Ікони та іконопис представляють собою дивовижне поєднання найвищого з мистецтв – живопису із релігійними сюжетами, зображеннями Ісуса Христа, Богоматері, ангелів та святих. Однак ікони та картини далеко не одне і те саме. Будь-які картини (зокрема і на релігійну тему) – завжди вільна авторська інтерпретація тих чи інших подій та образів. Ікони – зовсім інше, згідно вчення церкви (як католицької, так і православної) святий образ, зображений на іконах, не просто так собі зображений (як на картині), а ніби безпосередньо присутній, втілений в самій іконі, немов живий Дух, невидима Божественна сила. Ікона – місце благодатної присутності, явлення Христа (чи діви Марії, святих, ангелів, взагалі тих, хто зображений на іконі) для молитви Йому. Підтвердженням тому служать чудеса, які стаються навколо найбільш сакральних ікон, такі ікони ще називають чудотворними.

“Свята Трійця” – одна з найвідоміших ікон, вийшла з під кісточки Андрія Рублева – талановитого іконописця. 1411 рік.

При малюванні ікони вільна авторська інтерпретація недопустима (хоча допустима, але тоді то вже не буде іконою, а звичайнісінькою картиною). Для того, щоб точно зобразити святий образ, художник має строго слідувати правилам іконографії, які почали формуватись ще на зорі виникнення мистецтва іконопису, а остаточно сформувались лише в 787-му році на сьомому вселенському соборі християнської церкви. Взагалі малювання ікон – невеличке таїнство, справжня релігійна містерія, адже творячи ікону художник, будучи простою смертною людиною, відчуває свою маленьку приналежність до Божественного, вічного, святого.

Святі апостоли Петро і Павло. Ікона середини 13-го століття.

В основі правил іконографії лежать церковні уявлення про істинність святих зображень. Іконографія для художника-іконописця – опора, компас та мотузка. (три в одному). Мотузка, бо сковує його творчі пориви. Він не може по своїй волі, сам як йому заманеться, не те що збудувати композицію, а навіть вибрати фарби. Наприклад, покривало Богоматері можна писати хіба вишневим (рідкіше синім або ліловим), одяг синім, в Христа навпаки, синім має бути плащ, а вишневим – сорочка. Однак жорсткі рамки, які диктує іконографія, заставляють художника вдосконалюватись всередині тих рамок: експериментувати з відтінками кольорів, деталями композицій, тощо. Іконографія – компас, по ній майстер звіряє своє творіння із святими канонами іконопису. Опора – бо на ній тримається вся його іконописна творчість.

Архангел Михаїл. Приблизно 1299 рік.

Перші ікони стали з’являтись на самих початках виникнення християнства, коли християни ще перебували у підпіллі шифруючись від римської влади (яка вбачала в християнстві небезпечну секту, і часом вельми полюбляла погодувати християнами голодних левів на арені Колізею). Але і в ті далекі небезпечні часи серед молодих новонавернених християн було чимало талановитих творчих людей, яким треба було кудись спрямувати свій такий кипучий творчий потенціал. І вони спрямували його не куди не будь, а на Бога.

Благовіщеня “Устюжське” 12-те століття.

Вже і не пригадати точно, коли в підпільних християнських катакомбах появились перші зображення Ісуса Христа в образі пастуха – “Я ж – добрий пастир і знаю своїх овець, а мої мене знають. Як Отець мій мене знає, так і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець” (Івана 10:14-15). Художня творчість ранніх християн була буквально пронизана ідеями перемоги духу над плоттю, яку здійснив Ісус Христос своїм чудесним воскресінням. Та потрібно було знайти таку форму, щоб ідеально передати ту велику перемогу. І її знайшли. Знайшли у специфічних надгробних портретах, що існували на той час в античній культурі. В єгипетському місті Єль-Фаюм сучасними археологами була знайдена найбільша кількість таких портретів, які в честь того і прозвали – “фаюмські портрети”.

Отак вони виглядають. Цілком ймовірно, що саме такі фаюмські портрети пізніше лягли в основу техніки малювання християнських ікон.

З приходом до влади імператора Костянтина, християнство вийшло з підпілля і невдовзі стало панівною державною релігією тодішньої Римської імперії. Це мало свій позитивний вплив на розвиток християнського мистецтва, яке розцвіло буйним цвітом, особливо у східній Римській імперії, яку потім прозвали Візантією.

“Всесильний Христос” – одна з найстаріших ікон, що збереглась до нашого часу. Написана в 6-му столітті, знаходиться в синайському монастирі.

Історія мистецтва іконопису має свої драматичні злети і падіння. Так серед християн вже в перші століття існування церкви не було згоди, щодо різних аспектів богословської релігійної думки. Чого тільки вартують чисельні церковні собори, де різні патріархи сперечались, ледь не на життя, а на смерть. (Так звана “аріанська єресь”, монофізити і ще багато всього). Не було згоди серед отців (радше патронів) церкви і щодо іконопису. Одні з них вважали малювання та шанування ікон ділом достойним та богонатхненим. Але були і такі, котрі вважали, що будь-яка спроба зображення Бога є недопустимою. Оскільки Бог безмірно перевищує будь-які людські можливості, то і нема чого Його зображати. Якщо художник зображає Бога-Сина (Ісуса Христа) в людському образі, то він якби розділяє навпіл його Богочоловічну сутність, лишаючи лише тілесне людське зображення. А таке розділення рахувалось злійшою єрессю. Тих, хто виступав проти ікон стали називати іконоборцями, а тих, хто був за – іконошанувальниками.

Ілля пророк. Середина 13-го століття.

У 761 році імператором Візантії став Лев третій – затятий іконоборець, під час його правління в державі настала велика смута. Почалось активне переслідування та нищення як ікон, так і тих, хто їх шанує. Багато безцінних ікон було спалено за його наказом, чимало монахів, які не хотіли відмовитись від ікон, були змушені втікати за межі Візантійської імперії. На щастя, наступні імператори були лояльними до іконошанування і мистецтво іконопису розцвіло з новою силою.

Боголюбська ікона Богоматері. 12-те століття.

З прийняттям Князем Володимиром християнства східного (візантійського) обряду, іконопис проник на терени Київської Русі, де широко поширився та отримала друге дихання. Середи відомих талановитих іконописців на Русі можна відзначити Андрія Рублева, Феофана, Діонісія. Хоча багато хороших іконописців (як на Русі, так і у Візантії) залишились невідомими історії, зате відомі їхні творіння – чисельні прекрасні ікони, які прикрашають не одну церкву, не один музей, та не один дім.

P. S. Духи вещают: Многие старинные и современные украинские иконы нарисованы на дереве, хотя намного легче их рисовать не на дереве, а на ткани. Правда, для этого нужна весьма качественная ткань. А качественную ткань в Киеве, как для икон так и других целей можно приобрести в интернет магазине «Ткани Shop».