Медитація
Медитація з латинської мови перекладається як “роздумування”, “розмірковування”. Насправді нічого подібного з роздумуванням чи розмірковуванням медитація не має, та і дивно, чому це слово перекладається з латинської мови, а не з санскриту 1 . Медитація як практика була придумана в Індії, а не в давньому Римі чи Греції.
В наш час на темі медитації існує безліч спекуляцій, і безліч людей, які думають, що займаються медитацією, на ділі займаються чим завгодно, окрім медитації.
Насправді процес медитації діаметрально протилежний тому загально прийнятому визначенню – це не роздумування, а навпаки, зупинка нашого розуму. Як влучно сказав добре відомий індіанець на ймення Дон Хуан 2 – це зупинка внутрішнього діалогу.
Адже наш розум постійно щось белькоче, і внаслідок цього наша увага постійно спрямована на щось зовнішнє. А от коли ми перестанемо думати (зовсім перестанемо), тоді нашій бідній увазі не залишиться нічого іншого, як спрямувати своє світло всередину нас самих. Образно кажучи, увага – це ліхтар, який завжди включений, але він постійно направлений назовні. Під час справжньої медитації цей ліхтар направляється всередину нас, в глибину нашої свідомості, у підсвідомість, а подекуди й глибше. Ось це і є справжнім самопізнанням, мандрівкою всередину себе. Ми починаємо бачити, що наші думки, як виявляється, не зовсім наші, починаємо відрізняти свої думки від запозичених, буває і таке (о жах!), що своїх думок немає або дуже мало, а є тільки запозичені. Це не страшно.
Наша підсвідомість взагалі цікава штука – це кімнатка в нашій голові, в яку ми дуже рідко заглядаємо і як наслідок там купа бруду, бардак жахливий, все розкидано догори ногами і кругом гори брудних шкарпеток. Але, тим не менше, десь в цьому бардаку схований безцінний скарб. Цим скарбом є наша Божественна Душа, яка занедбана лежить під горою брудних шкарпеток, наших гріховних пристрастей, думок, звичок. Кінцева ж задача медитації – знайти і очистити нашу милу Душу від тої всієї брудноти.
Думаю, буде не зайвим сказати, що медитація як духовна практика присутня у всіх світових релігіях3 і веде до Просвітлення, Нірвани, Спасення, Царства Небесного, святості.
Навіть якщо заняття медитацією і не буде настільки успішним, щоб було досягнуто Просвітлення, тим не менше, нею варто займатись. На те, що наш розум постійно говорить, витрачається дуже багато енергії і життєвих сил, медитація ж дозволяє цю енергію зберегти і зробити людину більш здоровою, щасливою, успішною.
Медитація – це важка праця нашої душі, бо зупинити розум ой як не просто, подекуди нам навіть важко контролювати свої думки. Рідко кому вдасться так одразу взяти і ні про що не думати. Для цього потрібні тренування – тренування розуму. Це як в спортзалі, куди ми ходимо, щоб тренувати своє тіло, тягаємо штангу, качаємо біцепси, тріцепси, прес. Під час же занять медитацією ми тренуємо замість біцепсів наш розум, робимо його слухняним нашій волі.
Процес медитації дуже схожий з процесом приручення ковбоєм дикого коня, який постійно брикається, норовить кудись побігти, скинути вершника, от тільки в ролі коня виступає наш розум, в ролі ковбоя – наша воля. Якщо вдасться приручити розум, то буде дуже файно.
Стан людини, коли в неї повністю зникли всі думки, називається Дхьяна. Дхьяна – це і є справжня медитація. Однак одразу досягнути Дхьяни простій людині не вдасться, то все рівно, якщо хтось перший раз прийшов у спортзал і одразу пробує підняти стокілограмову штангу. А для того, щоб підняти стокілограмову штангу, спершу треба потренуватись у підніманні легших штанг. Легша штанга називається Дхарана. Дхарана перекладається з санскриту як “концентрація”, процес, коли ми наш розум концентруємо на якійсь одній короткій думці впродовж певного часу. Ця думка називається мантрою.
Мантри бувають різними, в Буддизмі найпопулярнішою мантрою є – Ом мані падме хум4.
Звісно, розум буде неслухняним, і постійно буде пориватись то в одну, то іншу сторону (а наша справа – стримувати розум, концентруючись на мантрі). В широкому розумінні медитація – це Дхьяна і Дхарана, у вузькому – лише Дхьяна. На сайті одного класного чоловіка на ймення Шрі Бумер, в гумористично-езотеричній статті про сутру-йогу живого пива (дуже гарна стаття, ось тут її можна почитати: http://shri-boomer.livejournal.com/10550.html) я знайшов гарний образний опис того, що таке концентрація і медитація. Уявімо собі собаку, яка хаотично бігає по дитячому майданчику, увесь час відкладаючи купки у пісок і пісяючи на гойдалки. Задачею концентрації буде посадити собаку на ланцюг біля будки. Медитацією буде називатись стан собаки, коли вона заспокоїться і залізе в будку.
Отож, щоб почати займатись медитацією. достатньо лише сісти в тихому і зручному місці і зосередити свій розум на чомусь одному, а оскільки ми живемо у християнському світі, то замість буддійських мантр цілком підійде будь-яка християнська молитва, головне, молитись від душі, всім розумом і всім серцем.
Про техніки медитації читайте в наступних статтях.
P. S. Духи віщують: А ще іноді дуже файно вдається медитувати під звуки дощу, на крапання якого просто чарівно заспокоює такий неслухняний розум. Тож якщо ви скажімо киянин, саме зараз погода у Києві дощова – самий час помедитувати.
- На санскриті медитація – це дхьяна, отож правильно було б називати медитацію цим словом – дхьяна ↩
- Дон Хуан – мудрий індіанець з племені Які, головний герой книг Карлоса Кастанеди. ↩
- У Християнстві, Іудаїзмі та Ісламі медитація присутня у формі чистої, щирої молитви. ↩
- Буквальний переклад мантри з санскриту – О Дорогоцінність у квітці лотоса! Має глибокий сакральний зміст. Зі слів 14-го Далай Лами ця мантра символізує чистоту тіла, слова і розуму Будди. ↩
35 thoughts on “Медитація”
Йоли пали)))) я як почитав з першого разу, то нічого не зрозумів. Довелося перечитувати. 😀
Спробую помедитувати колись, може і навчуся, але спершу почитаю техніку. 🙂
В наших реаліях при фразі “Ом мані падме хум” людина швидше за все буде думати про “мані”, а не про медитацію. 🙂
Тоді получится файна медитація на бабло 🙂
Привіт!
Додаю декілька особистих думок про медитацію, як я розумію її зараз.
Це реакція на книгу (скоріше, статтю)
Андрей Мельников, Вячеслав Харькив, Эдуард Генрих: Религия антихриста
http://www.jesus-voskres.ru/books/melnikov-andrey-religiya-antihrista.php
= Вася
* * *
Сьогодні в два прийоми прочитав подаровану розпечатку “Релігія антихриста”.
