Підводний човен, немов морська змія, яку нещодавно Алекс відібрав у дітей рибалок, які бавились нею в смузі океанського прибою, щоб відпустити її назад у море, просочувалася крізь глибини вперед до сонця. Раз у раз чулися звуки вибухів глибинних бомб. І раптом повітря просто здригнулось від попадання в десятку. Човен теж здригнувся, і тут …. Алекс прокинувся.

“Бог, ти мій, сьогодні ж Дівалі” – індійський Новий Рік, і індуїсти щосили запускають феєрверки. Це ж Гоа – 13 листопада, і рівно місяць, як Алекс потрапив в Індію, країну сотень народів і мов, тисячі релігій і мільйони богів, як починає свої екскурсії Мілена, з якою Алекс, волею долі і випадку познайомився в літаку по дорозі в Гоа .

А адже ще, трохи більше місяця тому Алекс, прокидаючись у холодному поту у себе в холостяцькій квартирі, думав, чи не авантюрна ця ідея виїхати на півроку в Гоа зовсім не знаючи англійської, з мінімумом грошей, не маючи там ані друзів, ані знайомих, – взагалі просто в нікуди. У кутку кімнати валялися речі приготовані для далекої поїздки – надувний матрац, спальник, карімат, палатка. Авантюра, від якої вже не можна відмовитись, так як не можна чоловікові кидати слова на вітер, а всім друзям і знайомим Алекс давно проїв всі вуха про свою поїздку в Гоа. “Алекс – ти ідіот”, крутили пальцем біля скроні чимало людей, коли дізнавалися про його плани. Але відступати вже нікуди – квартира здана, віза відкрита, квитки куплені, роботи на зиму не має і не передбачається, так що, крути не крути, доведеться зимувати в Індії. Тоді Алекс не знав головного – “Індія – така країна, де все буде як треба” – улюблений вислів Мілени, яка багато що побачила в житті, і закохана в цю сонячну країну.

“Так, швидко пролетів місяць”, подумав Алекс, все-таки добре, що я тут. Можливо це те, що я шукав все своє свідоме життя. Які чудові тут люди, – добрі, чуйні, спокійні і відкриті, як діти, яких Алекс ось вже два літа поспіль катав на батутах. Як раз сьогодні він отримав пропозицію від Пітера, свого кращого гоанский друга безкоштовно жити в нього вдома, і користуватися його особистим транспортом – байком і легковою машиною. На жаль у Алекса ніколи не було водійських прав, та й тема водіння тут заслуговує окремої розповіді.

По-перше, рух в Індії лівосторонній (англійська колоніальна спадщина дається чути), по-друге – дороги огидні й дуже вузькі. По-третє рух інтенсивний – багато байків та велосипедів, плюс, місцевий колорит, священні індійські корови, які лізуть під колеса плюючи на цю інтенсивність. Як сказав, один із російський турист по дорозі на нічний ринок в Арпорі, що не сів би тут за кермо навіть за тисячу доларів. “А за дві би сів?”, – запитала туристка з Самари, власниця російської “Калини”. “За дві можливо і сів, – почухав голову турист – так хто ж мені їх дасть” …

І тільки Лакшмін, водій-індуїст (що видно по приліпленим статуеткам богів на приладовій панелі – Ісус Христос – значить католик, Шива, Ганеша – значить індуїст, пророк Мухамед – значить мусульманин) – був спокійний, як удав, віртуозно ведучи машину не звертаючи ніякої уваги на місцеві машини, що то і діло вискакують на зустрічну смугу і байки, що в останню секунду ухиляються від лобового зіткнення, ні на священних корів, які ліниво валяються вздовж узбіччя. Дивно, подумав Алекс, який сидів на передньому сидінні – “Я тут майже вже місяць, але не бачив жодної аварії, напевно від подібного цей чудовий народ оберігають його численні боги.

З чого почати свою розповідь про Гоа? Напевно з того що ми в самому маленькому штаті Індії, місці, яке неначе спеціально створене для відпочинку і відновлення здоров’я. Згідно староіндійської легенди Парашурама – одне з втілень бога Вішну, пролітаючи над гірською грядою, метнув в море свою сокиру. У тому місці, де сокира увійшла у воду, з’явилася суша, що згодом отримала ім’я Гомантака. У давньоіндійському епосі Махабхарата Гоа згадується під ім’ям Гомант, а перші історичні відомості про Гоа відносяться до 2000 року до нашої ери, коли шумери згадали його як торговий порт. З 1510 по 1961 рік Гоа належав Португалії (про цей період в історії Гоа буде окрема розповідь у своїх подорожніх замітках), а в грудні 1961 року після тривалих переговорів індійський уряд на чолі з Джавахарлалом Неру проводить блискавичну військову операцію Віджай і кладе кінець португальському правлінню в Гоа, проголосивши Гоа територією Індії, а 30 травня 1987 року Гоа отримує статус повноправного індійського штату зі столицею у Панаджі.

Колоніальне минуле наклало помітний відбиток на культурні традиції і життя цього штату в цілому. Жителі Гоа запозичили у португальців релігію (тут багато католиків – близько 30%), архітектуру (вузькі вулички Панаджі і Олд Гоа, традиційні будиночки у португальському стилі, імена (найбільш часто тут зустрічаються Перейра, Родрігес, Браганза, Д. Суза)

Типовий гоанский краєвид являє собою широку смугу золотих пляжів, кокосові плантації, зелені рисові поля, невеликі місцеві міста і селища з акуратними білими церківками. Що найбільше дивує в Гоа, так це доброзичливість місцевих жителів, завжди готових прийти на допомогу туристам.

У 1960-70 роки Гоа облюбувала західна молодь – діти квітів хіпі, які заперечували буржуазне суспільство, яких і зараз можна побачити на найкрасивішому пляжі Гоа Палолеме, і на півночі в Арамболі, правда найбільш просунуті вже давно перебралися на острів Діу, де ще збереглась незаймана природа, і не має відпочиваючих матрацників.

Хіппі проповідували відмову від влаштованого побуту, морально-етичних догм і матеріальної залежності. Тут в Гоа вони знайшли для себе справжній рай. Теплий клімат дозволяв обходитись скромним одягом, а дешева їжа і житло забезпечували досить стерпні умови існування. У пошуках насолод і набуття нірвани хіпі культивували в Гоа пристрасть до алкоголю і наркотиків, пляжним оргій і безладного життя. Місцева влада дивилася на їх неподобства крізь пальці, оскільки вважала, що вони додають Гоа особливого шарму.

Ось як описує життя хіпі в Гоа Клео Озер у своїй книзі “гоанскі фріки або хіпі-тури в Індії” Тим часом я влилася в розпорядок дня на Анжуна, дні під сонцем, загальна зустріч сутінків, на вечерю до ресторану Грегорі, візити та вечірки, нескінченні вечірки…” Сьогодні крім невеликої купки екстрентричних хіпі в Гоа тусуються рейвери, растамани, зустрічаються явні наркомани (особливо на Півночі Гоа) та інші неблагополучні і відверто маргінальні члени суспільства.

Автор: Олександр Чайка.

P. S. Духи вещают: А еще в экзотическом Гоа вместе с хиппи, много разной эзотерической (и около эзотерической публики), даже всякие ворожеи да колдуны порой встречаются. Они то могут вмиг навести и порчу, и приворот (конечно, может не такой сильный как приворот в Перми, сделанный искусными потомственными сибирскими шаманами, но все же достаточно сильный).