Якось давно з пупка могутнього бога Вішну, що комфортно лежав на велетенському змієві Шеші і насолоджувався одвічним спокоєм серед вод світового океану, виросла квітка лотоса. А в центрі лотоса сидів великий бог Брахма. Помітивши присутність один одного, боги почали сперечатись хто з них створив всесвіт. Кожний приводив докази у свою користь, поки поруч з ними у вигляді стовпа яскравого світла не з’явився величезний лінгам – символ бога Шиви. Здивовані Вішну та Брахма вирішили дослідити, де початок і кінець цього величезного лінгаму. Брахма перетворився на лебедя і полетів уверх, а Вішну став кабаном відправився донизу. Їх мандрівка тривала тисячу років але жоден не знайшов ні початку, ні кінця тому лінгаму. Суперечка між богами скінчилась однозначним визнанням переваги Шиви. Таке розповідає нам популярний шиваїський міф (от звідкіля дідусь З. Фрейд надихався своїми теоріями ), а культ бога Шиви – шиваїзм й досі залишається одним з найпопулярніших в сучасній Індії.

Більшість шиваїтів традиційно поклоняється не стільки самому богу Шиві, як його лінгаму, себто дітородному органу, який і є головним втіленням цього славетного бога.

Лінгам Шиви прикрашений квітами в одному з Шиваїських храмів.

Як правило, лінгам представляє собою стовп або конус, зроблений з глини, каменю чи дерева. Нижнім кінцем лінгам втикається у йоні – символ жіночого дітородного органу, трикутну призму чи овалообразний камінь.

Якось наш красень Шива оголений гуляв собі по лісу і жінки мудреців, побачивши його велетенське чоловіче достоїнство піддались спокусі і стали ластитись до нього. Розгніваний мудрець Бхрігу, чоловік однієї з розпусниць, зі словами “Нехай відторгнеться від тебе предмет їхньої пристрасті” прокляв його. Прокляття подіяло, але потім всім стало шкода Шиву (хоча з другої сторони нема чого було голим аки нудист-езотерик по лісу шлятися і чужих дружин спокушати). Та покаявся і сам Бхрігу та звернувся до богині Парваті з проханням знайти для лінгаму Шиви достойне місце. Парваті в індуській міфології – дружина Шиви, закріпила його лінгам у своїй йоні, саме тому традиційно вони завжди постають разом. Та і зрадити свою дружину, піти на ліво, скочити в гречку (як його грецький колега Зевс) Шива вже не може, лінгам то закріплений за конкретною йоні) Обидва символи: лінгам Шиви, та йоні його дружини Парваті відтепер мають не аби яку сакральну цінність для індусів і є необхідним елементом індійського релігійно-культурного ландшафту.

В залежності від походження розрізняють три види сакральних лінгамів: джайортілінгам, свайямбху, та мануш. Найцікавіще виник джайортілінгам (взагалі це слово куди легше написати, ніж вимовити) – ще один цікавий індійський міф розповідає нам про те, як Шива, захоплений палкою пристрастю, пустився в погоню за чарівною красунею Мохіні, яка як потім виявилось, була одним з втілень бога Вішну. (То він напевно пожартувати так із Шиви вирішив). Під час переслідування діви, Шива дванадцять раз обронив своє дітородне сім’я, яке впавши на землю, в той же час “проявилось світлом” у вигляді маленьких лінгамів наділених особливою сакральною силою. В місцях падіння сім’я від передгір’я Гімалаїв на півночі і до Рамешварама на півдні – з’явились великі центри релігійного паломництва з розкішними храмовими комплексами, чисельними жерцями та деталізованими ритуальними процедурами.

Всі дванадцять джайортілінгам мають свої імена (які, між іншим, теж легше написати, ніж вимовити): Шрікедаранатх, Шрітрійамбакешвар, Шрімаллікарджун та інші (а ну спробуйте швиденько вголос без затримки вимовити всі три назви, якщо вдалось, вітаю ви справжній індус, хоча б в душі). Кожен порядний індус, навіть якщо він не шиваїт, мріє здійснити паломництво до всіх дванадцять джайортілінгам.

Так виглядає Шрікедаранатх – один із дванадцяти храмів з священним лінгамом Шиви.

Словом свайамбху визначають ті лінгами, відносно походження яких, не має достовірної інформації, тому рахується ніби вони виникли самі по собі, дивовижним чином відкрившись для поклоніння. До таких відносять лінгами, які пішли під воду або землю під час якогось стихійного лиха, там землетрусу, повені чи військового лихоліття, тобто сховались від ворогів, а потім випадково були знайдені. Також це лінгамообразні природні обламки скель, лави, характерні виступи рельєфів і дерев, а також висохлі останки аскетів логічного культу. З кожним з лінгамів свайамбху пов’язана ціла розвітлена система місцевих казок та легенд.

Скелі Довбуша у карпатах, чим не український лінгам Шиви.

Всі решта лінгамів відносяться до мануш – людських, тобто рукотворних. Серед них особливо виділяються лінгами з обличчями богів, висічених по різні сторони лінгаму. Ці лінгами також ділять відповідно до своїх релігійних функцій: одні відпускають гріхи, інші приносять потомство і так далі.

Взагалі культ фалоса виник в Індії у прадавні часи. Ще давні прибульці арії у  своїх найдавніших писаннях – Рігведі помічають, що деякі місцеві аборигени поклоняються так званому шишнадеве (шишна з санскриту – лінгам, дев – бог). Хоча аналогічний культ зустрічався не лише в Індії, а був широко поширений в передній Азії та Греції.

В сучасній Індії лінгам та йоні, як втілення сексуальної енергії Шиви та Парваті насамперед пов’язані з людською та загально природною плодючістю, зрештою і в Біблії написано: “Плодіться та розмножайтесь” чого і побажаю всім читачам.

P. S. Духи вещают: Кстати вот на днях увидел во сне самого бога Шиву в сакральном и неистовом танце, а когда танец закончился Шива, как ни в чем не бывало, стал кушать сливы (и почему именно сливы?). Вот так увидел сливы во сне, интересно, что бы значило такое сновидение, наверное, придется в сонник заглянуть.