Частина третя. Інтелектуальне проектування по віртуальному факту.

Поняття цивілізація немає в природі прототипу для використання його, як минулий досвід. Відчути і тим більше, “побачити” нову цивілізацію для всіх людей реально неможливо, окрім, як через спогад про майбутнє. Тому вдамося до віртуального проектування цієї, загалом-то, відомої в літературній мові дидактичної одиниці. Дійсна цивілізація, можливо, є групова швидкість руху соціальних доль, як векторів одночасного існування всіх жителів землі – в одному з різновидів її епохи. І тому:

• філософи обходять це питання стороною, явно розуміючи, що це явище поширюється набагато далі горизонту їх поглядів,
• вчені відмовляються розуміти цивілізацію навіть як нескінченну безліч (дивися, знак ∞), зважаючи на відсутність у них для неї своєї логіки,
• бізнес відмовляється від цивілізації (бо, немає цивілізованого ринку) тому, що її не можна скупити цілком, а частинами – вона і так вся поділена на конкурентоздатні “шматки” по всьому світу.

Дійсно чи рухається цивілізації, або, “сповільнила” темп і ритмологію свого руху – нам це все, до “одного місця”. Якщо ця сама цивілізація тривала мільйони років на землі – так буде далі і завжди. І в цьому – весь попит, а по-іншому, і далі, не більше як чиїсь підступи. Звичайно, з простої людської точки зору, цивілізація не наша справа, а от для неординарної особистості, а такою якраз і був Казимир, в цьому плані бачиться все про цивілізації – не цілком так. Саме, йому як художнику Малевичу – у момент пошуку новизни форми, кольору, композиції, перспективи в цій споглядальній творчості майже завжди, бачиться і цивілізація, як місце перебування його долі.

Так чи відчував К. Малевич, що він потрапив не в свою епоху або частину не своєї цивілізації. Так, це він відчував по проходженню своєї долі. Він рано виявив інтерес до мистецтва малювання фарбами, але пізно почав і повільно просувався в зростанні художньої майстерності, віддалений від російських столиць. Тим більше, класична академічна школа російських художників переживала не кращі часи, а всі нові тенденції в мистецтві десь несли деструктивні тенденції (на думку, академіків і аристократичної богеми). Пробитися на виставки стало практично неможливо через посилення академічних регламентів і зниження рівня фінансових ресурсів. У традиційному напрямку Малевичу не світили ніякі успіхи перспективи взагалі, окрім як стати генієм.

Таким чином, природна і натуральна цивілізація просто несла Казимира у своєму потоці – в нікуди. Казимир добре відчував це, не хотів та опирався своїй долі – лиходійці, не бажаючи собі життя: копійки. Незабаром, художній застій і тривала стагнація поступово повернулась в прискорену “ниспадаючу” роль природного і натурального знання в цивілізації, тобто в житті суспільства, що призводило К. Малевича до несамовитого відчаю. Мрія стати успішним художником відпливала все далі кожен день. Академія мистецтв[1.Імператорська Академія мистецтв – вищий навчальний заклад в Російській імперії в області образотворчих мистецтв.] залишалась недоступним бастіоном.

Але, пан випадок, пан саме в мистецтві, не один раз вишукував геніїв з другої, а часом, і з третьої лінії претендентів на геніальність. Здавалося б, простий випадок, а висновки і швидше, виходи з однієї і тієї ж ситуації – бувають цілком різні.

Частина четверта. Гіпотетичне, або, віртуальне конструювання.

Перспектива для К. Малевича прозирнула крізь пелену невдач, вона звела його і талановитих людей часу дореволюційного авангарду в одному футуристичному спектаклі. У грудні 1913 року в Петербурзькому «Лунапарку» відбулися два подання опери «Перемога над Сонцем» (музика М. Матюшина, текст А. Кручених, пролог В. Хлєбнікова, декорації та ескізи костюмів М. Малевича). «У музиці, писав А. Шатських, щедро використовувалися дисонансні акорди, які добуваються з розстроєного рояля; звукову хитромудру какофонію посилював хор студентів, співаючих невпопад, де навмисно, а де випадково. Вистави, призначені підірвати вульгарність суспільного смаку, націлені були, перш за все, на вселенський скандал – і публіка негайно відгукнулась на художницьку провокацію».

