У цьому есе у нас буде важка розмова. Я спробую на давньогрецькому прикладі показати вам дві сторони однієї і тієї ж медалі. З лицьовою стороною медалі ви будете згодні, оскільки саме Стародавня Греція дала нашій цивілізації перших справжніх геніїв. А от щодо зворотного боку, ви не те, що погодитеся, а станете в опозицію до моєї філософськи обґрунтованої концепції. Досить важко переконати освічену людину в тому, що 23 століття все людство йшло помилковим шляхом.

Згадка про мудреців Стародавньої Греції починається з шостого століття до нашої ери. До речі, Конфуцій, один з великих китайців, жив в той же час (нар. 551 р. до н. е.). Будда в Індії мандрував так само в цей час. Не будемо торкатися цих двох великих людей у давній історії. Зупинимося на часі геніїв Стародавньої Греції. В моєму авторському списку геніальних людей, 57-м геніїв дала Стародавня Греція, не рахуючи тодішніх богів: Марса, Геракла, Нарциса, Аполлона, Венери, Бахуса і. т. д. Їх теж можна зарахувати до геніїв, так як в Стародавній Греції світ богів був тісно вплетений у світ людини. Завдяки чому мудреці Стародавньої Греції мали феноменальний розум.

Невелике уточнення щодо феноменального розуму. Я вже говорив раніше про те, що мозок людини, згідно квантової теорії свідомості, може працювати в трьох базових режимах: а) «проста позиція» властива інтелектуальній свідомості, б) «змішана позиція» характерна для креативного мислення і в) «суперпозиція» феноменального розуму. Мозок мудреця, особливо перших давньогрецьких філософів, був здатний працювати на найвищому рівні свідомості іменованої «феноменальною геніальністю». Це коли дві півкулі мозку працюють у когерентному (злагодженому) форматі.

З одного боку давньогрецький філософ був генієм умоглядних міркувань, що дозволяло йому ефективно використовувати ліву півкулю. З іншого боку мудрець жив у ментальному просторі богів, що давало йому максимально ефективно використовувати уяву або властивість правої півкулі. Резонанс цих двох підсистем (правої і лівої півкуль), виводив свідомість давньогрецького філософа на рівень феноменального розуму.

Завдяки тому, що стародавні греки жили у світі уявних богів, в їх мозку була відсутня домінанта якоїсь одної півкулі. Навіть у Піфагора, який займався математикою-геометрією, дві півкулі працювали злагоджено, оскільки він шукав не наукову істину (логіку), а красу (естетику) своїх умовиводів. До речі, ранні давньогрецькі мудреці, не займалися пошуком логічної закономірності законів природи, а вірили (ключове слово) в естетику (красу законів природи) і етику – доброту в поведінці людей. Підкреслюю, не знали про природу і про благородні вчинки людини, а вірили, оскільки жили серед безлічі богів, і віра була їхньою внутрішньою необхідністю.

Древній мудрець дивився на грозову хмару, чув гуркіт грому і бачив у своїй уяві голограму того як бог війни Марс їздить на колісниці по хмарам. Це було повністю (тотально) суб’єктивне сприйняття, але головним було те, що його дві півкулі працювали в когерентному (злагодженому режимі) і він бачив світ за допомогою «третього мозку», тобто в голограмному форматі. Про красиву грекиню говорили те, що в неї вселилася богиня краси Венера. Древній грек бачив не реальну жіночу красу, а саме голограму богині Венери, яку «малювала» його феноменальна уяву.

Зрозумійте, суттєву і фундаментальну різницю між сприйняттям світу нашою інтелектуальною свідомістю і сприйняттям світу на рівні феноменального розуму древнім греком. Ми бачимо реальну суть речей у її причинно-наслідковому зв’язку. Використовуючи при цьому досить слабку інтелектуальну пам’ять, концентровану увагу в режимі «жорсткого фокуса» і примітивну уяву на рівні швидкоплинного бажання. Ми віримо більше науковим фактам, рекламним проспектів, пропаганді ЗМІ, ніж самим собі. Воля наша прив’язана до практичної доцільності. Все це збіднює наше життя, перетворюючи мозкову функцію (свідомість) у однобоке лівопівкульне мислення.

