Все, що людина бачить навколо, може пізнаватися тільки тому, що воно відокремилося від своєї половини, котра залишилася позаду, у невидимому, непроявленому стані. Знання можна осягнути тільки порівнюючи дві половини – позитивну та негативну, котрі відокремилися одна від одної. Поки вони поєднані, знаходячись одна в одній, людина нічого не може пізнати. Весь видимий світ пізнається тільки тому, що він відокремився від єдності, в якому Ніщо і Все знаходяться одне в одному, єдності, котру люди називають Абсолютом, Всевишнім, Девом, Деміургом, Богом, Логосом, Брамою, Життям, Моносом тощо. Не дарма багатотисячолітня Риквіда, нам говорить: Істина одна – але люди називають її багатьма іменами.

Будь-які речі навколо нас пізнаються нами, тому що позитивне нібито відокремлене від негативного і ми можемо їх порівнювати. Наше сприйняття може бути тільки за умови розділення єдності на дві частини: одну – проявлену, іншу – непроявлену, її відображення та додаток, адже вони пізнаються у порівнянні.

Саме тому мовчання не може існувати без мови. Коли ми говоримо, негативний бік слів – мовчання знаходиться нібито позаду у непроявленому стані, а коли ми мовчимо, непроявленим залишається позитивна сторона мовчання – мова. Ніщо не може з’явитися та бути пізнаним, якщо його протилежна, доповнююча половина одночасно не буде присутньою у непроявленому стані. В разі коли проявляється позитивна половина, то непроявленою залишається негативна і навпаки. Вони обидві є навіки пов’язаними. Їхнє відокремлення – це лише видимість, адже навіть коли вони випадають з поєднання, вони ніколи не існують одна без одної. Невідокремлена абсолютна єдність проявляє себе скрізь і завжди: навіть у цьому уявному відокремленні вона продовжує бути активною у вигляді всюдисущої сили тяжіння між позитивною та негативною частинами. І перша, і друга намагаються повернутися до свого початкового стану – абсолютної єдності, і колись це обов’язково відбудеться. Внутрішня сила, котра присутня у всьому існуючому і яка веде кожну створену форму до початкового стану, є тим, що ми називаємо Абсолютом.

Всі створені форми, весь видимий світ навколо нас є подібним до дерева. Праворуч воно дає позитивний, гарний плід, ліворуч – негативний, поганий. Але обидва боки належать одному дереву і походять з однієї єдності. Добро та зло виникають тільки за умови роз’єднання, котрі самі по собі не є злим чи добрим. Тільки за умови роз’єднання стає можливим пізнання, а це означає, що світ, який ми пізнаємо, має складатися з добра і зла. Якби це було не так, його не можливо було б пізнати і цей світ зрештою не міг би існувати.

Творення завжди означає половину цілого, котра відпала від єдності і пізнається у порівнянні. Саме тому не можливо знайти та розпізнати Творця у світі створеного, тому що Творець не має своєї половини, з якою його можна порівняти. А коли не можливо порівняти, то й годі Його пізнати. Ми можемо лише бути Ним! Є тільки одна вічна сутність, тільки один Абсолют, і у всьому живому є тільки одна ця сутність, єдиний Абсолют. Абсолют є неподільною єдністю, він є скрізь присутнім та наповнює собою всесвіт. Всесвіт є живим тільки тому, що Абсолют оживляє його своєю вічною сутністю. Абсолют є подібним до дерева життя всесвіту, тому що він існує-живе у всесвіті.

Матеріальний світ, світ речовини та форм є подібним до дерева смерті. Тіло будь-якої людини є плодом на дереві смерті, на дереві пізнання добра та зла і не має власного життя. Але всередині людини живе дерево життя, адже сутність людини, істинне «я» є також маленькою гілкою на великому божественному дереві життя. Людина живе тільки тому, що Абсолют існує в ній, у її тілі як істинне «я», творячи її як живу сутність.

Народившись у біологічному тілі людина пізнається як істота, її свідомість відділяється від Абсолюту, істинної сутності. Вона відпадає від початкового стану, в якому у всеохоплюючій єдності існують всі можливості прояву, включаючи всіх рослин, тварин і людей. Людина стає проявом, створеною формою, і все, чим є вона тут, на земному плані – є тільки розпізнана половина єдності, що складається з добра та зла. А через те, що свідомість людини міститься у тілі, то й вона пробуджується у цьому тілі, тобто її свідомість стає тотожною біологічному тілу.

Але біологічне тіло є тільки видимою половиною істинної сутності людини, друга половина залишилася у непроявленій, несвідомій частині твого єства. Поєднавши ці дві половини людина може повернутися до божественної єдності. Пережити, випробувати цю єдність фізично неможливо, неможливо також зробити ваше невидиме, несвідоме видимим та фізичним і поєднати ці дві половини, адже одна свідомість не може одухотворити два тіла. Пережити єдність таким шляхом означає смерть тіла, натомість цю єдність можна пережити знаходячись у тілі – у стані усвідомлення! Людина може поглибити свою свідомість, зробивши несвідому її частину врешті-решт свідомою, свідомо випробувавши свою непроявлену, невидиму половину, і таким чином досягнути високого поєднання у своїй свідомості. І навіть коли її біологічне тіло залишається у видимому світі, людина може поєднати свою свідомість зі своїм істинним «я», від якого вона колись відпала. І тоді прямо тут, у своєму земному існуванні, людина переживає блаженство – стан божественної свідомості – і стає Богом! Потяг до цього поєднання є у всьому сотвореному.