Мені більше всього сподобалась теза про потенційну небезпеку медитації
внаслідок відключення (опорожнення) волі і розуму.
Дійсно, медитація так чи інакше передбачає пасивність і повну відсутність думок.
При виключеному розумі і відключеній волі треба мати дуже чисте серце, щоб не стати
одержимим (заповненим) сторонніми сутностями. Пустий розум – прекрасний об’єкт
для підселення.
Східні єдиноборства часто називають “динамічною медитацією”, але це неправильно,
бо під час бою періоди релаксації змінюються напруженням волі, а відсутність сторонніх думок не означає їх повної відсутності (як це повинно бути в медитації). Вибір прийому для атаки або захисту (від смертельно небезпечного противника) потребує мислення. “Динамічна медитація” можна перекласти як “рухома нерухомість” або “нерухомість у русі”.
В період захоплення індійською філософією я дуже чітко усвідомив наявність у тілі людини трьох основних центрів: волі (область живота), серця і розуму. Мені знайомий стан, який можна назвати анти-медитацією, коли з певних причин у трійці “воля-розум-серце” лишаються працездатними лише воля і частково розум. Це стан випаленої пустелі.
Тому я припускаю, що подібне відключення волі і/або розуму (в силу його протиприродності) може бути шкідливим. І хоча мені відомо, що йоги вміють зупиняти серце і не дихати годинами і більше, лишаючись неушкодженими, я також розумію, що для нормальної людини зупинка серця смертельно небезпечна.
Мені здається, що фантастична популярність медитації пов’язана з практично нульовою результативністю в її реалізації. Приємна тілесна і розумова релаксація не є медитацією в точному значенні цього слова. За визначенням Шрі Чінмоя “медитація – це пісня смерті”. Це прижиттєвий стан посмертного чистого буття, яке називають вічністю. Користь від нього лише в тому, що людина особисто переконується у безсмерті власної душі.
В Корані є такі слова: не слідуй за тим, чого не знаєш.
Весь мій життєвий досвід говорить про те, що в людині нема і не може бути нічого зайвого. Якщо Бог чи Божество чи матінка-Природа наділили нас волею і розумом, то основним для них є стан активного функціонування, а не штучного відключення. Возвеличення медитації розуму можна порівняти з прославленням бездиханності легенів.
Божество, як люблячі батько і мати, щедро наділяє своїх дітей всім необхідним.
Якби медитація була дійсно необхідним станом, вона траплялася б сама собою,
як сон чи перистальтика. І вона трапляється саме таким чином у відповідні моменти!
Але викликати штучний сон чи штучну перистальтику…
Не будучи майстром медитації, але припускаючи її потенційну небезпеку,
я би рекомендував більш традиційний шлях спілкування з Богом – молитву.
Старці Києво-Печерської Лаври довели високу ефективність цього методу.
На мою думку, побоювання авторів книги трохи перебільшені.
= Вася
P.S. Я навіть схиляюся до думки, що медитація по суті є трупоімітацією –
та сама відсутність думок, емоцій і прагнень. Яке тонке знущання –
ввести моду на трупоімітацію, та ще й робити на цьому бізнес!..
Можна розвинути цю ідею і заснувати клуб любителів парковки автомобілів.
Відсутність грубих вібрацій двигуна і вихлопної труби, безумовно, приведе
до проявлення значно тонших (раніше непомітних) вібрацій, наприклад,
резонування капоту у відповідь на спів далеких солов’їв. Питання в тому,
яке відношення це має до автомобілів?
Нірвана – розчинення в духовному Всесвіті з втратою індивідуальності –
та це ж типова денатуралізація, аналог трупного розпаду! І це шлях до
вершин духовності?.. Може, і не перебільшували автори “Релігії антихриста”.
= Вася
Молитва і є та сама медитація, можу порадити вам Василь почитати книжку “Откровенные рассказы странника духовному своему отцу”. Там якраз про це. Звісно медитація може бути небезпечною, бо різниця між ліками та отрутою лише у дозі. Медитації то теж стосується.
Дякую, Павло!
Я обов’язково прочитаю названу Вами книжку.
Але тоді і Вам варто почитати що-небудь з робіт Джідду Крішнамурті
(Jiddu Krishnamurti) – визнаного авторитета і спеціаліста в області медитації,
якого також вважають просвітленим (у буддистському значенні цього слова): http://www.jkrishnamurti.org/index.php
Згідно з його означенням, медитація ніяк не може дорівнювати молитві, тому що медитація – це повна відсутність хвиль (на дзеркальній поверхні озера свідомості), тоді як молитва – це завжди звертання до Бога, навіть якщо воно безсловесне.
У молитві, якою б тонкою (безсловесною і надментальною) вона не була, ми говоримо до Бога, а Він слухає. В медитації – слухаємо ми, а говорить Бог.
Але для того, щоб почути Його, необхідно повністю утихомирити ментальне, емоційне і вітальне “озера” свідомості – задача, практично нереальна для більшості людей.
Тому совість – представник Бога в людині – діє незалежно від ступеня медитативної “просунутості”. Як казав Гамлет, можна посміхатись і при цьому бути негідником.
Заняття медитацією не обов’язково очищують і зцілюють людину.
Розмитість терміну “медитація” привела до того, що навіть “джапу” – багатократне повторення мантр – вважають медитацією, що строго кажучи не є коректним. Джапа – це різновид дії з наявністю ментальних хвиль, яких не повинно бути в справжній медитації.
Ясне усвідомлення суті медитації, можливо, зменшило б сучасну всесвітню моду на неї. А поки що вона неявно вважається приорітетним і елітним напрямком духовних пошуків (пошуків Бога), будучи всього-навсього різновидом ЗАВМИРАННЯ на ментальному, емоційному і вольовому рівнях – з метою реєстрації слабкого сигналу в умовах сильних “шумів”.
При цьому чомусь забувають, що Бог шумно звучить на всіх частотах, бо Він Всюдисущий. Його чомусь шукають шляхом штучної, трупоімітативної психотехніки, вперто не помічаючи в загальнодоступних проявах життя, зокрема, в очах новонароджених, закоханих і поетів; у теплі сонця і щедрості осені.
От і ми, шановний Павло, радимо один одному прочитати по книжці, вкотре втупивши очі в мікроскоп, замість того, щоб нарешті відірватися від нього!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
“Є речі, важливіші за медитацію”. В.С.
Авжеж є речі значно важливіші за медитацію, повністю з цим згідний. Медитація ніщо якщо ми не помічаємо проявів життя навколо нас, не вміємо дивуватися, не бачимо краси….