Інша справа мислення стародавнього грека. Він був вільним від усіх цих наших інтелектуальних установок. Він вірив у своїх богів, тому його уява носила голограмний характер і робила його увагу тотально-центрованою на моменті того, що він сприймає в даний момент часу. Він бачив рану на тілі свого друга, входив у стан «суперпозиції» і відчував біль як свою власну. Ми ж максимум, що можемо – проявити співчуття цій людині. Досягти рівня голограмного (фантомного) болю наш мозок не здатний. У нашій свідомості не сформована голограмна матриця і тому відсутній «третій мозок» людини.

Вірніше, «третій мозок» у нас був в завдатку до двох років (у ранньому дитинстві). Потім ми свій мозок відформатували інтелектуальною свідомістю і «третій мозок» зник з нашого буття назавжди. Сьогодні ми дивуємося з того, що живемо в 21-му столітті, вважаємо себе цивілізованими (культурними) людьми, а так і не припинили вбивати один одного. Більше того, через розвиток свого практичного розуму, ми привели всю Західну цивілізацію людей до неминучої безвиході. Страшно навіть уявити про те, що для еволюції всієї живої природи буде добре, якщо людина зникне з планети Земля.

Я прошу вибачення за те, що мене постійно «заносить» на філософську тему про тупиковий розвиток Західної Цивілізації. Продовжимо нашу розмову на тему феномену геніальності у стародавніх греків. Зрозуміло, не всі стародавні греки були геніальними філософами і не у всіх у них мозок працював в голограмному форматі. Ми говоримо тільки про мудреців (філософів) того періоду. Мудреців Давньогрецької Цивілізації (я пишу ці слова з великої літери, оскільки це був великий час для всієї цивілізації людей) можна розділити на три категорії: софісти (в перекладі з грецької – мудреці), філософи раннього періоду (Сократ, Платон) і філософи пізнього періоду (Аристотель). Існувало багато інших філософів, але в перехідний період, на розвиток цивілізації саме ці три мудреці справили вирішальне значення.

Софісти або досократики, займалися тим, що вели свої міркування на вільні теми, вправляючись у красномовстві (красі розуму або риториці). Софістів буде критикувати Сократ за те, що вони говорили про все, не чіпаючи самого головного – душі людини. Сократа можна назвати першим мудрецем, який повстав проти достатку богів у грецькому менталітеті і зайнявся міркуваннями («Діалоги Сократа») про душу людини. Що таке добро і зло? Що таке благо? Що є істина? Саме пошук істини, як у явищах природи, так і в душі людини в кінцевому підсумку погубив Велику Давньогрецьку Цивілізацію.

До Сократа софісти, живучи серед богів і міфів, в більшій мірі користувалися уявою, ніж логічним умовиводом. Зауважте, саме такий, здавалося б примітивний тип розуму, дозволяв софістам досягти феноменального рівня свідомості, коли дві півкулі мозку працюють в квантовому режимі «суперпозиції». Сократ був креативним філософом. Він відійшов від богів і став проповідувати істину, орієнтовану на душевну сутність людини і правила життя серед людей. До речі, Сократ, при міркуванні на тему соціальних проблем, пропонував соціальний устрій людей у вигляді комуни, для того, щоб в душі людини усунути її найлютішого ворога («его») у вигляді «приватної власності».

Мудрець Платон пішов далі свого геніального вчителя і став розглядати «істину» у вигляді ідеї. Платон говорив про те, що ми бачимо не сам об’єкт (наприклад «яблуню»), а світ ідей, створений нашим розумом. Іншими словами, об’єкт для нас є непізнаваним. Ми лише можемо міркувати про нього у світі ідей. Через дві тисячі років, інший геніальний філософ Іммануїл Кант, буде говорити про те, що кожен об’єкт або навіть «слово» (ідея цього об’єкта), містить у собі «ноумен» – непізнавану «річ-у-собі». Геніальний розум Платона, першим в людській історії зрушив теорію пізнання світу (гносеологію) у бік «світу ідей». Сократ розмірковував: про душу, про добро, про істину як правильне вирішення. Але він не торкався пізнання природних явищ, які погано вписувалися в його філософію про істинне благо. Платон пішов далі і як істинний філософ, став міркувати не тільки про душу і благо серед людей, а про «природу всіх речей» у вигляді «світу ідей». За великим рахунком, філософію Сократа, можна назвати «перехідною моделлю» від софістів (досократиків) до справжніх філософів, яким був Платон.

