На Мальті кожному місцю відповідає певний час доби. Якщо Сліма добра за полудень, а Сент-Джуліан манить під вечір, то місто світанкового сонця – Валлетта. Валлетта … У цьому звуці чується легкий ранковий поцілунок (як, проте, оманлива мова: на будівництві міста загинуло кілька тисяч полонених піратів і турків). Як не прагнув великий Жан Парізо побудувати свою столицю в дусі римської цитаделі, а все ж вона стала гімном бароко.

Валлетта – це прекрасні палаци орденських «Оберж», самим красивим з яких, безумовно, є Кастильська (де нині засідає прем’єр). Це вулиця Святого Іоанна, що являє собою довгу драбину, чиї кам’яні сходи, мабуть, пам’ятають брязкання лицарських шпор і цокіт копит закутих у сталь першерона. Це сади Anna Барракка, що підносяться над входом в Порто Гранде, звідки відкривається захоплююча дух панорама трьох міст з фортом Сант-Анджело, де колись оселилися лицарі з Родосу і де розігрувалася драматургія Великої облоги. Це собор Святого Іоанна, колись найбагатша церква Європи (поки її не розграбував Наполеон), розписана знаменитим Маттео Преті, який за свої досягнення був посвячений у лицарі. Тут покоїться прах орденської аристократії і Великих Магістрів, в тому числі легендарного Ла Валлетта. Тут же, в каплиці, зберігається полотно Караваджо
«Усікновення голови Іоанна Предтечі», написане ним спеціально для ордену (маестро був посвячений в лицарі покори, але Магістр, дізнавшись про італійські грішки генія, таємно його вигнав, обійшлося без катівень і казематів). Справжньою ж святинею собору є скромна ікона Діви Марії Філермської, написана євангелістом Лукою.

Валлетта … Це, нарешті, Палац Великих Магістрів, «il Palazz», де сьогодні кабінет президента, охороняється дружелюбним офіцером. Після обміну вітаннями він починає нам з жаром розповідати подробиці Великої битви, наче сам був її учасником. Події 1565 для мальтійців пройняті духом народного епосу.

– Кожен лицар одягав щільну полотняну сорочку, на неї кольчугу і потім знову
сорочку, на голову – іспанський кабасет, – згадує стражник. – Восьме вересня, в тіні
плюс тридцять п’ять. Уяви, як воювати! Турки метали запальні гранати,
якщо граната потрапляла за панцир, згасити її можна було не інакше як занурившись у
бочку з водою. Поруч з кожним кавалером, у амбразури, стояла бочка …
– Чим же відповідали обложені?
– Вони кидали в турків палаючі обручі, страшна зброя, турки панічно їх боялися.
– Однак не тільки це вирішило результат бою. Що ви скажете про Ла Валлетта?
– Він бився нарівні з іншими. Під час облоги йому було вже сімдесят, як і султанові. Але він бився, як молодий лев. Видатна особистість! Походив з найдавнішого гасконського роду (ні, француз – це француз, а гасконець – це гасконець), «аристократ в квадраті», про що говорить подвійна приставка в його імені. Пройшов шлях від простого зброєносця до Великого Магістра. Був у турецькому полоні, сидів гребцем на галері, поки його не обміняли. А вижити на галері було практично неможливо, ви розумієте. Кому вдавалося, той отримував прізвисько «просолений кіль галери». Жана Парізо так і назвали, і він цим пишався. За ним ходив біограф, записував кожне його слово, все задокументовано, усе є в архівах … Однак я вас зовсім заговорив! Ви вже були в Залі гобеленів?
– Якраз туди прямуємо.
– Ці розкішні гобелени – дар Великого Магістра Переллоса Ордену. Одного разу під
час засідання Палати депутатів пристрасті так розпалилися, що хтось метнув у когось чорнильницею і потрапив в гобелен. З тих пір членам Палати було дозволено користуватися тільки олівцями.
– Цікаво!
– Зверніть увагу, що збоку від дверей до зали, є загратована ніша. Це колодязь, його проклали в стіні. За традицією один раз в році з цього колодязя Великий Магістр зачерпував срібним відерцем воду і підносив її члену самої шляхетної мальтійської сім’ї Шіберрас. Це символізувало плату Ордену «корінним» господарям Мальти.
– Велике дякую …
– І, звичайно ж, не забудьте відвідати арсенал, де зберігаються зброя і обладунки кавалерів. Коли лицар вмирав, його майно переходило у власність Ордену, за винятком меча й кинджала …

Чудові люди, ці мальтійці. Кажуть, що навряд чи в Середземномор’ї знайдеться інший такий народ, який би так відкрито і привітно зустрічав гостей. Етнографи пояснюють це природною південною дружелюбністю, помноженою на загострене почуття взаємодопомоги, що дісталася мальтійцям від англійців. І взагалі британці принесли на острови багато хорошого, що дуже високо цінують мальтійці.