Здаеться ми просто тут чіпляємось за слова, медитація лиш слово, а зміст в нього вкладається часом дуже різний (бо і люди всі різні)
Ви дуже гарно написали про те, що Бог шумно звучить на всіх частотах, так воно і є. Але дуже часто ми не чуємо той шум Бога, бо паралельно в нас шумить наш розум (який постійно думає про щось) Як я то розумію, медитація навпаки позволяє людині більше відчути велике чудо у будених речах навколо нас, те про що ви пишите: в очах новонароджених, закоханих і поетів; у теплі сонця і щедрості осені. (Дуже гарно і поетично) зарахунок приглушення шуму розуму стаємо гостріше відчувати шум Бога що звучить всюди, всередині нас і довкола… От спробуйте поспостерігати за людьми, коли вони їдуть скажімо у маршрутці, про чим наповнені їхні голови, як думаєте чи багато з них помічають красу навколо? А пострерігайте за малими дітьми. Які в них живі та цікаві оченята 🙂
Медитацією займатися не просто (якщо то справді медитація) але можливо (хоч часом і дуже важко). Але медитація не ціль, медитація то інструмент. Беззмістовно практикувати медитацію заради самої медитації.
А Крішнамурті я колись читав, правда вже трохи давно, тре буде освіжити в памяті.
Єдина ціль медитації – бути щасливим, а для цього ми вчимось бути більш уважнішим, помічати красу, бути тут і тепер, бачити прекрасні хмарки, радіти з дощу (чи сонця). Зрештою про це вчать всі релігії світу…
Ваша думка цікава, та не можу з нею погодитись. От ви написали, що медитація зародилась в південних країнах де середня температура 45 по Цельсію. Це стереотип, що медитація суто індійське явище. Насправді медитативні практики відкривались людьми у різних куточках світу. Люди на різних континентах відкривали одне і те саме, людина завжди та сама людина, що в Африці, що в Індії, що на Україні. (Правда в Африці і Україні будуть різні культурні нашарування, виховання, традиції, але глибина сутність буде тою самою) Медитативні практики в давні часи практикували китайці, кельти. (На півночі Шотландії буває ще й як холодно, якщо говорити про температуру), індіанці північної Америки, і ще багато хто. Ще один стереотип щодо медитації це те що вона завжди пасивна, людина сидить нерухомо у позі лотоса. Це не так, може індійські йоги і полюбляють сидіти у позі лотоса, та медитацію практикують і активно. Китайські буддійські монахи під час медитації господарство ведуь, колють дрова, носять воду, обробляють грядки, сапають огороди. То все можна і треба поєднувати. Цікаво практикувати медитацію бо дорозі на роботу у переповненій в час пік маршрутці і так далі. Індія не через медитацію занепала, а навпаки через те, що забула свою давню мудрість
Дякую, Павло!
Все залежить від того, що ми вкладаємо в поняття “медитація”. В чому суть цього явища? Що відрізняє його від всіх інших? Чи має господарська (або інша) активність безпосереднє відношення до суто медитації? Чи не є вони цілком незалежними? Бо якби вони залежали одна від одної, було б неможливо медитувати в нерухомості. Рух може супроводжувати медитацію, але її сутність – в нерухомості.
Кінцева мета медитації полягає в досягненні самадхі (останньої, восьмої сходинки на восьмеричному благородному шляху самовдосконалення), за яким слідує нірвана – повний спокій поза буттям і часом. Вам це нічого не нагадує?
В перекладі на нормальну мову, кінцевою метою медитації є абсолютна смерть, бо життя – це рух, який повністю відсутній в нірвані, позбавленій будь-яких ознак (і навіть цієї, і т. д.)
Чому ніхто не запитує: а чи потрібна нам така кінцева мета? Чому за лісом гарних термінів і складних медитативних технік (які наділяють деяких з нас окультними силами) ніхто не замислюється про кінцевий пункт на цьому шляху?..
Чи не є нірвана антиподом вічного життя, про яке говорять іудаїзм, християнство і іслам? Між двома полюсами – вічного життя і вічної смерті (без повернення в сансарне колесо перевтілень) – розгортається драма, яку ми називаємо життям.
Коли помирає великий гуру, кажуть, що він пішов у маха-самадхі – велике самадхі.
“Самадхі” перекладається з санскриту як “цілісність, об’єднання, здійснення, завершення”. Отже, це “велике завершення” або “повний кінець”, простіше кажучи, “гаплик”. (“Велике об’єднання” може мати і більш грубе значення).
Але він цілком досяжний і без медитації. Це єдине, що можна гарантувати кожній живій істоті з повною впевненістю. Всім любителям медитації варто пам’ятати, що після відкидання (копит) фізичного тіла їхня медитація буде відбуватись автоматично, безперервно і з високою якістю. То чи варто витрачати на це свій дорогоцінний прижиттєвий час?
Боятися треба не повернення в сансарне колесо перевтілень, а досягнення нірвани – абсолютної смерті, звідки, дійсно, “ні один не повертався”. У сансарному стані завжди є компонента вічного життя. Що ж треба було зробити з людьми, щоб вони повірили, що єдино правильним є рух в протилежному напрямку – до чорної прірви нірвани?..
Тому, наскільки я розумію, шлях до вічного життя повинен пролягати саме через молитву, яка є антиподом медитації, про що ми говорили раніше. Чи не дивно це? Просте звертання до Бога виявляється вагомішим за дебрі медитації, суть якої – німота перед лицем Бога. Але якщо я регулярно і настійливо мовчу перед своїм співрозмовником, чи захоче він взагалі розмовляти зі мною?
Відсутність Бога у буддизмі не випадкова і пов’язана не стільки з акцентом на практичній моральності, скільки з прямою протилежністю ідеї Бога (що уособлює вічне життя) і нірвани (яка за своїми ознаками дорівнює вічній смерті). В усякому разі, буддизм є послідовним і внутрішньо не суперечливим.
Використання медитативних практик у теїстичних релігіях (наприклад, в індуїзмі) виглядає суперечливо – неможливо одночасно рухатися в двох протилежних напрямках: до Бога (у молитві) і від Бога (в медитації). Очевидно, ми маємо справу з синкретичним змішуванням різнорідних вчень з різних епох. Аналогічний характер мають сучасні спроби схрестити з медитацією християнство.
P.S. Без захоплення медитацією Індія ніколи б не забула свою давню мудрість. Експеримент з досягнення ментального вакууму (а заодно й вольового і емоційного) виявився вдалим. З’явилася нова теза: “Мудрий той, хто бачить дію в бездіяльності, і бездіяльність у дії”. Це практично дорівнювало самогубству, бо дії (в тому числі й оборонні) втратили будь-який сенс, а всяка бездіяльність отримала надійне ідейне обгрунтування. В.С.