А тепер перейдемо до найголовнішого моменту нашого есе. Аристотель був учнем Платона, в завдання якого входило розвинути «світ ідей» свого вчителя. Але Аристотель досить швидко зрозумів, що «світ ідей» його вчителя має істотний недолік. «Світ ідей» Платона складається з двох частин. Об’єктивної і суб’єктивної оцінки ситуації. Суб’єктивне сприйняття світу було властиво софістам, як філософам споглядального типу розуму. Аристотель, за своїм складом розуму, був енциклопедичним філософом. Він багато читав, багато знав і здатність приймати все на віру, у нього повністю відсутня. У сучасному світі, серед школярів, Аристотель отримав би прізвисько «ботанік» – людина, занурена в «світ знань».

Саме геніальний розум цього «ботаніка» і зіграв злий жарт у розвитку всієї Західної Цивілізації людей. Аристотель відкинув суб’єктивну складову «світу ідей» свого вчителя і зайнявся тільки об’єктивним пізнанням «світу речей», яка в сучасному трактуванні має назву «Метафізика Аристотеля». Слово «метафізика» означає «над фізикою» (над природою). Але не в сенсі «надприродних» можливостей людини, а як те, що слідує «за природними явищами». Є об’єктивні закони природи. За Аристотелем – це «фізика» (природа). А є умовивід про ці закони природи. Це вже – «метафізика». За Аристотелем істина полягає в тому, щоб «метафізика» (опис законів) максимально близько наближалася до «фізики» (до природи самих законів). Тому геніальний розум Аристотеля всіляко заперечував суб’єктивне трактування природних законів. Я кажу «геніальний розум» тому, що метафізичний метод Аристотеля протримався, як це не парадоксально, до середини 20-го століття.

Спочатку «метафізика Аристотеля» складалася з двох частин: спостереження й умовиводи. Потім геніальний розум римського лікаря Клавдія Галена (до речі, грека за національністю), який ввів поняття «експериментальної медицини», де «метафізика Аристотеля» придбала триєдине значення: спостереження, міркування і перевірка істини експериментом. У 17-му столітті нашої ери геніальний розум Ньютон ввів поняття «науково доведеного експерименту», згідно з яким якщо «яблуко» 100 раз падає на землю і жодного разу не злітає в небо, то це науково доведений факт або 100% (наукова) істина. Якщо експеримент (наприклад, з яблуком Ньютона) доводиться об’єктивним фактом, то науковий експеримент необхідно було підтвердити математичним доведенням.

У 19-му столітті, в розквіт наукової істини, вважалося вірним все те, що було математично доведено на папері. Так проста метафізика запропонована Аристотелем (спостереження плюс умовивід), перетворилася в досить складний науковий метод інтелектуального знання. В кінці 19-го, а особливо у 20-му столітті, наукове знання перетворилося на науково-технічний прогрес. Але вже до кінця 20-го століття багато розумних людей стали розуміти те, що невинна метафізика Аристотеля, яка перетворилася в грозний науково-технічний інтелект, тим більш керована душею людини практичної доцільності, неминуче веде Західну Цивілізацію до безвиході.

І не тільки безвиході екологічного плану, а найстрашніше, що практична доцільність веде до безвиході душевної сутності людини. Сучасна людина так «роздула» її амбіційне «его», що воно скоро «лопне» від цього практичного переповнення. А адже ще Сократ попереджав про те, що найстрашніше зло для людини, її «практична его». Іншими словами, Західну Цивілізацію погубить практичний інтелект, родоначальником якого був Аристотель.

