Місцевий коваль, а заодно і місцевий пияк (і не знати ким він був більше, першим чи другим) на ймення Джек щойно допив своє останнє пиво у затишному ірландському пабі. На дворі стояла жахлива погода, падав дощ, та ще із блискавками, а у пабі було так тепло та затишно, що аж душа прагнула до раю (а точніше ще одного келиху п’янкого ірландського напою). Джек пошарив рукою у кишені, але там гуляв вітер і лишень кілька мідних дрібних монет, яких вистачило хіба б на буханку хліба. «Ех, чорт мене візьми, все б на світі зараз віддав за ще одне пиво», подумав Джек і в ту ж мить десь поблизу вдарив грім, ба-бах!!! А ще за кілька хвилин двері пабу відчинились і з вулиці зайшов таємничий незнайомець, весь у чорному та ще й з довгим циліндром на голові.

Найдивнішим було те, що незважаючи на сильний дощ, що йшов на вулиці цей таємничий пан здавався зовсім сухим, так ніби дощові крапельки просто не насмілились на нього впасти, дивина та й годі. І що найцікавіше, зайшовши у бар він одразу підійшов до пияка Джека:

– Доброго дня вельмишановний пане, ви мене кликали і ось він я, весь до ваших послуг, – промовив джентльмен в циліндрі.
– З ким маю честь ? – здивувався Джек.
– Ну, мабуть, ви мене знаєте, адже ще за мить думали про мене, і навіть хотіли, щоб я вас узяв.
– Щось нічого не розумію. – ще більше здивувався Джек.
– Та добре, взагалі вам і не потрібно нічого особливо розуміти, давайте перейдемо одразу до діла, а то в мене сьогодні ще повно роботи. – продовжував таємничий джентльмен. – Отож, пропоную вам укласти маленький контракт, ні не мережевий маркетинг, а щось значно цікавіше. Ви, певно, хотіли випити ще пляшку пива, а може й не одну, і навіть були готові віддати за це ледь не все на світі, чи не так?
– Так, а звідки ви це все знаєте? І хто ви чорта лисого такий?!
– От ви мене самі щойно і назвали, правда я зовсім не лисий, як бачите. А чорт – таки так – одне з багатьох моїх імен, хоча мені більше подобається, коли мене називають Люцифером, якось воно поважніше звучить, не знаходите?
– Нічого собі, мабуть треба кидати пити. – оторопів Джек. – І що вам від мене треба пане Люцифере?
– А так, одна дрібничка, ми підпишемо з вами маленький контракт, за яким я виконаю всі ваші бажання, стільки пива, скільки захочете і коли захочете, може ще якісь похідні блага? Ну там гроші, славу, дівчат, чого тільки забажаєте. А за це все в якості плати я хочу лишень одну маленьку річ – вашу безсмертну душу.
– Мою безсмертну душу?! – не вірячи своїм вухам перепитав Джек.
– Так, та і нащо вона вам потрібна, та душа. Ви і так ведете життя вельми далеке від праведності, тож мабуть рай вам особливо і не світить, а так зараз маєте чудову нагоду товкнути свою душу за вельми хорошу плату, тим більше пиво таке смачненьке, ням-ням, правда?
– Хмм. – задумався Джек. – Звучить ніби не погано, ну добре, давайте укладемо той контракт, але спершу за це треба випити! От тільки в мене скінчились гроші чи не будете такі ласкаві пане Люцифер позичити мені золоту монетку, щоб я розрахувався з барменом.
– Не питання. – промовив Люцифер і одразу з кишені чи то дістав, чи то просто матеріалізував золоту монету.

Та Джек замість того, щоб дати її бармену і купити пиво, засунув монетку у свою кишеню, у якій окрім всього іншого завалявся маленький дерев’яний хрестик, отриманий в спадок ще від померлої матері. В ту ж мить чорний джентльмен у циліндрі застогнав від болю, а ще за кілька митей з його циліндру, а потім всього тіла пішов справжнісінький дим, неначе щось всередині дійсно підпалили. Це хрестик палив диявольську монетку, а через неї і її хазяїна, неначе розпалене залізо.

– Що ти робиш, нікчемний покидьок?!!! – Застогнав від болі Люцифер. – Та я тебе у порошок зітру, я тебе в пеклі згною, заморю, четвертую, потім знов зберу і знов четвертую і так до безкінечності!!!!
– Та невже. – спокійно промовив Джек. – Побачимо, а поки я піду собі додому.
– Стій!!! – заволав Люцифер. – Негайно витягни монету з кишені!!!
– А що мені за то буде? То ти мені тут погрожуєш, чого я маю її виймати? Щоб ти потім стер мене у порошок?
– Ні, ні я не буду нічого такого робити, гаразд, ти переміг, твоя взяла. Що ти хочеш все зроблю, тільки благаю, ВИЙМИ ТУ МОНЕТУ З СВОЄЇ КИШЕНІ!!!!
– Тоді обіцяй, що ніколи-ніколи не візьмеш мою душу до пекла!
– Гаразд, обіцяю, давай скоріше виймаю, а то зараз почну горіти!
– І ще пляшечку пивка будь-ласка…

Ось така цікава ірландська легенда про одного хитрого коваля-пияка Джека, якому вдалось перехитрити самого Сатану, у моєму вільному переказі. Як ви мабуть здогадались, події ці відбулись в акурат перед днем всіх святих, або давнього кельтського свята Самайну (чи то Савану ?) більше відомого всім нам під назвою «Хеловін». А наш сьогоднішній герой, хитрий пияк Джек став прообразом тої самої гарбузяної голови, що є невід’ємним символом цього дивного свята (звичайно голова, мабуть, зносилась, а гарбузяна стала хорошою заміною).

Кажуть, після смерті Джек так і не потрапив до раю, але і в пекло його теж не взяли, все таки сам Люцифер пообіцяв його не брати у це «веселе» місце, тож тепер ходить хитрий Джек духом по нашій землі і розважається тим що підглядає за нами (і за вами теж), а 31 жовтня, день коли він надурив самого нечистого, дня нього особливо важливий. Мабуть пити Джек після зустрічі з чортом таки перестав, а замість пива перейшов на цукерки, і як то водиться у добрих хеловінських традиціях: цукерки або смерть!

P. S. Духи вещают: А еще на Хэллоуин, бывает, активизируется не только разная нечисть из потустороннего мира, там всякие духи, вампиры, оборотни, но и нечисть поменьше, скажем клопы, тараканы, разные грызуны. Вот только с ними справится куда легче – дезинсекция клопов да прочих грызунов и все проблемы решены!