Кожна свідомість шукає свою половину задля поєднання з нею. Позитивні – чоловічі форми шукають негативні – жіночі форми. Ця тенденція позитивної та негативної сили навіть складає основну структуру речовини. Фактично ніякої речовини не може бути без цієї тенденції, адже це і є потяг до стану Абсолюту, і весь світ побудовано на цьому потягові до первозданного стану, тобто сам по собі він є джерелом всієї сили у проявленому світі. Природа використовує його, проецируючи у біологічне тіло, створюючи таким чином в ньому статевий потяг.

Доки людина шукає свою половину поза собою, у сотвореному світі, вона ніколи не знайде єдності, просто тому, що вона знаходиться не поза ним, а всередині, у її несвідомому!

Людина, котра осягнула єдність, переходить зі світу наслідків до світу причин, із царства минущого до царства вічного, зі створеного до творчого, із царства смерті до царства життя. Вічного життя. Таким чином людина досягає воскресіння у вічній сутності. Цей процес, процес осягнення єдності, може бути досягнутим за допомогою ініціації – посвячення.

Посвячення означає надбання стану поглибленої чи істинної свідомості. Отримуючи свідомість вищого духовного рівня, людина починає автоматично проводити до свого тіла більш високі та глибше проймаючі енергії. Саме тому людина має підвищити рівень провідності нервових каналів свого тіла. А за вищої, божественної свідомості, провідність нервових каналів має зрости до такого рівня, щоб витримати цей божественний стан без шкоди для біологічного тіла.

Пробудження свідомості має починатися у сфері прояву, саме тоді людина має проводити до тіла тільки ті енергії, що відповідають рівневі її розвитку, енергії, котрі не зашкодять нервовим каналам людини і котрі у не підготовленої людини мають досить високий опір.

Щоб стати свідомим на цьому плані, людина має проводити вібрації цього плану до нервів, а через них до тіла. З моменту народження у біологічному тілі людини живе «безсмертна сутність» і тіло розвиває опір нервових каналів, що відповідає середньому рівневі свідомості цієї сутності. Цей рівень свідомості коливається вгору-вниз залежно від емоційного стану у межах октави вібрацій, натомість коливання не можуть перевершувати межі еластичності нервів, інакше почнеться хвороба чи навіть настане смерть. Вібрації життєвої енергії абсолютно смертельні для тих, чия свідомість не досягла необхідного рівня: вони випалюють нерви та нервові центри. Саме тому життєва енергія з хребта, де вона зосереджена, трансформується у енергії нижчої вібрації (частоти), відповідно до рівня свідомості людини, і тільки після цієї трансформації проводиться до тіла.

У тварин ця життєва вібрація значно менша, ніж у примітивної людини, а у останньої значно менша ніж у духовно розвинутої. В разі проведення життєвої енергії високодуховної людини до тварини чи примітивної людини, вони одразу помирають.

Велика ініціація означає свідоме переживання життєвої енергії та творчих вібрацій на кожному плані розвитку із їхньою первинною частотою, без трансформації, з одночасним проведенням їх до нервових каналів біологічного тіла, що вимагає певної провідності, для напрацювання якої і є обов’язковими фізичні та психічні тренування. Це означає, що на психічному та фізичному плані треба поступово та обережно підготувати і розбудити відповідні нервові центри та навчитися ними керувати.

Допоки людина не зупиняє свого розвитку, поки не починає сприймати себе за «боголюдину», її розвиток продовжується. Може статися тільки самоблокування, котре ніколи не виникне, якщо людина зберігає свою внутрішню гармонію, зберігає баланс потоків серця, волі, розуму… природно, зважаючи на нові якості та нові структури сутності. Саме тому треба зрозуміти, що біологічний (фізичний) мозок є тільки фундаментом, що забезпечує процес мислення. Нейрони мозку не мислять, вони лише розщеплюють речовину фізичного рівня на утворюючі його матерії, а це, у свою чергу, створює необхідний потенціал та забезпечення інших рівнів нейронів.

Ефірні, астральні та ментальні тіла нейронів утворюють на відповідних рівнях свої системи – ефірний, астральний та ментальний рівні мозку, котрі також є матеріальними, як і фізичні (речовинні). Процес мислення виникає саме на цих рівнях як наслідок циркуляції різних потоків енергії (матерії) між цими рівнями.

Натомість, у процесі мислення виникає багато потоків матерій як за складом, так і за активністю, котрі можуть захоплювати різну кількість рівнів мозку людини. І досить часто причиною зупинки розвитку є впевненість у тому, що якщо фізичний мозок має обмежений об’єм, то з нього не можливо «витиснути» більше, ніж він може дати… Все має своє закінчення, але…

Якщо людина не може змінити свій фізичний об’єм мозку, то що їй заважає змінити розміри якісних структур мозку на інших рівнях? Саме це і відчиняє двері для її нескінченного розвитку. Варто тільки знати як це робиться і при цьому не порушувати гармонію на будь-якому з можливих рівнів. Людство навіть не підозрює про наявність цього величезного потенціалу. Отже, відкриваємо неможливе…

P. S. Духи вещают: Да уж, что ни говорите, а наша жизнь является постижением единства, и особенно это единство ощущается на разные старинные языческие праздники, такие как Хеллоувин (к слову большой выбор товаров для Хэллоина можно найти в бакинском магазине на сайте http://usel.az/gift_choice/gift_for_holiday/halloween_baku), Рождество, Купала. Ведь именно в такие дни ощущается особая связь человека с природой, и именно в эти праздничные дни завершается один природный цикл и начинается другой, что не может не влиять на нас, людей.