Що можна сказати на це, на мою думку у вас трошки хибні розуміння, що таке нірвана і взагалі вчення буддизму. По перше: буддизм ніколи не був атеїстичною релігією. Так думають лише ті, хто знайомий поверхнево з цією релігією. Щодо цього є файна притча про Будду:
коли до Будди прийшли троє людей, один запитав чи є Бог, Будда відповів: “Звичайно, що є Бог”
Коли прийшов ще один чоловік із тим самим питанням, Будда дав зовсім протилежну відповідь: “Ніякого Бога не має”
Нарешті коли прийшов третій чоловік з тим самим питанням, Будда просто промовчав. Його найближчий учень Ананда, який весь час сидів поруч, запитав його, чому той різним людям дає різні відповіді.
Будда відказав: “Перший чоловік був твердо переконаний атеїстом, тому я звичайно сказав, що Бог є, щоб він почав його шукати. Другий чоловік навпаки був твердо переконаним віруючим, ходив до церкви (точніше храму, бо то ж Індія), виконував ритуали, пости, молитви, та його віра була поверхнева, і тому я навмисне сказав, що Бога не має, щоб посіяти сумніви в його серці, він почне шукати і знайде справжнього Бога. Третій чоловік був справжнім шукачем, я промовчав, він зрозумів моє мовчання ” В кого є вуха той чує
Далі я не згідний з тезою про те, що молитва є антиподом медитації, направлю вас поцікавитись таким явищем в містичному християнстві як “Ісусова молитва”. Я про неї теж писав, ось посилання http://waking-up.org/duhovna-praktyka/isusova-molytva-hrystyyanska-medytatsiya/?lang=uk
Буддійська медитація і християнська Ісусова молитва – це одне і то саме, не вірите – дослідіть самі.
Ще плутаєте поняття нірвани і самадхі. Це не одне і те саме. Маха-самадхі – це не нірвана. Що таке самадхі і нірвана. Самадхі – це лише безперервна медитація, іншими словами – це стан, коли медитація починає відбуватись сама собою, без жодних зусиль з боку людини. В християнській традиції буддійський термін “самадхі” так і називається – неприривна молитва, або ж “Сердечна молитва”, коли слова Ісусової молитви укорінились в серці і самі звітам починають литись самі собою.
Слово “Нірвана” дійсно перекладається з санскриту як “угасання”, але дехто чомусь це угасання хибно трактує як смерть. Смерть – так, але не смерть людини, а смерть Єго (гордині). Просто ми настільки сильно ототожнили себе із своїм Єго, що смерть Єго трактуємо як свою власну смерть. А це не так, бо лише через смерть Єго можна прийти до справжнього Життя, почитайте уважно Біблію: “Хто хоче душу свою зберегти – той погубить її. Але хто душу погубить, той збереже її”. Християнство і буддизм ні крапельки не суперечать, Будда і Христос говорять про одні і ті самі речі, по іншому і бути не може.
Буддійська нірвана – це є початок справжнього Життя, то саме що “народження з гори” (читайте Евангеліє від Івана)
P. S. З вами цікаво вести переписку, проте певний час не буду в змозі відповідати на коментарі, оскільки кілька тижнів буду перебувати поза виром цивілізації… Та статті на сайті, тим не менше, будуть продовжувати регулярно публікуватись.
Дякую, Павло!
Сподіваюсь, перебування поза виром цивілізації принесе Вам радість, як і повернення в нього. Обмін думками не вимагає поспіху. Ми не гладіатори, яким треба пошвидше “замочити” один одного (навіть якщо ця компонента і присутня в нашій підсвідомості). Ми люди, які знають карате, дзю-до, джіу-джитсу і багато інших страшних слів.
Я вже підготував декілька свіженьких аргументів в межах нашої дискусії. Взагалі, у дискусіях високого рівня не прийнято оцінювати освітній рівень один одного – це вважається виходом за межу “татамі”. Хибні аргументи спростовують, з істинними погоджуються.
Не можна приписувати співрозмовнику тверджень, яких він не робив, наприклад, про тотожність маха-самадхі і нірвани. Ніколи часткове відкидання копит не зрівняється з повним. Так само і медитація (мале коматозне щастя) ніколи не зрівняється з самадхі (великим коматозним щастям), бо тимчасове і безперервне не тотожні. В.С.
***
Нірвана – стан повного розупорядкування (розчинення, згасання суб’єкта) з максимально можливим значенням ентропії (міри безладу). Звідси чітка опозиція між Богом (який уособлює найвищу ступінь життя) і нірваною (яка означає найглибшу смерть). Гармонія і безлад протилежні.
Звідси ж опозиція між молитвою (активним звертанням до Бога) і медитацією (пасивним слуханням), кінцева ціль якої полягає в досягненні самадхі різних ступенів тяжкості (наприклад, із забуванням власного імені). Самадхі плавно переходять в повну нірвану. Позначення терміном “медитація” найрізноманітніших і часто протилежних видів діяльності (в тому числі молитовної) є абсолютно некоректним.
***
Є суттєва різниця між “благородним мовчанням” безсловесної сердечної молитви і німотою медитативних технік, спрямованих на досягнення самадхі. Навіть безсловесна сердечна молитва залишається звертанням до Бога і способом спілкуванням з Ним. Медитація, навпаки, мовчить на всіх рівнях – ментальному, емоційному і вольовому. Молитва діє за принципом “Стукайте, і вам відчинять”. Медитація радить сидіти перед дверима якомога тихіше і не стукати.
***
Термін “просвітлення” правильний по відношенню до тих типів самадхі, які супроводжуються яскравими спалахами життєвого сяйва перед його повним згасанням у нірвані, як це буває зі звичайним полум’ям. По відношенню до “згасання” нірвани більш доречним є термін “затемнення”.
Внутрішнє світло (духовне сяєво вічного життя, брахмаджйоті, тобто світло Брахми, Бога-Творця) і внутрішній сріблястий звук тиші (первісної вібрації Абсолюта, який умовно позначають складом Ом) повинні супроводжувати медитувальника лише до нірвани. Чим глибша темрява, тим краще видно світло, але лише до певної межі. В темряві нірвани немає тепла любові і світла мудрості. Отже, в ній немає Бога.
***
Для окремо обраної системи (наприклад, біологічної) процеси інтеграції і дезінтеграції завжди спрямовані в протилежних напрямках. Це означає, що життя і смерть – не тотожні. “Жити” не означає “вмирати”. Це хибне уявлення виникає внаслідок любові до парадоксів і в зв’язку з одночасністю біологічних процесів інтеграції і дезінтеграції, синтезу і розпаду. Але окислювальні реакції не дорівнюють відновлювальним, вони протилежні. Так само, молитва і медитація у чистому вигляді протилежні. В.С.
***
Стрімка (на протязі декількох десятиліть) наркотизація Заходу була б неможлива без раптової моди на медитацію і визнання її “духовності”. Не випадково вони співіснували не лише в комунах (ашрамах) ошівського типу, але й загалом у молодіжному середовищі, зайнятому пошуками сенсу життя.