Аристотель, як геніальний філософ був по-своєму правий. Саме мислення у Стародавній Греції було досить примітивним, змішаним з «світом богів». Аристотель здійснив революційний переворот не тільки у свідомості давніх греків, а у всій цивілізації людей. Він першим зрозумів те, що для розвитку свідомості людини, необхідно починати з самого простого, а саме «пошуку об’єктивної істини». Все було б добре, якби в Стародавньому Римі народився філософ «суб’єктивної істини» і філософія розвитку свідомості людей пішла б за двома напрямками: об’єктивному і суб’єктивному. Сьогодні ми б мали дві цивілізації людей: інтелектуальну і феноменальну.

Але стародавній Рим був зайнятий іншим. Рим будував модель сильної держави, і метафізика Аристотеля допомагала в управлінні настільки великою імперією. Ісус Христос дав світові вчення про Бога. На жаль, Ісус Христос не був філософом і не зміг попередити людей про те, що потрібно вірити в Бога, а не в божественну ідеологію церковних служителів. Вчення Христа лягло не на духовний, а на метафізичний ґрунт людської, тим більш примітивної свідомості і досить швидко перетворилося в християнський фундаменталізм, який сьогодні ми називаємо «тисячоліттям темного середньовіччя». Тисячоліття (від 4-го по 14-тий вік) не принесло жодного результату для розвитку людської свідомості. Дійшло до того, що деякі історики почали сумніватися, а чи було насправді взагалі це тисячоліття. Як у тій «машині часу». Людина в четвертому столітті «пірнула» в «машину часу» і з тою ж свідомістю «виринула» вже в 14-ому столітті.

Проведемо філософський аналіз розвитку свідомості людини Давньогрецької Цивілізації з точки зору квантової теорії. Якщо взяти «лицьову сторону медалі», то Древня Греція дала світові багато геніїв і нових (креативних) напрямів. Метафізикою Аристотеля, в більш досконалому вигляді (інтелектом), ми користуємося сьогодні. З іншого боку (зворотна сторона медалі), саме метафізика Аристотеля, як просте і необхідне для людини вчення, на цілих 23-ри століття, загальмувало розвиток як креативного, так і феноменального розуму. Якби не теорія квантової фізики, то ми б і сьогодні продовжували пошук «об’єктивної істини», змушуючи все людство мислити слабо-ефективною домінантою лівої півкулі мозку людини. З позиції квантової теорії і розвитку феноменально розуму, історикам необхідно викинути цілих 23-ри століття з історії людської цивілізації. Благо те, що нарешті, шляхом проб і помилок, до нас дійшло те, що наш мозок має дві півкулі, здатних функціонувати у трьох квантових режимах: «проста позиція», «змішана» і «суперпозиція».

У заключній частині цього розділу необхідно сказати про те, що розум софістів Древньої Греції був налаштований на розвиток феноменальної геніальності. Аристотель остаточно поховав цей геніальний напрямок і запропонував натомість, більш просте і природне мислення. Спочатку це мислення носило аналітичний характер («метафізика Аристотеля»). Потім стало релігійним догматом. Далі – науковим експериментом. Дійшло до важко-сприйманої «теорії відносності». І якби не «квантова фізика», то ми б і сьогодні молилися на «Його Величність Інтелект».

Під натиском теоретиків «квантової фізики», однозначна істина, що має давньогрецькі корені, припинила своє існування. Світ став багатовекторним, багатоплановим, імовірнісним і ще більш непізнаваним. Передові люди свого часу вийшли на голограмный формат сприйняття, в результаті чого світ фізичний, психічний і навіть світ соціуму стали еквівалентними за своєю суттю, оскільки всі ці світи мали ментально-квантове походження. Ми знову повертаємося до давньогрецьких софістів, але тільки на більш високому витку розвитку своєї свідомості. Зрозуміло, сьогодні ніхто не буде винаходити нових богів. У нас інше завдання – виховати нову людину, що має три розвинені матриці свідомості: інтелектуальну, креативну і феноменальну. Настав час Великого Переходу, від людини практичної доцільності, до людей феноменального розуму і чистого серця.

Автор: Олександр Гален.