Цього дня паперті, вулиці та мости в Парижі, береги Сени, парки перетворюються на самодіяльні сцени, де можуть показати себе музиканти-аматори, від флейтиста до оперового співака. Мов зачароване, місто споглядає — смакує свою власну снагу, та творчу енергію, а перехожі відкривають у собі натуру меломана чи музиканта.

Однак рік у рік сцени та естради стають дедалі численнішими саме в найпрестижніших столичних кварталах. Там виступають прославлені професійні ансамблі та співаки-зірки. На безкоштовні концерти просто неба збирається багато глядачів. Звичайно, для музикантів — флейтистів ще лишаються вулиці та вулички, а то й передмістя чи провінція. Та в міру того, як події привертають до себе дедалі пильнішу увагу засобів масової інформації, народний ентузіазм, проти недавніх часів, зменшується, свято втрачає самобутність.

Зі стихійного веселого безладдя свято перетворилось на організовану у просторі та часі виставу. Система попереднього запису та заявок перемогла первісну стихійність та свободу. Такий зародок стабілізації суперечить колишньому внутрішньому пориванню (а не замовленню), що мало на меті самовираз та творчість.

Автор: Франсуаза Грюнд.

P. S. А еще помимо всего прочего именно на праздники увеличивается активность всевозможных воришек, так что весьма актуальной становится покупка хороших жалюзей. А хорошие жалюзи можно приобрести, к примеру, в Одессе на сайте http://proem.in.ua/одесса, к тому же по демократичной цене.