Проблеми екології – аж ніяк не породження нашої технократичної епохи. Перша екологічна катастрофа на Землі відбулася в VIII в. до н.е. – на Мальті. До того це був зелений квітучий острів, густо порослий лісом, в якому жило багато звірини, в тому числі леви. Картину змінили фінікійці: влаштувавшись на архіпелазі, вони вирубали всі дерева для будування кораблів. Звірі і птахи зникли, грунт став вивітрюватися, оголюючи скелю. Римляни також були не особливо стурбовані тутешнім землеробством, вони розглядали Мальту як місце заслання (та й греки називали її «Островом крайнього заходу»). Сільським господарством, як уже було сказано, тут вперше серйозно зайнялися сарацини, вони зрозуміли, що прийшов час збирати каміння і викладати ними вітрозахисні загородження. Вони ж почали привозити на острови родючий грунт, і цю добру традицію надалі підтримували багато господарів архіпелагу: на думку деяких істориків, госпітальєри дозволяли швартуватися на Мальті тільки тим кораблям, які привозили з собою хоча б кілька мішків родючої землі (інші вчені це геть заперечують).

Так чи інакше, але зелені на острові Мальта, дійсно, замало. Вірніше, великої, деревної зелені. А ось чагарників, травостою скільки завгодно (на Мальті зареєстровано 1200 видів рослин). Якби в країні існувала партія «зелених», то її емблемою цілком могла б стати агава, цей йоржистий чагарник росте тут на кожному кроці, як, втім, і кактус. Зустрічається і бамбук. Взагалі то нам повезло побачити і високі дерева (у природних умовах, не в саду), але «справжніх», великих стовбурів, повторюю, на архіпелазі майже не залишилося.

При всьому при тому природу Мальти не назвеш скупою і млявою. Особливо на півдні країни, де кордони землі і моря стійко вартують прямовисні скелі. До чудес геології, безумовно, можна віднести так званий Блакитний грот (Blaue Grotto).

Постоявши на вершині скелі, яка обдувається всіма вітрами, і заспокоївши очі безмежною гладдю морською (як сказав один місцевий рибалка, поспілкувавшись з вічністю), трохи порушеною крихітним, абсолютно ненаселеним острівцем Філфла (Filfla), що зачепився за обрій, ми спускаємося до моря, до пірсу, де нащадок мальтійських корсарів запрошує нас зробити маленьку морську подорож на різнокольоровій очкастій Дайсі (що приходиться, як кажуть, далекою родичкою венеціанської гондолі).

Керманич заводить мотор, але цей звук не заважає нам подумки пограти в піратів, які вирушають на промисел. Піратство, до речі, в цих краях колись було почесною професією. З прибуттям Ордену діяльність мальтійських корсарів була строго регламентована: вони отримували ліцензію від Великих Магістрів і платили податки з захопленої здобичі. Втім, так було не тільки на Мальті.

Море, однак, хвилюється, хльостка хвиля, вдаряючи в борт, обдаровує нас вологим солоним пилом, сонце відблискує на хвилях. Самотня чайка зависає над Дайсою. В дійсності грот не голубий, а чорний, блакитна – вода. Вона настільки чиста і прозора, що в неї ніяково плюнути. Видно, як у самого дна плавають ледачі риби… Керманич зменшує оберти, і ми запливаємо в прохолодний морок, йдемо по натхненню. І ось мотор зовсім глохне – тепер тільки тиша, тільки слабкий плескіт хвиль, легке погойдування на хвилях. Повинно бути, так само під час другої світової війни (по сигналу повітряної тривоги люди ховалися тут від німецьких бомбардувань), блакитний грот врятував чимало людських життів.

Неправий автор путівника, який сказав, що на Мальті немає ні однієї гори, жодної річки. Хто був у Дінглі (Dingli Cliffs), той знає, що дістатися туди можна тільки звивистим серпантином. Що ж стосується гідрографії, то бачені нами вузькі каньйони своїм походженням зобов’язані роботі саме поверхневих вод; нам навіть вдалося знайти справжній, «діючий» водоспад (ручаюся, що не всі мальтійці про нього знають). Один з таких каньйонів вивів нас прямо до моря – єдино слушне в Дінгл місце для купання (swimming from rocks) – зате яке! Лазурна хвиля з шумом розбивається об скелю. Зачекавши мить між двома хвильовими атаками, кидаєшся в море, в польоті чуєш крик одинокої чайки…

На Мальті «своїх» птахів немає. Але, знаходячись на перетині міграційних шляхів, архіпелаг служить «перевалочним пунктом» для багатьох перелітних пернатих, які вельми надихають місцевих мисливців, стрільба вліт – одна з улюблених розваг мальтійців. Іншим об’єктом мисливського промислу на Мальті є кролик («фенек»), печеня з якого – обов’язковий атрибут недільних пікніків у остров’ян, особливо на Петра і Павла (12 липня).

До слова сказати, лейбористська партія на чолі з паном Альфредом Сайтом здобула перемогу над націоналістами багато в чому завдяки тому, що пообіцяла не чинити жодних перешкод мисливцям на перелітних птахів. Дванадцять тисяч стрільців-виборців забезпечили лейбористам основний пакет голосів на виборах. Мальта – країна перелітних птахів.

Автор: Олексій Шликов.