Недавно я подивився фантастичний фільм “Хроніка”. Але особисто для мене – цей фільм став справжнім фільмом жахів. В кінці було дуже важко його дивитися, але не через жахливі сцени, а “жахливу” поведінку головного героя.

Коротко про фільм: головний герой живе “в будиночку”, і для свого зв’язку зі світом використовує відеокамеру. І ось, раптово, разом з друзями, отримує чудодійну силу від невідомої інопланетної субстанції, але використовує її для того, щоб помститися всім за те, що він живе “в будиночку” (тупо, – згоден, але, на жаль, показово), а не на благо, як це могло б бути.

Жити “в будиночку” – з одного боку це легко і просто. Я живу сам для себе і мені ніхто не потрібен. Але життя йде, і так як будь-яка людина – це осередок суспільства, її, природно, до цього товариства тягне. Але замість того, щоб заводити друзів, знайомитися і вчитися чомусь у житті, головний герой вирішує пізнавати світ через об’єктив відеокамери – спотворено.

Є ще одне, – як би ви не намагалися відректись від зовнішнього світу, у кожного з нас є як свої радості, так і свої проблеми в житті. І якщо ви всіляко уникаєте зовнішнього світу, життєві проблеми здатні зробити з вас монстра. Як і сталося з головним героєм, смерть його рідної мами остаточно вибиває його з колії. Він трощить і знищує все на своєму шляху, друг, якому було не все одно, помирає через його дурість. Він мало не вбиває рідного батька, звинувачуючи його в смерті мами. І ось вже все місто “в його владі”. В результаті його тотальне руйнування в місті здатний зупинити тільки його друг, який здобув такі ж суперздібності. І, на жаль, головний герой помирає “від руки” друга, тому що іншого вибору вже не було.

У цьому фільмі прослизає ще одна думка – найлегше в світі руйнувати. Для цього дядько з пекла дає нам просто надздібності. А ось творити – дуже не просто, і для цього потрібна сила волі, оптимізм і віра!