У північно-західній частині Ладоги височить група островів, покритих лісом, – це Валаам і його «діти». Кряжі темно-сірого граніту, гігантські прямовисні скелі, покриті сивиною моху, дзеркальні води заток, сутінки лісів, що здіймаються уступами по схилах гір, глибока пустельна тиша – все це дихає спокоєм та величчю. Саме в такі місця для усамітненої праці та молитви споконвіку прагнули душі, спраглі Бога, зневажаючи «суєту суєт» світу цього.

Чернече життя на Валаамі розквітло після хрещення Русі, хоча християни-подвижники жили тут і раніше. По всій руській землі прославилися святістю та безліччю чудес преподобні Сергій і Герман Валаамські. Не раз з’являлись вони стражденним людям уві сні і наяву, зцілюючи хвороби, рятуючи від неминучої загибелі. Багатьох привела у Валаамську обитель небесна допомога цих святих.

У 1371 році з нами воював шведський король Мангус другий. Одного разу під час його плавання по Ладозькому озеру піднялася страшна буря. Шведські кораблі були розбиті і все військо загинуло. На корабельній дошці врятувався сам король: його принесло до берегів Валааму. Незабаром після цього він прийняв православ’я і перед кончиною був пострижений в схиму з ім’ям Григорій.

Чернече життя, визначене російською релігійною філософією як «духовний максималізм», завжди відрізнялося на Валаамі особливою суворістю, але це і приваблювало в суворий північний край найкращих, найбільш гідних. Не випадково іменується Валаам Північним Афоном. Свята Гора Афон в Греції – своєрідна квінтесенція чернецтва. На острів в Егейському морі вже багато століть не ступала нога жінки, це справжня чернеча держава, що живе сьогодні так само, як жили перші християни: працею і молитвою.

На Валаамі заборони на відвідування жінками острова не існувало, але було введено безліч обмежень (наприклад, на інші острови архіпелагу, де знаходилися чернечі скити, слабка стать допускалася тільки один раз на рік, на престольне свято того чи іншого храму) – і паломниці, сестри у Христі, вели себе, як їм і годиться: тихіше води, нижче трави. В іншому ж обитель прагнула наслідувати Афонських статутів. І понині бажаючі можуть взяти участь в багатогодинному нічному богослужінні; дійшов до наших днів знаменитий Валаамский розспів, що має багато спільного з Афонським. З Афона преподобним Арсенієм у 1393 році принесена чудотворна ікона Божої Матері, названа Коневською (по імені Коневського острова, куди пішов з багатолюдної Валаамскої обителі подвижник Арсеній, який заснувавши на острові монастир).

Вінценосні особи проявляли увагу до монастиря, надсилаючи в дар церковне начиння з дорогоцінних металів і каменів, вносячи щедрі грошові пожертви на потреби обителі. Катерина II заснувала на Валаамі єпархіальну лікарню для ченців, Павло I заповів земельні і водні угіддя; Олександр I значно розширив монастир і взяв його під особисте заступництво, звелівши побудувати Валаамске подвір’я в Санкт-Петербурзі.

У 40-60-х роках 19-го століття Спасо-Преображенський Валаамський монастир був перебудований за проектом архітектора Олексія Горностаєва, засновника російського стилю в архітектурі.

Обитель стала духовним і культурним центром Росії. До кінця 19-го століття це була вже міні-держава площею 36 квадратних кілометрів, з центральною садибою і тринадцятьма скитами, розкиданими на прилеглих островах, з заводами – свічковим, цегляним, гончарним, кінним, фабрикою з приготування сукон. На Валаамі добували скипидар, шліфували граніт і мармур. Монастирська індустрія використовувала найпередовіші механізми і технології. Навіть електрика з’явилася тут на кілька років раніше, ніж в Санкт-Петербурзі!

На Валаамі розводили безліч плодово-ягідних дерев і чагарників – одних тільки яблунь було 60 сортів (куди прославленому «генію» радянських часів Мічуріну до валаамських ченців!). У теплицях визрівали дині вагою до трьох кілограмів і кавуни – до восьми; в аптекарських садах ріс золотий корінь.

