Хто не любить театр? Мабуть, таких людей не має (а якщо і є, то це їхні проблеми). Театральне мистецтво саме давнє з всіх мистецтв, бо існує стільки ж, скільки існує людство. Та й що тут говорити: “Життя це театр, а ми актори” казав Вільям Шекспір і був правий. Театр – це маленька захоплююча копія, віддзеркалення нашого життя на сцені з кулісами, декораціями, акторами, масками, спец ефектами, суфлерами, нарядами і ще багато чим. На протязі віків театр неодноразово змінював свою форму та пройшов довгий шлях еволюції, поки не став таким, яким ми знаємо його сьогодні. Прообразом же сучасного театру є класичний грецький театр такий, яким він був в часи Сократа. Пропоную вам увімкнути машину часу і поринути думками в героїчну епоху давньої Греції, прямісінько у серце культурного життя греків – у театр.

Як не дивно, але грецький театр починався не з вистав на геніально побудованих напівкруглих амфітеатрів, а з священних танців на не менш священних галявинах, під дивовижну музику магічних інструментів.

За відомим грецьким міфом про народження бога Зевса, останньому в маленькому віці доводилось переховуватись від свого батька Крона (всепожираючого часу), який з усіх страв понад усе любив поласувати своїми дітьми (Отакий був гурман, по крутіше Ганібала Лектора з однойменного фільму). Та маленькому Зевсу вдалось врятуватись, знайшовши притулок на острові Кріт. Так от, коли маленький Зевс плакав, всі місцеві німфи та інші мешканці острова починали танцювати веселий, радісний танець, супроводжуючи його як можна гучнішими звуками різних інструментів, для того, щоб заглушити плач малюка (А то ж Крон почує). Цей танець для критян був особливим видом театру і початком театрального мистецтва.

Перші організовані грецькі театральні вистави мали форму релігійних містерій, а першими акторами були жерці, які служили тим чи іншим богам. “Містерія” з грецької мови перекладається як “таїнство”, “таємне священнодійство”, “причетність до Божественного”. А це вже не аби що.

Славетно відомий дельфійський оракул, жрець бога Аполлона міг передбачати майбутнє, але для того, щоб дати відповідь на питання, йому треба було створити спеціальну атмосферу з цілою купою театральних і декоративних елементів, а відповідь на питання сама по собі була маленькою театральною виставою. Ясне діло, що будь-хто до оракула не приходив (не пустили б просто) і дурні питання не задавав. Та і взагалі, театральні містерії довгий час були закритими для широких верст населення і брати в них участь могли лише посвячені жерці. А бути посвяченим у містерії в давній Греції було дуже-дуже почесно, однак всі посвячені давали урочисту клятву не розголошувати те, що відбувається під час містерій і взагалі – тримати язик за зубами.

Та очевидно, язик за зубами тримали не всі, бо з плином часу театральні містерії почали набувати все більше і більше масового характеру, у містерії стали посвячувати не лише жерців, а і просто поважних (чи багатих) греків, а потім і взагалі всіх підряд. Аж поки містерії зовсім не перетворились у масові народні гуляні.

Театральних містерій було чимало, самими священними і сакральними вважались “Єлевсинські містерії” та найбільшою популярністю і пошаною в простого народу користувались так звані вакханалії¹ – театральні містерії на честь вічно п’яного бога вина Діоніса (або Вакха). Полягали ці містерії в тому, що люди просто збирались, веселились, танцювали і звісно у великих кількостях пили вино. (Скажімо, коли ми з кимось йдемо на пиво – це теж можна назвати маленькою діонісійською містерією) Під час цього всього дійства розігрувались різні театральні вистави з участю бога Діоніса, інших богів та героїв з грецької міфології. Так з релігійних діонісійських містерій і зародився світський грецький театр, а тематика театральних вистав все далі відходила від релігійних тем.

З часом греки стали будувати для театральних дійств спеціальні будівлі – театри, а одним з перших і найбільшим театрів в серці Греції Афінах був театр Діоніса.

Так він виглядав колись.

А так виглядає зараз.

Театри настільки сильно полюбились грекам, що стали виникати і будуватись по всій Греції.

Оскільки в ті далекі часи зовсім не було таких благ цивілізації як мікрофон і колонки, то театри будувались з розрахунком на дуже хорошу акустику. (Та і актори мали добре володіти своїм голосом) Акторів теж було небагато, як правило, у виставах приймали участь максимум троє акторів, кожен з яких виконував по декілька ролей. Всі актори були чоловіками, жіночі ролі теж виконувались чоловіками. (не було в греків фемінізму) З появою світського театру появились і драматурги, які почали писати спеціальні театральні вистави. Найвідомішими з них були Есхіл (його ще називають батьком трагедії), Софокл і Еврпід.

Дуже часто в давньогрецьких театрах практикувались змагання між акторами, поетами, та драматургами на предмет того, хто з ним самий-самий. А на найбільшому театральному фестивалі давньої Греції – великих Діонісіях (ще одна назва Діонісійських містерій) проходили змагання трагіків (авторів трагедій) і коміків (авторів комедій).

Щодо театральних жанрів, то їх було всього три: трагедія, комедія і драма. Жанр трагедії був найпершим і найближчим власне до релігійних витоків театру. Трагедією в давній Греції називали спів сатирів – міфічних козлоногих істот, служителів п’яного бога Діоніса. Сатири теж полюбляли випити, а як показує практика, коли випив багато чогось алкогольного, сильно тягне поспівати. Мабуть спів товаришів сатирів був справжньою трагедією (хоча давнім грекам повезло, що вони не чули співи сучасних російських попсових виконавців, от де справжня трагедія)

Картина Вільяма Бугро: “Сатир і німфи”. На картині зустріч з німфами для нещасного сатира може закінчитись трагедією.

Якщо серйозно, то грецька трагедія – завжди серйозна вистава по грецьким міфам, де люди часто протистоять богам, але сили завідомо нерівні. В кінці трагедії як правило сумний фінал людських героїв, (на то вона і трагедія) які в своїй сліпоті вирішили, що можуть протистояти волі богів. Найпопулярнішою грецькою трагедією була історія про Прометея, який приніс людям секрет вогню, за що був жорстоко покараний Зевсом.

Жанр драми дещо легший від трагедії. Люди і боги в драмі вже не протистоять одне одному, а гармонічно доповнюються. Хоча драма, як і трагедія, теж завжди серйозна театральна вистава, фінал в неї був не завжди поганий, а людські герої виступають мужніми творцями своєї долі.

І нарешті, комедія – найлегший жанр давньогрецького театру, показує життя як смішну і веселу гру, де люди та боги сміються і жартують один над одним.

“Алегорія комедії” Карл Ванно.

Згодом з цих основних жанрів грецького театру народились всі решта, трагедія і комедія сплелись в трагікомедію (мій улюблений жанр, адже наше життя – суцільна трагікомедія сміх крізь сльози), драма трансформувалась в мелодраму і ще багато всього появилось з плином часу, але про це буде в наступних серіях.