Крім того, вперше у творчості К. Малевича в декораціях до опери «Перемога над сонцем» (1-а дія, 5-а сцена), виник образ чорного чотирикутника замість сонячного кола, як пластичне вираження перемоги активної людської творчості над пасивною формою природи. Згідно спогадів самого художника, саме під час роботи над виставою опери до нього прийшла ідея (35 років) «Чорного квадрата», коли задник декорації однієї зі сцен представляв собою прямокутник, наполовину зафарбований чорним кольором. Вистава йшла в атмосфері безперервного скандалу. Публіка розділилася на два табори – ті що бурхливо обурювались, і ті, що вітали оперу. Останніх – була меншість.

Можливо, багато індивідуальностей пройшли б мимо цієї невдачі, і просто забули про неї, але Казимира занепокоїла всього одна особливість у виставі: його художнє рішення – закрити сонце половиною чорного квадрату – кинула глядача в похмуру темряву і, по-перше, досягла свого ефекту. Але, по-друге, та ж сама сценічна дія якоюсь “скалкою” запала в серце і душу автора, здавалося б, не тільки як момент невдалої ідеї. Так просто і так складно він прийшов до ясної думки про те, що з сонцем таких жартів не жартують. І це усвідомлення вирішило надалі – багато в його долі і житті, або майже все.

А у глядача заграла:
• язичницька міфологія – проти “переможця” нашого світила, несподівано повстало і призабуте ідолопоклонство (а, це вже зовсім інша цивілізація),
• Казимир несподівано побачив жорстокий майже звіриний оскал проти себе від цілком мирної до цього, навіть ліберальної публіки,
• а, родом всі ці навіженості, прямісінько з цієї все ще для нас зовсім чужої первісної цивілізації зі своїм звірством, насильством і знищенням все і вся навколо себе (крім тих, хто встиг розбігтися по долах і вісях), коли виживає найсильніший.

Але Казимир не такий сміливий, він як хитрий єврей, вчасно стиснувся в грудку і став оглядатися довкола. І він побачив, що майже весь навколишній світ – складається з інформативних фрагментів минулого або зовсім вже далекого позаминулого. Він зрозумів, що старе не віддає своїх позицій без крові віддертої шкіри. І зовсім вже вдалині він, гіпотетично, а може і віртуально, виявив і істинного “захисника” всього старого бачення світу – це була колишня, але вже інтенсивно “спадаюча”, ще в силах тримати світ в своїх рамках, природна або натуральна цивілізація (як найближча “родичка” Еволюції).

В період кінця XIX і початку ХХ століття художній натуралізм в Росії прискореним чином почав втрачати свої позиції по всім сторонам життєвого укладу і побуту історичної людини. Лише натуральні продукти харчування тримаються досі в користуванні людиною в чисто природному вигляді, та й то, за мірками планетного часу – вже не доводилося довго чекати і їх скорочення. Значно змінилися і повільно змінюються традиції народного або базового цивілізованого укладу життя: фольклор і пісні народу, література і музика аристократії і вже зовсім застійна, академічна художня творчість – для богеми і естетів від мистецтва.

Автор: Віктор Власов.

P. S. Да Малевич был великим гением, ощущающим движение нашей цивилизации, но каково оно, это движение? Давайте прибегнем к аллегории и представим, что наша цивилизация движется подобно такси из Симферополя в Ялту. Так вот, цена такси из Симферополя в Ялту с течением времени будет постоянно увеличиваться (там цены на бензин, экономические кризисы, инфляции и прочая), пока не станет уж слишком большой и непомерной. Тоже самое с движением нашей цивилизации, за которую нам словно пассажирам некого такси приходится платить все большую и большую цену – экологические проблемы, озоновые дыры, загрязнения окружающей цены – такова плата за проезд в «такси технического прогресса». И однажды настанет тот неприятный момент, когда плата за проезд станет слишком большой – произойдет какая-то экологическая катастрофа, цунами или еще нечто в этом роде. Но все же будем надеяться, что человечество одумается и недопустим до этого.