Всі, хто були жертвами наркоманії (вільними і невільними), хто “підсів” сам і кого підсадили, добре усвідомлюють зв’язок між наркоманією і медитацією і подібність станів, що їх супроводжують. Наркотичний кайф – це щось на зразок “краденого самадхі”, за яке платять пекельними (абстинентними) муками ломки або й життям.
Іноді медитацію рекомендують в якості замінника наркотиків або транквілізаторів для позбавлення від психологічної залежності від них. У поєднанні з ненасильницьким бігом на довгі дистанції (за умови вироблення достатньої кількості ендорфіну у тілі бігуна) цей метод добре працює. Але чи не дивно, що терапевтичний метод для жертв наркоманії оголошується головним шляхом духовних пошуків?
У християнстві п’янство вважається гріхом (гріх-огріх-помилка), який провокується бісами. Їх можна розглядати як безтілесні сутності або “комп’ютерні віруси” у головному мозку. У східному ж містицизмі наркотичне сп’яніння прямо не засуджується – древні ріші (мудреці) самі пили наркотичний напій сома-расу (“хмільну росу”) для досягнення змінених станів свідомості, для входу у (шаманічний) транс.
Якщо такі поважні особи, як творці Вед і Упанішад, дозволяли собі покайфувати, чого можна вимагати від їхніх послідовників? Всіх їх об’єднує пошук стану зміненої свідомості, за яким стоїть прагнення гострих відчуттів, а не пошуки Бога.
Слово “наркоманія” можна перекласти як “пристрасть до заціпеніння”. Це дуже нагадує схильність до загального знерухомлення у медитації (дхьяна по-японськи дзен). Тому другою після спеки причиною виникнення медитації можна вважати стародавню наркоманію, яка не гірше за сонце випалює поверхню головного мозку (разом з почуттям сорому і інтересу до життя).
Медитація – це прихована мрія про безплатний кайф, яка виникає внаслідок пам’яті (генетичної або особистої) про платний. Тому медитаторів легше всього вербувати у відповідному середовищі.
Маленькі діти люблять імітувати звуки сирен. Подібно до них древні ріші співали склад Ом або Аум, імітуючи сріблясте звучання тиші. Тиша дзвенить безперервно, вдень і вночі, на одній ноті, основний тон якої близький до ноти соль-бемоль 5-ї октави. Бархатистість цьому сріблястому звуку додають унісони з більш високих октав. Він нагадує звучання гітарного флажолета або комариний писк і може використовуватись в якості природного камертона для настройки музичних інструментів. В.С.
***
Перша благородна істина буддизму є неповною, отже, хибною, бо життя – це не тільки страждання, а сукупність страждання, насолоди і нейтральної межі між ними. В зв’язку з цим наступні три благородні істини втрачають свою істинність, бо вони є логічним продовженням першої. Гігантська споруда буддизму стоїть на хибному фундаменті першої благородної істини. Приберіть її, і вона розсиплеться.
Будда Сіддхартха прекрасно відповів на питання про існування Бога (кожному з трьох відвідувачів). Чудовий приклад тріади або трійці. Фактично, він сказав “так”, “ні” і “не скажу”.
Ці три відповіді Будди є стисненими до розмірів одного слова: 1) теїзм (так), 2) атеїзм (ні) і 3) агностицизм (принципова непізнаваність кінцевої Істини внаслідок неподільності Абсолюту, іншими словами, неможливість розщеплення первісних аксіом буття). Або: віра, безвір’я і межа між ними. У термінах дихання це – вдих (прийняття), видих (відкидання) і точка повороту між ними. У термінах добового часу це – день, ніч і сутінки.
Очевидно, Будда сприймав Бога, як цілісність Абсолюту, тому його відповідь цілком зрозуміла. На питання про дихання він відповів, що воно містить і вдих, і видих, і межу між ними. Але це не зовсім те, що казав Ісус Христос, точніше, зовсім не те. Звісно, Всемогутній Бог не зобов’язаний постійно бути чи не бути, але для Ісуса його існування беззаперечне і постійне. Для нього Божественне Сонце (божими іскрами якого є наші душі) світить безперервно, вдень і вночі, як воно, очевидно, і є насправді.
Ісус ніколи не казав, що Бога нема. Його любов до Бога цілодобова. Якщо на протязі одного дня Ви скажете своїй дівчині “так”, “ні” і “не знаю”, чи не ризикуєте Ви залишитись без неї? Періодична любов в імпульсному режимі не є любов’ю. Якщо ви будете періодично додавати в чай для гостей то цукор, то отруту, то нічого, вас все-рівно притягнуть до відповідальності. Тому буддизм – це форма безбожництва. Його не можна прирівнювати до християнства. Харакірі у християнстві неможливе.
Дивно, чому Будда Сіддхартха, який так цілісно відповів на питання про Бога, у питанні про життя виявив фантастичну однобокість. Правильне, троїчне формулювання повинно звучати так: “Життя – це страждання, насолода і спокій, як межа між ними”. Хай нікого на зачаровує термін “буддійський”, бо він поміж іншим означає “той, що містить хибну аксіому”.
***
“Ом”, є умовним позначенням: а) первісної вібрації Абсолюту, з якої зіткано весь Всесвіт, і б) найглибшої тиші.
Мовчання, більш глибоке, ніж Ом, неможливе, бо сріблясте звучання тиші ніколи не припиняється. Це все, що лишається у вашому самадхі. Ви очищуєте себе до рівня первісної вібрації і стаєте нею, відкинувши всі інші хвильові структури, забувши про те, що всі вони зіткані з неї ж. Умовно кажучи, ви розпускаєте на нитки ваш светр, розбираєте на цеглини будинок, розкладаєте все – навіть не на атоми, а на первісну вібрацію, з якої все складається, і насолоджуєтесь чистим буттям, яке було у вас з самого початку.
Побувши розщепленими “призмою” Всесвіту кольоровими барвами, ви повертаєтесь у нерозщеплений безбарвний стан. Після цього ви робите останній крок у заспокійливу мати-темряву нірвани, і все, вас більше нема і не буде. Якщо ви прагнете саме цього, то буддизм для вас. Але не змішуйте його з християнством. Перехід у нірвану – це найтонша форма самогубства.
На іконі Володимирської Богоматері (12 ст.) добре видно заспокійливість Матері-темряви, з якої народжуються зорі (прикраси на її одежі). Світловолосий хлопчик Христос на руках у Матері в золотому вбранні (того ж кольору, що й прикраси-зорі) дуже нагадує сонце. Це наштовхує на думку, що в інших зоряних системах повинні бути свої Спасителі, свої Помазаники Божі. Але яке нам діло до інших зоряних систем? Ми живемо на Землі. В.С.
***
Первісні поняття концентрації (зосередження уваги на об’єкті), медитації (ментально-емоційно-вітальної тиші, яку також можна вважати від’ємною концентрацією), самадхі (злиття суб’єкта з Абсолютом) і нірвани (остаточного зникнення суб’єкта) досить прості і зрозумілі. Протиріччя виникають на етапі інтерпретацій.