Процвітання обителі, що викликало захоплення і заздрість, можна назвати дивом Божим, але в основі цього дива завжди лежала кропітка праця. Ось як описує паломник знайомство з одним із старожилів острова.

«Батько Феодор весь день безперервно читає в розумі Ісусову молитву і всі дні безперервно проводить за роботою … А тут і земельки-то немає, одні камені. Ось і доводиться йому самому «творити з нічого» земельку. Носить, збирає трісочки, та ялинкові голки, та листя. Все це утворює компостну яму; перегорить – і земелька виходить, та яка файна! “

З давніх пір у православного карельського населення, що живе по берегах Ладозького озера, був звичай: молоді люди, перш ніж одружитися, працювали протягом року на Валаамі. Дівчата і заміж не хотіли виходити за того, хто не пройшов монастирської «проби». Восени після закінчення польових робіт приїжджали на баржах з усіх сторін Ладоги молоді хлопці. Вони, крім роботи, повинні були бути присутніми на всіх недільних і святкових службах. Нелегко було юнакам, зате і дух гартувався на все життя. Батьки відвозили дітей додому щасливі та задоволені, дякуючи ченцям за науку.

Революційні бурі в Росії спочатку не завдали впливу на мирне життя обителі: Валаам вийшов зі складу Республіки Совєтів разом з Фінляндією. Правда, всі заощадження монастиря, що зберігалися в російських банках, пропали, і острів помітно обезлюднів через припинення припливу російських паломників і найманих робітників, але все ж являв собою величне видовище.

Після Другої світової війни Валаам знову відійшов до Росії, а точніше тодішнього СРСР. Про те, щоб монастир продовжував існування звичайно, і мови не було – острів вступив до розпорядження Балтійського флоту. Була тут школа юнг, потім целюлозний завод, будинок інвалідів. З 70-х років архітектурний ансамбль Валаамського монастиря став філією Петрозаводського краєзнавчого музею. І лише в 1988-1989 роках Спасо-Преображенський Валаамський монастир знов був повернутий Церкві.

На Валаам прибули перші монахи. У свій час були проблеми з «місцевим населенням», яке з’явилося в повоєнні роки: близько п’ятисот чоловік з числа обслуговуючого персоналу і пацієнтів колишнього будинку інвалідів, які створили сім’ї та привели на світ потомство. Багато хто з них міцно дружив з «зеленим змієм» і ченців, що вступили на їх територію, зустріли вороже. Але молитва і любов творять чудеса. Недільна школа, куди остров’яни стали віддавати своїх дітей, щоб ті не бовталися безцільно на вулиці, стала для дітлахів рідним домом. А за школярами і батьки потихеньку потягнулися в храм.

На острові завжди раді гостям. Приймають екскурсантів, які приїжджають помилуватися дивовижною природою та шедеврами архітектури, які потихеньку відроджуються, подихати чистим повітрям. Звичайно, є гостра потреба в робочих руках: від реставраторів до лісорубів. Останні цінуються вище, так як заготівля дров на Валаамі – проблема. Якщо вчасно і в достатній кількості не запастися паливом, пропадеш взимку. На косовицю люди теж потрібні. Косять тут вручну – на острови складно доставити будь-яку техніку. Звичайно, просять ченці, щоб приїжджали на Валаам попрацювати та відпочити від міської суєти, бажано чоловіків. Жінкам вхід на острів не замовлений, але справ для них не так багато, а влаштувати їх складно. І ще одна умова – людина повинна бути віруючою або хоча б «цікавитись». В душу лізти і щось нав’язувати, звичайно ніхто не буде. Але який сенс вирушати в монастир, якщо чуже найголовніше в його житті – Богослужіння?

Автор: Олена Житеньова.

P. S. Духи вещают: А как порой бывает здорово пожить на природе, в монастыре подальше от цивилизации и суеты больших городов, вроде Москвы или Киева. Тем более, когда в наше время квартиры в Киеве купить весьма дорого, а в Москве и вовсе невероятно (конечно если вы не олигарх), то уж лучше поселится где-то на природе, подальше от цивилизации, в таких местах как Валаам или наши украинские Карпаты.