Сьогодні в гостях журналу Пробудження молодий український письменник і запеклий мандрівник Максим Кідрук. Нещодавно мені пощастило побувати на його лекції у Львівській книгарні Є, в якій Максим розповідав про свої мандрівки Африкою, а саме дивовижними країнами Ангола та Намібія. Розповідь Максима про загадкову Африку виявилась настільки захоплюючою і цікавою, що геть втратив відчуття часу, може десь так само, в часи далекого середньовіччя місцеві мешканці з захопленням слухали розповіді мандрівного барда, який завітав до їхнього села чи замку.

– Отож доброго дня Максиме, розкажіть будь-ласка як у вас вперше виникла ідея стати мандрівником-письменником і куди саме була перша мандрівка?

Рішення мандрувати не було миттєвим. У дитинстві я багато читав, переважно пригодницькі та історичні романи (Джек Лондон, Джеральд Даррел, Тур Хейєрдал, Рафаель Сабатіні та ін.). Вони сформували мене, а вже згодом, коли виїхав на навчання до Європи, зрозумів, що подорожувати просто. Для цього не потрібно бути мільйонером. Спершу катався з друзями по Європі (Норвегія, Італія, Франція, Фінляндія тощо), а влітку 2008-го, щойно випала нагода, рвонув наодинці за океан – до Мексики. Це й була моя найперша мандрівка.

– А взагалі у скількох країнах світу ви встигли побувати?

На сьогоднішній день (червень 2012-го) я відвідав 29 країн. Під «відвідав» я маю на увазі, реально пізнав, відчув країну. Просто «прилетів-полетів» не рахується. Серед них Ангола, Намібія, Еквадор, Перу, Чилі, Бразилія, Китай, Нова Зеландія, Ліван, Сирія, Йорданія, Єгипет…

– Які з місць, де ви мандрували вам сподобались найбільше, і навпаки, які місця де б ви ніколи не оселились?

З 2009-го місце №1 у моєму особистому рейтингу незмінно займає острів Пасхи. Це не означає, що я б там поселився. Просто він найбільш віддалений, загадковий і таємничий. Окрім того, серед побачених мною країн можна виділити Перу та Намібію. Найменше сподобались держави Близького Сходу: не через те, що там немає нічого цікавого (зовсім навпаки), а через їхнє теперішнє населення — арабів.

– Розкажіть про найекстремальнішу ситуацію, яка траплялась з вами під час подорожей.

Важко виділити якусь одну. Більшість із них описані в моїх книгах, не тільки автобіографічних, але й художніх (чимало вигаданих пригод засновані на реальних подіях), а тому нехай читачі самі розсудять, яка з авантюр була найбільш екстремальною. З останніх, що пригадую: це купання з піраньями у Пантаналі (Бразилія), бійки та стрілянина на Тахрірі під час єгипетської революції (я тиждень провів на площі Тахрір у Каїрі, книга про це вийде цієї зими), а також, мабуть, дійсно найекстремальніша ситуація, — арешт у Дамаску після того, як я послав лісом полковника таємної сирійської поліції, відмовившись дати йому хабара.

– Знаю, що під час вашої останньої африканської мандрівки до Намібії ви зняли кумедне відео про нашого особливо «грамотного» прем’єр міністра.

– Як у вас появилась ідея зняти цей креативний ролик, чи були труднощі у спілкуванні з намібійськими афроукраїнцями?

Ідея прийшла звідтіля, звідки приходять усі хороші ідеї, — з нізвідки. Просто подумалось, що це буде круто. В Анголі ролик відзняти не вдалося – надто агресивними там були африканці, категорично відмовлялися йти на контакт. Я вже майже втратив надію, коли в Намібії, за тиждень до вильоту додому, випадково натрапив на невелике поселення людей з племені хімба. Зупинився, пояснив ситуацію (Україна, Росія, мовне питання, прем’єр, що не розмовляє державною мовою) і попросив промовити на відео кілька українських фраз. Африканці радо погодилися. Кілька пробних дублів, і все – відео готове. Весь процес зайняв трохи більше 15 хвилин.

– Чи подарували вам подорожі різними куточками світу нових друзів?

Безперечно. Друзі, нові знайомства – це одна з трьох речей, через які я обожнюю подорожі (дві інші – це винятковий життєвий досвід і незабутні враження від нових місць). До сьогодні спілкуюся з Мігелем та іншими героями книги «Мексиканські хроніки», Яном Фідлером та іншими.

– Куди буде ваша наступна мандрівка? І про що розкажете у своїй наступній книжці?

Мандрівка, сподіваюсь, буде наступної зими (це вже стало традицією). Хочу відвідати Карибський басейн — Куба, Ямайка, Гаїті, Домінікана…
Нова книга виходить у вересні. Це буде техно-трилер (роман, події якого розгортаються навколо проблем у реально існуючих технологіях, описує переважно технологічні катастрофи, найвідоміший техно-трилер – «Парк Юрського період» Майкла Крайтона). Називатиметься «Бот». Кілька днів тому він отримав спеціальну відзнаку на конкурсі «Коронація Слова 2012». Роман заснований на нанотехнологіях, програмуванні та психології і розповідає про молодого українського програміста, котрий, спокусившись на великі гроші, вирушає у віддалену лабораторію в Атакаму, безлюдну пустелю на півночі Чилі. Хлопець потрапляє до міжнародної групи вчених, яка, опинившись у повній ізоляції від решти світу, намагається самотужки впоратися з катастрофою, котру сама ж створила. Я вклав у «Бот» дуже багато зусиль. Під час написання мене консультували кандидат наук з хімії, лікар-фізіолог і психіатр. Враховуючи мої власні знання з програмування, нанотехнологій, а також той факт, що я особисто мандрував Атакамою в 2009, роман вийшов потужним. Сподіваюсь, восени ви це оціните.

– Кажуть: «пізнаючи світ, ми змінюємось самі», чи змінились ви після мандрівок?

Я змінився вже до мандрівок. Вони лиш закріпили цю зміну. Нині подорожі для мене – це невичерпне джерело натхнення, персонажів, діалогів та ідей, які я використовуватиму в наступних книгах на кшталт «Бота». На сьогодні маю три чудові задумки в жанрі трилера/техно-трилера, пов’язані з далекими краями, таємницями та технологіями.

– І на завершення – що є вашою найбільшою мрією, а також ваші побажання читачам журналу Пробудження.

Про Велику Мрію поки що нічого не скажу. Наразі просто хочу, щоби «Бот» був позитивно сприйнятий читачами. Я покладаю великі надії на цей роман.
А читачам журналу Пробудження побажаю три речі: читати хороші книги, слухати добру музику і ніколи не відступати з обраного шляху!

І я дуже дякую Максиму за цікаве інтерв’ю, а особливо за суперський ролик «Азаров ай-яй-яй», бажаю нових захоплюючих та цікавих мандрівок