Наприклад, постійний внутрішній діалог оголошується шкідливим і неправильним по відношенню до “правильної” ментальної тиші. А між тим, він виконує важливу функцію збереження лексичного запасу медитувальника. Відсутність регулярного внутрішнього діалогу веде до часткової або повної втрати мовних навичок. Це наглядно демонструють майстри медитації після повернення з високих типів самадхі, коли вони майже повністю забувають рідну мову і не можуть згадати навіть власне ім’я.
Те саме відбувається з людьми, які виходять з природної коми з аналогічними (до медитативних) світлосяйними спогадами і відчуттям гострого небажання повертатись у фізичне тіло. Чи не доводить це остаточно коматозну природу самадхі? Чи не є воно добровільною прогулянкою в кому (під релігійними гаслами)? Прошу замислитись. “Just observe”, – як казав незабутній Джідду Крішнамурті.
Добре відомо, що з найвищих типів самадхі найважче повертатися, і багато хто після певного терміну перебування у “штучній комі” самадхі не повертається у фізичне тіло, що підтверджує загальну спрямованість медитації в бік смерті. Нема нічого дивного в тому, що логічним завершенням трупоімітації стає трупореалізація. Якщо нірвана – це вічне життя для “народжених згори”, то що ж тоді вічна смерть? І якщо наша мета – таке вічне життя, то чи не є самогубство найкоротшим шляхом до нього?
Зовнішня атрибутика медитації (спеціальна одежа, ароматичні палички, приємна музика) створює певний шарм навколо медитаторів, дає мотивацію для поїздок в Індію та інші країни південно-східної Азії. Краса дружньо налаштованих медитувальниць надихає на поглиблене вивчення індуїзму, буддизму і т. д.
Але за умови відкидання зовнішньої атрибутики медитація є “вправою з вмирання” шляхом максимально можливого завмирання на всіх рівнях (тілесному, вітальному, ментальному і емоційному). Не дивно, що практично нікому з десятків тисяч щирих медитувальників не вдається досягти самадхі за життя. Бог милує!
Тепер стосовно “хибного стереотипу” про нерухомість у медитації.
Призначення “динамічної медитації” полягає в тому, щоб настільки виснажити медитатора в активній фазі, щоб він міг по-справжньому розслабитись у фазі пасивній. Власне медитацією є лише друга, пасивна фаза.
Добре відомо, що короткочасне сильне напруження м’язів є найкращим способом для їх подальшого повного розслаблення. Напруження м’язів можна замінити напруженням органів дихання, мовлення, травлення (як це робив Георгій Гюрджієв) – БУДЬ-ЧОГО, з тією ж метою. Але активна (динамічна) фаза є лише прелюдією до медитації.
Прикладом динамічної медитації (з чітко розділеними активною і пасивною фазами) є дитяча гра “Море хвилюється раз, море хвилюється два, море хвилюється три, морська фігура завмри!” В.С.
Дякуб Василю за ваші коментарі, ото вже тут багацько написали і це класно :). Як тільки переварю їх одразу напишу свої коментарі до ваших. А то тільки но приїхав, зараз знайду кнопочку, щоб мізки включити 🙂
Нірвана – стан повного розупорядкування (розчинення, згасання суб’єкта) з максимально можливим значенням ентропії (міри безладу).
Звідки така думка? Мені цікаво наступне пане Василю: чи то ваша власна думка, чи ви її десь прочитали? Я наприклад не згідний з тим, що нірвана веде до безладу.
Але якщо бути обєктивним, то ми з вами схожі на двох сліпих, що дискутують з приводу того яким є сонце. Маю на увазі що ні ви ні я не досягали стану нірвани, а значить не можемо абсолютно точно стверджувати, що таке є, ота нірвана. Так само як сліпі, що ніколи не бачили сонця, намагаються давати йому визначення, хоча краще просто грітись в його теплих проміннях.
Щодо внутрішнього діалогу, звісно він потрібний, але як вдих, та має бути ще й видих, мають бути мометни коли його бути не має. Так само як є день і ніч, є бадьорість і сон і т. д. Внутрішній діалог – як лампочка, що постійно горить, але вона довше світитиме, якщо її час від часу все таки вимикати.
Ще одна ремарка до ваших коментраів: всім щирим медитувальникам вдаеться досягнути самадхі, якщо не вдається – значить вони не щирі медитувальникі 🙂 (практика показує що нещирих медитувальників більше ніж щирих, ну так завжди було).
Ідемо далі, штучна кома і самадхі то різні речі, ці йоги, що нібито вмирають, вони не перебувають у самадхі. Ще ви питаете: Якщо нірвана – це вічне життя для “народжених згори”, то що ж тоді вічна смерть?
Впевений що такої штуки як “вічна смерть” просто не існує і існувати не може в принципі. У Бхагавад-гіті написано: Людина ні може ні вбити ні вбитою бути. Людина є вічна безсмертна душа, і не гине, коли помирає її тіло. Подібно тому як чоловік скинув старий одяг, одягає нові одежи, так і душа покидає зношені тіла, і одягається у нові. (Бхагавад-гіта 2:16-2:20)
Щодо першої благородної істини то її тут теж можна дуже по різному розуміти. Моє розуміння таке: Говорячи, що життя – страждання, Будда не мав на увазі тотальне страждання (типу як в когось весь час болить зуб і він від цього вічно страждає) Звісно є різні періоди, є періоди радості, насолод, нейтральні стани. Та в загальному люди не є щасливими. Походіть по вулиці і спробуйте зробити соціологічне опитування: як думаєте, скільки людей будуть тотально щасливими? Може страждання занадто сильне слово, на яке переклали першу благородну істину буддизму. Будда ж то говорив на санскриті. Я б її переформулював: життя не є страждання, а просто: життя є нещасливим. І звідси друга благородна істина буддизму – життя є нещасливим через наші багато чисельні бажання. Так воно і є насправді. Ці істини дуже актуальні саме у наш час, подивіться рекламу по телевізору. Суспільство споживання рулить, нажаль…
***
На уроках з геометрії у 7-8 класі (для практичного оволодіння тригонометричними функціями синус, косинус, тангенс, котангенс) ми вимірювали висоту школи, дерев і волейбольних щитів на спортивному майданчику, не піднімаючись на них. Непрямі методи – надзвичайно потужний і точний інструмент пізнання. В багатьох випадках прямі методи або неможливі, або занадто громіздкі. Наприклад, що визначити силу, що діє на тіло, занурене у воду (підйомну силу Архімеда) не обов’язково зважувати його на суші і у воді. Достатньо помножити об’єм цього тіла на густину води. “Сила, що діє на тіло, занурене у воду, дорівнює вазі витісненої ним води”. Геніально!
