Великий мудрець Сократ якось сказав: “Пізнай себе – пізнаєш Бога.” Думаю,  одна ця фраза прекрасно передає зміст усієї психології, а також і релігії. Отож, темою цієї статі є самопізнання – що воно таке. Звичайно, Сократ – великий філософ і мудрець, який наговорив багато мудрих фраз, але нам з цього не буде ніякої користі, якщо не знатимемо, як їх застосувати на практиці, себто в реальному житті. Така проста на перший погляд штука – пізнати себе, як виявилось, річ ой яка не проста. І взагалі, як можна себе пізнавати? Може, взяти лупу і дивитись крізь неї у дзеркало на самого себе?

Пізнавати себе так само важко, як зайти у ворота, що не існують, чи як намагатись відчинити сейф, який не зачинений, чи перепливти ванну на човні. 

Велика проблема самопізнання в тому, що ми думаємо, що знаємо себе. А це не так. Довести це просто – для цього достатньо піти в гори. Ну можна просто потрапити в якусь екстремальну ситуацію…. Там побачимо, чи знаємо ми себе. Це файно ілюструє пісня В. Висоцького про гори, і дружбу, в якій є такі слова:

Если друг оказался вдруг
И не друг и не враг, а так…
Если сразу не разберешь,
Плох он или хорош, –
Парня в горы тяни – рискни,
Не бросай одного его,
Пусть он в связке в одной с тобой –
Там поймешь, кто такой.

Если парень в горах – не ах,
Если сразу раскис – и вниз,
Шаг ступил на ледник – и сник,
Оступился – и в крик,
Значит, рядом с тобой чужой,
Ты его не брани – гони:
Вверх таких не берут и тут
Про таких не поют.

Если ж он не скулил, не ныл,
Пусть он хмур был и зол, но шел,
А когда ты упал со скал,
Он стонал, но держал,
Если шел за тобой, как в бой,
На вершине стоял, хмельной,
Значит, как на себя самого,
Положись на него.”

Похід в гори – не лише файна можливість перевірити друга, а в першу чергу – перевірити себе, бо на слова цієї пісні можна подивитись ще й так: друг – то просто наше друге Я, ми самі, наша особистість. Отож, нема чого тут сидіти, нумо збирати наплечники, намети і в гори……………..

Першим кроком на шляху до самопізнання є розуміння того, що ми не знаємо самих себе. Чим більше ми дізнаємось, тим більше розуміємо, як мало ми знаємо. Той самий Сократ казав: “Я знаю, що нічого не знаю”. А ще можна додати: “Я знаю, що нічого не знаю, але як багато часу в мене зайняло дізнатись про це”.

Є дуже гарна єврейська хасидська притча:

Прийшов якось один молодий чоловік, шукач мудрості, до відомого еврейського мудреця Баал Шем Това ¹ . Значить, зайшов він до нього в домівку, і каже: “От знаю, що ви великий мудрець, хочу навчатись у вас мудрості”. А в цей час на вулиці йшов проливний дощ. Ну і Баал Шем каже йому: “Гаразд, якщо хочеш стати моїм учнем, то вийди на вулицю і постій там хвилин з п’ять. Ну і виходить наш герой на вулицю, стоїть п’ять хвилин під проливним дощем, весь мокрий до нитки повертається назад. І Бешт питає його:
– Ну, як тобі було, коли ти стояв там на вулиці?
– Та відчував себе цілковитим дурнем, – відповів юнак.
– О! – сказав Бешт, – це вже перший крок до мудрості.

На завершення підведу підсумок – першим кроком до самопізнання є розуміння того, що ми себе не знаємо.
А як все таки пізнати самих себе? На це є лише один інструмент, і за кілька тисяч років людство нічого нового не придумало, адже все нове – це добре забуте старе. Цим інструментом самопізнання є медитація. Про медитацію йтиме мова в наступній статті.