Сьогодні на сторінках нашого журналу відбудеться цікаве інтерв’ю про життя в ашрамі. Явище ашрама в основному характерно тільки для сонячної Індії. Саме слово “ашрам” в перекладі з санскриту означає “захист”. За часів стародавньої Індії ашрам був місцем, де збиралися мудреці, відлюдники, йоги і просто спраглі мудрості люди. Як правило, ашрами знаходилися на віддалі від людських поселень, десь у горах чи лісі, де в тиші можна було займатися медитацією, або просто роздумувати про сенс буття. У християнській культурі замість ашрамів були монастирі. Але монастирі суттєво відрізняються від ашрамів тим, що якщо ти став монахом, то вже так і повинен ним бути. Стосовно ж ашрама то ти можеш побути там деякий час, потім знову повернутися в мирське життя, потім знову поїхати в ашрам і так до нескінченності. (Можна сказати, що ашрам щось типу монастиря на тиждень)

Ашрами існують вже кілька тисяч років, є вони і в наш час, адже кожен поважаючий себе гуру родом з Індії, має свій ашрам. Найвідомішими є ашрами Ошо, Саї-Баби, Махаріші. Але повернемося до інтерв’ю, нашим гостем сьогодні буде Маргарита, майже прямо з Індії.

– Доброго дня Маргарита, для початку кілька слів про себе

Сама я з Казахстану, десь 10 років тому назад я приїхала в Україну з метою спробувати пожити в такому інституті, який називався “Університет Махаріши”. Хоч він і називається “університет” але нічого спільного зі звичайними університетами не має, швидше за все, це той тип ашрама, який можливий в європейських країнах. Раніше не було мови, щоб ашрам в Україні назвати ашрамом, тому що тут сильно переважала психологія і менталітет християнства, якщо з’являлося щось нове, воно викликало сильне неприйняття з боку населення.

– У якому ашраме ви були в Індії і як довго?

В Індії я була лише у 2 ашрамах, це ашрам Амми Амрітаананди Майї, і ашрам Шрі Сатья-Саї-Баби. Обидва ашрама знаходяться на півдні Індії, і багато в чому подібні.

– А чим відрізняються різні ашрами?

На мою думку, ашрами мало чим відрізняються, це як би громадські духовні інститути, покликання яких передавати людям знання, розуміння. Або якби я навіть сказала – це обитель Гуру, де можуть перебувати його послідовники. Є ашрами, де вже немає Гуру у фізичній оболонці, в таких ашрамах менше суєти, люди можуть займатися в спокійному утихомиреному місці медитацією і отримувати знання з книг. А в цілому, відмінність між різними ашрамами може бути хіба що в розташуванні, харчуванні, А на духовному плані – якась невелика різниця у філософії майстрів. Десь більше ухил робиться на дотримання рутини, десь на розкриття серця, десь ще щось. Тобто якщо ти живеш чисто ашрамним життям, дотримуєшся цих правил, в чистому вигляді можна знайти багато відмінностей, але в цілому це дуже схожі духовні інститути, покликані вливати чистоту в суспільну свідомість.

– А що потрібно для того щоб стати членом ашраму?

Нічого не потрібно. Життя в ашрамі можна порівняти з монастирем. Там є монахи, які постійно слідують вченню свого гуру, суворо дотримуються дисципліни ашрама і живуть там довічно з метою отримати мокшу (просвітлення). Також там є гості – це звичайні миряни, які хочуть серед повсякденної суєти приїхати і припасти хоча б ненадовго до ніг святого. Для гостей потрібно дотримуватися певних правил ашрама, які дуже прості. Стандартні правила: певний вид одягу (так само як у нас в офісах, ти не можеш прийти на роботу в офіс у трусах) У деяких ашрамах є спеціальні правила: не можна вживати наркотики і алкоголь, їсти м’ясо, занадто багато займатися сексом, шуміти.

– Який зазвичай розпорядок дня в індійському ашрамі?

Розпорядок дня може бути жорсткий, а може бути не жорсткий. Я можу сказати про 2 ашрама де я була. В ашрамі Амми жорсткий розпорядок дня, треба вставати в 4 ранку, починається день з Арча (повторення 108 імен Божественної матері). Після Арча невеликий чай, потім кожний йде в свою кімнату для невеликого відпочинку, потім усі збираються на групову медитацію. Після медитації йде сніданок, після сніданку починається “севи”. Сева – це як би праця, праця на користь ашрама. І т.д.

– У чому полягає працю на користь ашрама?

Буває по-різному, може бути робота на кухні, чистка картоплі, приготування овочів. Може бути вирощування сільськогосподарської продукції. Кожен що хоче дати ашраму, туди він і йде. Але сам гуру говорить: “Якщо ти хочеш просвітління, бери ту севу (працю) від якої всі відмовляються”. Там немає такого, що я не піду робити щось, бо я чимось відрізняюся від когось. Це не вважається духовним принципом.

– А коли в ашрамі відбій?

Відбій зазвичай о 10 годині вечора, хоча строго ніхто не дотримується цього. У ті дні, коли Амма дає даршан (благословіння) який іноді може тривати по 20 годин, зрозуміло ніхто не піде спати, поки триває даршан.

– Можна якось класифікувати ашрами по якихось ознаках?

Якби я класифікувала, то перша ознака, яку би я привела як критерій відмінності – це наявність живого Гуру. Для мене, безумовно, це було основною причиною візиту до Індії. Мені хотілося так би мовити в живу побачити святого. Є ашрами засновані тільки на отриманні знання. Наприклад, Ашрам Шрі Ауробіндо, туди люди приїжджають як до бібліотеки, беруть у свої кімнати книги і цілими днями читають. Є ашрами, які побудовані на посиленому вивченні асан (поз для заняття йогою) і суворому дотриманні удосконалення тіла. В ашрамі Рамакрішни вивчають санскрит, викладають танці, спів. Багато що залежить від ухилу ашрама, на що там зроблено акцент

– А що дало тобі самій перебування в ашрамі?

В ашрамі починається внутрішній рух до об’єкта, якого ти прагнеш. Мене дуже цікавила Індія і її філософія, в мене було постійне відчуття, що мені потрібно туди приїхати і відчути це на смак. Коли людина приїжджає і занурюється в це, ти отримуєш смак цього життя. Я ніколи не пошкодую що зробила цю подорож, і по можливості буду прагнути приїхати туди знову.

– Як думаєш чи можна створити в Україні щось схоже індійський ашрам?

Завжди все можна, раз Махаріші колись створив у Львові дуже близьку подобу ашраму, то чому б і не створити щось таке знову.

– Що можете сказати і побажати наостанок?

Можу сказати: “Якщо людина йде до чогось, говорити можна багато, але треба це пробувати”.

Дякуємо Маргариті за інтерв’ю для нашого сайту.