Не обов’язково стрибати з дев’ятого поверху без парашута догори ногами, щоб з високою точністю описати кінцевий результат (повне і остаточне звільнення спортсмена від страждань життя, досягнення ним стійкого блаженства і припинення витрат на комунальні послуги). Описати такий стрибок (як і дію гільйотини) можна тільки в якості репортера. Тому я не тільки не досягав нірвани, але й гаряче закликаю всіх і кожного не робити цього.
На стор. 340 санскритсько-російського словника Віри Олександрівни Кочергіної (М., видавництво “Філологія”, 1996 р.) знаходимо значення слова “нірвана”.
Це слово є похідним від дієслова “нірва” (задувати, гасити (вогонь)) і в якості прислівника пасивного стану минулого часу означає 1) той, що щез; 2) померлий; 3) той, що припинився. В якості іменника слово “нірвана” означає 1) щезання; 2) кінець, припинення (існування); 3) спасіння від перероджень; 4) задоволення, ублаготворіння; 5) блаженство, вічний спокій.
Тільки дуже стомлена і виснажена життям людина може мріяти про вічний спокій нірвани. Нав’язування подібної мрії (молоді і зрілому поколінню) в якості духовного орієнтиру можна порівняти з чіплянням 90-літньої особи до 25-річної. Життя – це рух. Нірвана – це припинення будь-якого руху (в тому числі пранічного) і щезання з арени існування. Тому нірвана – це смерть. Будь-хто може прийти до цього висновку, як самостійно, так і з використанням літературних джерел.
Повернемося ще раз до першої благородної істини буддизму, яке стверджує, що життя це страждання. Будда чітко і однозначно стверджує це, ілюструючи свої слова численними конкретними прикладами (http://probud.narod.ru/noble_truth.html). При бажанні можна знайти автентичне формулювання першої благородної істини на мові палі, ключовим словом якої є слово “dukkham” – “страждання”, “занепокоєна незадоволеність”, “дискомфорт”, “смуток”.
Для перевірки знаходимо (на стор. 272 названого словника) санскритське cлово “duhkha” (похідним від якого є палійське “dukkham”). В якості прикметника воно означає 1) неприємний; 2) злиденний; 3) нещасний; 4) поганий (про здоров’я). Іменникові значення: 1) горе; 2) смуток, печаль; 3) образа, зло; 4) неприємність.
Будда Сіддхартха авторитетно стверджує, що життя це страждання. З рівним успіхом він міг би не менш авторитетно заявити, що доба – це ніч, а дихання – це видих. Правильне формулювання на будь-якій (минулій, сучасній і майбутній) мові звучить так: “Життя – це страждання, насолода і спокій, як межа між ними”.
Закони природи не встановлюються шляхом соціологічних опитувань. Ваша теза про загалом нещасливу природу життя у термінах добового часу звучить так: “хоч у добі й трапляються світлі моменти (як-от ранок, день і вечір), але в цілому вона є темною”.
Нірвана – це стан системи з нульовими параметрами. Потрапляння авіабомби в будинок переводить його у стан нірвани. Система, всі параметри якої мають нульове значення, знаходиться в найбільш невизначеному стані, ентропія якого прямує до безмежності. Максимуму ентропії (міри безладу) відповідає вічна смерть, тобто повна відсутність будь-яких ознак життя. Максимуму гармонії (міри злагоди) відповідає вічне життя, уособленням якого є Всевишній Господь. Молитва веде до Господа. Медитація – до нірвани. Вибирати вам. В.С.
***
Можна кормити собак ковбасою – це акт милосердя, купленого ціною життя істоти, яку пустили на ковбасу.
Будда Сіддхартха накормив “ковбасою” зречення від своєї сім’ї все людство. Його вселенське милосердя почалося з жорстокості. Недобре кидати без пояснень сонну дружину з малою дитиною, навіть у палаці. Очевидно, що він не любив їх: хто тримав на руках “грудничків”, зрозуміє. Хлопець зробив дитину, а потім раптом згадав, що треба йти рятувати людство. Значно пізніше Достоєвський запитає, чи припустимо ціною дитячої сльози купувати щастя для всього людства?
Прекрасна у своїй мелодійності “Бхагавад-Гіта як вона є” (з досконалими коментарями мого улюбленого Шріли Прабхупади) йде навіть далі. Вона дозволяє вбивати своїх родичів в ім’я справедливості, посилаючись на безсмертя їхніх душ. На цьому фоні якось дивно виглядає ідея вегетаріанства, адже коров’ячі душі теж безсмертні. Може, не настільки, як у ворогів Арджуни?
Яку ж справедливість захищали Пандави, що за неї можна вбивати? Граючи в кості (кістці), старший з Пандавів (цар Юдхіштхіра) програв конкурентам (Кауравам) спочатку царство, потім своїх братів (включно з Арджуною), потім себе самого і нарешті Драупаді – спільну дружину (п’ятьох братів) Пандавів.
На радощах принц Кауравів Дурйодхана, його молодший брат Духшасана і побратим Карна (якого Драупаді колись жорстоко принизила під час сваямвари – церемонії вибору жениха) починають знущатися над нею і навіть пробують обезчестити, змотавши з неї сарі. В епічному варіанті подій Господь рятує Драупаді, зробивши її сарі безкінечним.
Драупаді мала гострий розум, тому змогла скасувати результати гри, вказавши присутнім мудрецям і старійшинам роду Кауравів, що її чоловік, програвши себе (і ставши рабом Кауравів), вже не мав ніяких прав на свою жінку, навіть програти її в кості. Тому (сліпий від народження) цар Дхрітараштра відміняє результати гри і повертає Пандавам свободу і царство.
У повторній грі Пандави знову програють Кауравам і йдуть у вигнання на 13 років, жити в лісі. Але й там Драупаді не може забути перенесених принижень, тому постійно під’юджує Пандавів помститися. Кінець-кінцем їй це вдається, і у 18-денній братовбивчій битві на Курукшетрі вона втрачає свого батька, братів, всіх синів і після 36 років безрадісного правління у Хастінапурі (столиці Кауравів) разом зі своїми чоловіками зрікається престолу і гине під час їхнього останнього паломництва, по дорозі в Гімалаї.
Закони стародавньої Індії не дозволяли воїну (кшатрії) відмовлятись від виклику на поєдинок або гру. Але вони не вимагали програвати в кості себе, своїх братів і дружину. Без цього програшу Юдхіштхіри приниження Драупаді, а отже, й битва на Курукшетрі, були б неможливі. Чого тоді варті аргументи Крішни на користь битви, спровокованої самими Пандавами?
Арджуна міг би заперечити, що душі його воїнів не менш безсмертні, ніж душі супротивників. Крішна сам чомусь вбивав в основному демонів, а не власних родичів (яких у нього було чимало). Правда, він мав 16 тисяч дружин, на що Ошо зауважив, що певно, не всі вони були незаміжніми на момент знайомства з Крішною. Але знаючи про безсмертя душі, можна не переживати за тих бувших чоловіків.
