Живи так неначе ти от зараз мусиш попрощатися з життям, так наче час, що в тебе залишився – несподіваний подарунок долі. (Марк Аврелій).

Чомусь так вже повелось у нашому житті, що на тему смерті накладено своєрідне табу, заборону. І дійсно, переважна більшість людей краще воліли б уникнути розмов про цю пані з косою – смерть. Навіть з помираючими людьми, тими які одною ногою перебувають вже «там» ми продовжуємо говорити про всілякі мирські буденні речі: погоду, політику, економічну ситуацію у країні, плани на майбутнє (яким наперед не суджено збутись) ще щось, що завгодно тільки не про Неї, тільки не про смерть, чи не так? . І дарма. Адже хочемо ми цього чи не хочемо, а одного прекрасного і може навіть сонячного дня Вона постукає своєю кістлявою рукою по спині кожного з нас та скаже: «Пора! Ваш час вичерпано шановний». І все…

Так, всі ми з вами смертні і рано чи пізно ми помремо – це факт. Однак треба визнати, ця думка є дуже неприємною (та навіть прикрою) для багатьох людей: «Як я такий хороший і теж помру?! Як мене більше ніколи не буде на цім світі?!!!». Саме тому більшість людей воліють зовсім не думати про смерть, не згадувати за Неї, думку цю прикру заховати десь у глибоких коморах своєї підсвідомості та ще зачинити колодкою, щоб навіть на очі не потрапляла. Саме звідси і походить це мовчазне табу, заборона на згадування про смерть, а, між іншим, в ньому криється одна з найбільших людських трагедій – ми зовсім забули про свою смертність. І це ніяке не перебільшення – більшість людей на цій планеті живуть так, ніби і справді ніколи не помруть (а помирають, ніби й не жили). Ми забули за велику одвічну мудрість смерті – ніщо не вічне під небом (крім самого неба).

Тому-то люди і займаються різними нікчемними, речами, переймаються тим, чим не варто було навіть близько перейматися, постійно перебувають в якихось образах, гніві, страху, жадібності, всіляких дріб’язкових клопотах. Вони думають, що мають час, багато часу, що смерть десь там далеко (за горизонтом, за горами, за морями) і ще не скоро прийде «в гості». Але ні, смерть весь час перебуває поруч з нами, з спокійною посмішкою спостерігає за нашими життями, і в потрібний момент просто постукає по плечу. Взагалі смерті не варто боятись, вона – дужа мудра пані, при бажанні у неї можна багато чого навчитись, але спершу треба Її помітити, згадати за її існування і ця думка, думка про свою власну смертність та тимчасовість є великим помічником і порадником у нашому житті.

Як би ми пам’ятали за власну смерть, то б одразу позбулись купи всіляких нікчемних дріб’язкових клопотів, хвилювань, тривоги, образ, печалю, жалкувань. Всі матеріальні клопоти та проблеми, що, буває повністю поглинають наше життя, під поглядом смерті миттєво відступають на задній план, а саме життя стає цікавішим, барвистішим, повнішим, справжнім. Смерть – дуже мудра пані, бо вона вчить по справжньому цінувати життя, кожну його мить, вчить не марнувати свій час (якого у нас не настільки багато, як ми думаємо), вчить жити «тут і тепер», а «не десь там колись». (Бо «десь там колись» може ніколи не настати, чи не так?).

І врешті, смерть вчить нас самому головному – думати про вічне, а не тимчасове, пробуджує від матеріалістичного сну, звільняє від полону дріб’язкових речей. Тому пам’ять про смерть є чи не найкращим другом всякої людини, яка йде тою не простою вузькою стежиною до Бога. А для всіх інших, хто котиться широким автобаном до пекла, звісно краще буде раз і назавжди забути за власну смерть, ніколи за неї не згадувати, і далі продовжувати марнувати свої життя різним непотребом, неначе ви будете жити вічно, поки дама з косою в один прекрасний день раптово не постукає по плечу та скаже «Пора!».

P. S. Духи вещают: Тем не менее, несмотря ни на что многим людям очень сложно принять факт собственной смерти и даже смерти своих родственников и просто близких людей. Может, поэтому так популярны всевозможные спиритические сеансы, когда некий маг Максим берется вызвать души умерших. Разумеется, ничего хорошего подобные практики не предвещают, ведь вместо душ ваших умерших родственников может явиться некто другой и он явно вас за это не погладит по голове.