У попередній статті я прямо розпинався вихваляючи смирення. Сподіваюсь, мені вдалось переконати вас у всебічній корисності смирення? Але от маленька халепа, бути смиренним то не так вже й просто. А точніше – взагалі непросто, навіть неймовірно складно. Що аж постає цілком логічне питання: що нам заважає бути смиренним?

Відповідь на нього доволі проста – гордість. А ще її донечка пихатість і похідні від неї заздрість, чванливість, гнів, жадібність, хіть. І сила силенна всяких бажань, нав’язаних нам через засоби масової брехні, рекламу і таке інше. Замість того, щоб просто радіти з життя та цінувати те, що ми вже маємо, ми шукаємо казна що, та прагнемо казна до чого. Завжди націлені на результат, забуваємо за радість самого процесу. І засмучуємось, коли в нас щось не виходить (а коли виходить, то пихатимось).

Через це наше життя перебуває у суцільній тривозі, перманентному страху, що щось піде «не так» (а воно обов’язково піде «не так», навіть не сумнівайтесь). Чи не краще просто відпустити всі тривоги, хай буде як буде, а ми станемо насолоджуватись цим… І ось цим. (але при цьому ще й все зробимо, щоб було якнайкраще).