Взята окремо, в ізольованому вигляді, “Бхагавад-Гіта як вона є” справляє дуже сильне враження, ймовірно, за рахунок надзвичайно ясних, глибоких і цікавих коментарів Шріли Прабхупади. Її називають “Біблією крішнаїтів”.
Від оригінальних санскритських текстів віє водночас сивою давниною, весняною свіжістю і неспростовною достовірністю. Не останню роль у цьому відіграє розбиття тексту на двовірші і краса шрифту деванагарі.
Але в цілому епос “Махабхарата” (частиною якого є “Бхагавад-Гіта”) є сумою різнорідних нашарувань текстів різних авторів. Абсолютизація “Бхагавад-Гіти” є неправомірною. Крішна “Бхагавад-Гіти” здається Господом, що зійшов з небес.
94 телевізійні серії “Махабхарати” переконують в тому, що це не так.
Безсмертя душі не є виправданням для вбивства тіла. В християнстві це оговорено в окремій заповіді “Не вбивай!” Крішна каже навпаки: “Вбивай!” М’яко кажучи, це трохи насторожує. В.С.
***
…Жінки чадами своїми наповнюють чоловічі монастирі, де проявлена назовні жіночність вважається синонімом гріха. Де, напившись материнського молока, можна урочисто засудити гріховність вимені.
Перша неблагородна істина (симетрична до першої благородної) зображена у вигляді сороміцьких скульптурних композицій на фасадах індійських храмів Кхаджурахо. Вона твердить “Життя – це насолода” і є такою ж неповною, як формула Будди Сіддхартхи “Життя – це страждання”. На стінах цих храмів зафіксована лише третина Істини про життя, яка відповідає фазі зачаття. Термін “спарювання” не підходить, бо тут і там трапляються непарні групки.
Чомусь ніде не видно ні однієї породіллі в момент пологів. Дуже ефектно виглядала б сцена відходу маточних вод і ненавмисне випорожнення кишечнику при потугах. Також – зображення патологічних випадків, коли дитина пробує вийти на світ ніжками вперед, і доводиться робити кесарів розтин, щоб їй не розірвало шийні хребці.
Умовно кажучи, зачаття – це маточний вдих, пологи – видих. Разом з фазою вагітності вони утворюють знайому нам по відповіді Будди (про існування Бога) тріаду “так”-“ні”-“не скажу”. Агностицизм – непізнаваність плоду в материнській утробі.
Неповна Істина в усіченому вигляді вводить в оману. Ніхто не цікавиться абсолютно пустою серединою храмів Кхаджурахо, яка символізує можливість пізнання Абсолюту лише після звільнення від пут сексуальності, тобто “жаги до спарювання”.
Оргазм – це більш чи менш глибоке “чхання” матки або геніталій. Навколо цього “чхання низом” сформувалася ціла субкультура на чолі з фрейдизмом. Вплив слова “секс” на сучасну культуру можна вважати торжеством лінгвістики над здоровим глуздом. Використання менш мелодійного і більш грубого слова (яке я не наважуюсь тут використати) суттєво зменшило б романтичний ореол навколо фази зачаття, яка при надмірній експлуатації вироджується в “гормональну наркоманію”.
Порнографічне сприйняття фази зачаття легко лікується спогляданням пологів. Пологи несуть не тільки фізичне звільнення матері і дитині, але й психологічне (від надмірної сексуальності) батькові.
Загальна причина пошуку гострих відчуттів (яка веде до різних типів маніакальних пристрастей) полягає в поступовому притупленні чутливості рецепторів по ходу життя. Так старіють кремнієві фотоелементи.
Якщо ви втрачаєте відчуття смаку їжі, то станете додавати в неї більше солі і пряностей. Коли “золотий дощ” гормонів радості (що супроводжує процеси росту і визрівання в дитинстві і юності) припиняється, пошук “солі і перцю” дитячої гостроти вражень заганяє людей в пастку сексуальності або наркоманії, або інші “кайфо-творні” пастки.
Іншим способом підтримання свіжості відчуттів є аскетизм. І гедонізм (потурання чуттєвим насолодам), і монашеський аскетизм (надмірна стриманість і самообмеження) прагнуть і добиваються одного й того ж – дитячої гостроти вражень. Коли по ходу старіння фізичного тіла відношення “сигнал/шум” починає зменшуватись, гедоністи посилюють сигнал (подразнення), монахи послаблюють шум. Гедонізм і монашество – споріднені явища. Вони є збоченнями, відходом від золотої середини або “серединного шляху” буддизму.
Вимальовується цікава картина. Кожному з трьох аспектів життя (страждання-насолода-спокій) відповідає свій тип храмів, який не обов’язково співпадає з серцевиною відповідних віровчень. Розп’яття католицьких храмів акцентує увагу на стражданні. Індійські сороміцькі храми – на насолоді. А вмиротворені статуї Будди – на спокої. Помилка полягає в тому, що після досягнення нірвани не залишається ні вмиротворення, ні Будди. Статуї Будди зображають до-нірванічну стадію коматозного блаженства. В.С.
Ваш останій коментар цікавий, думаю його можна навіть як окрему статтю публікувати :).
Цілком погоджуюсь з тим, що аскетизм та гедонізм – 2 сторони одної медалі. А істина як завжди десь посередині.
Щодо Бхагавад-Гіти то і мені теж здаеться дивним поведінка Крішни, коли він вмовляє Арджуну почати братовбивчу битву. Тому я більше схильний сприймати події описані в Бхагавад-Гіті не буквально, а алегорично. Типу, вороги Адржуни, Каурави то багаточисельні гріхи людини, які треба нещадно викорінювати (вбивати) а поле битви – все наше життя.
Хоча якось спілкувався з Вайшнавським Махараджею і задав йому те питання, що і ви тут задали: “На цьому фоні якось дивно виглядає ідея вегетаріанства, адже коров’ячі душі теж безсмертні. Може, не настільки, як у ворогів Арджуни?”
На що він відповів, що вороги Арджуни на той момент були одержимі демонами, а раз так, їх можна вбивати з чистою совістю. (на відміну від корів, свиней та куряток, які іноді бувають такі смачненькі).
Хоча моя особиста думка – то все алегорія.
Дякую, Павло!
За логікою Вайшнавського Махараджі глистів треба вбивати разом з пацієнтом.
…Якби Бхагавад-Гіта була ізольованим твором, можна було б припустити її суцільну алегоричність. Але вона – частина великого епосу, створеного не одним автором. Тому я повністю погоджуюсь з Шрілою Прабгупадою, який рішуче заперечував алегоричне прочитання “Бхагавад-Гіти”, при якому Крішна разом з іншими персонажами перетворюється на алегорію. Але абсолютизація Бхагавад-Гіти, на мою думку, є штучною, як і ототожнення Всевишнього з історичним персонажем. В.С.