Психологічні комплекси на прикладі тарганів
Є на світі такі милі комашки, яких ми лагідно зовемо тарганами (тарганчиками), і подекуди від великої любові полюбляємо їх пригладити капцем чи ще чимось твердим. В природі є багато різних видів тарганів (понад 4500!), деякі з них живуть у людських оселях та харчуються харчовими відходами, деякі на природі і харчуються всякими іншими комашками чи ще чимось, але є ще особливий вид тарганів, який живе не де інде, а у людських головах, і харчується нашими емоціями, думками та іншими «смачностями». По науковому таких тарганів (що живуть в голові) називають психологічними комплексами і коли вони (комплекси) в когось особливо помітні, кажуть: «Та у нього таргани в голові».
Таргани як і психологічні комплекси дуже древні створіння, таргани живуть ще від часів динозаврів, а перші психологічні комплекси появились у наших далеких предків Адама та Єви. До речі, в Біблії чітко описаний момент їхньої появи, пригадуєте, після того як Адам та Єва вперши согрішили, згамавши того злощасного забороненого плоду пізнання добра і зла, вони помітили, що стоять голі і одразу виникло бажання прикрити свою наготу. І розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі.(Бут 3:7) Це вже був перший психологічний комплекс, який аки тарган пробрався в їхні голови. І так йому (таргану) там сподобалось, (а що, голова – затишне місце) що живуть вони в наших голівках завжди, і всюди і нема на то ради. Хоча ні, таки є, таргани, як і комплекси, страшенно полюбляють темряву, в якій активно розмножуються. (дійсно, там де темно там приємно) Так само психологічні комплекси – активно розмножуються у пітьмі невігластва, а от вогник мудрості та пізнання для них смерті подібний.
Але звідки вони взагалі взялись, ті таргани–комплекси? Давайте трохи по досліджуємо. Вперше визначення психологічних комплексів дав відомий швейцарський психолог Карл Густав Юнг, який сказав, що комплекси – це негативні установки в голові людини, зумовлені витісненими у підсвідомість незадоволеними емоційними бажання людини. Отак, наприклад, у дитинстві в когось були строгі батьки, завжди і у всьому відмовляли, а якій дитині не хочеться цукерок чи морозива, а вредні строгі батьки казали: «Ні-ні, ти не заслужив, бо такий сякий, нечемний, ще й в школі двійку отримав, а раз так, то не бачити тобі цукерок і морозива як власних вух». От вам і маленький комплекс готовий, бо ж морозива то хочеться, а не можеться, (коли хочеться, а не можеться в психології по розумному то називається «фрустрація») незадоволене бажання поласувати морозивом витісняється кудись в глибини підсвідомості, а потім аукається у вигляді якогось комплексу, скажімо неповноцінності, бож іншим діткам батьки то купляли морозиво, значить вони, інші дітки, кращі – ось ця установка вже є самим справжнім тарганом в голові, себто психологічним комплексом. Цей тарган в дорослому віці може порядно псувати життя нашому «комусь», робити його невпевненим та сором’язливим.
З другого боку, якби батьки, навпаки, у всьому потакали дитині купуючи цукерки та морозиво за першою вимогою – це б без сумнівів призвело до появи інших (куди більш шкідливих) тарганів вседозволеності, жадібності і так далі.
Як на мене, то поява тарганячих психологічних комплексів, зумовлена не лише якимось витісненими бажаннями (ох вже ці психологи, в них самих купа тарганів-комплексів), а глобально відпаданням людини від Бога, гріхопадінням та безладом у наших головах. А який порядний тарган не любить безлад. Дійсно, малоймовірно, що вони заведуться в якомусь чистому та охайному місці, а от де бардак несусвітній там вони будуть розкошувати. Якщо ж бардак у наших головах, неодмінно чекайте в гості тарганів.
Зрештою таргани (психологічні комплекси) є у всіх людей (адже всі ми недосконалі), якщо хтось стверджує, що в нього конкретно не має жодних тарганів (чи комплексів) – не вірте, це говорить самий справжній тарган. Просто одні таргани більш помітні, інші навпаки шифруються. Часом буває, що тихі таргани куди гірші за шумних, як то кажуть: «В тихому болоті чорти водяться». Щодо так званих «людей без комплексів» то їх майже не існує (просто таргани ховаються), ну хіба якісь просвітлені (бо бардак в своїх головах, врешті, прибрали), а ще маленькі діти. Так-так маленькі діти не мають комплексів, їх ще не встигли передати дорослі, батьки, школа, система «виховання». Чомусь психологічні комплекси частенько передаються по спадковості, від діда прадіда, через виховання батьки своїх тарганчиків переносять на дітей, потім дітки виростають і знов переносять на своїх дітей, і так триває вже десь від початку світу.
Тим більше, таргани надзвичайно живучі істоти, і можуть легко пережити навіть ядерний вибух, психологічні комплекси теж надзвичайно живучі і позбутись їх буває ой як не просто, а подекуди навіть якщо і вдасться позбутись якогось одного комплексу тут же на його місце приходить новий і можливо ще гірший попереднього (та й святе місце пустим не буває). Наприклад, тарган невпевненості та сором’язливості заміниться іншими тарганами наглості та безпардонності. Тож боротьба з психологічними комплексами (як і з тарганами) іноді чимось схожа на боротьбу з вітряними млинами, яку вів свого часу в романі Сервантеса Дон Кіхот.
Якщо в голові безлад то ніщо не допоможе, виженемо одних тарганів – одразу заведуться інші. А все насправді дуже просто – потрібно не з тарганами-комплексами боротись, а просто навести лад у своїй власній голові, пізнати самого себе (а це вже не просто), тоді і тарганам там стане незатишно і одного прекрасного та може, навіть сонячного дня вони самі покинуть нас. За це і вип’ємо.