Повернімося до ритмів фізіологічних маятників. Облік цих ритмів абсолютно необхідний для лікарів. Принцип маятника постійно проявляється в дії різних речовин на мозок і психіку. У ньому – витоки всіх наркоманій. Штучне алкогольне підхльостування позитивних емоцій і приглушення негативних майже неминуче викликає «відмашку» – найчастіше не відразу, не на наступний день після випивки, а дещо пізніше: на другий-третій день. Напруженість, занепокоєння, тривога, пригніченість, погане самопочуття в ці дні особливо часто штовхають на повторну випивку. У ці ж терміни після останньої випивки у алкоголіків найчастіше розвиваються гострі психози зі страхом, маренням і галюцинаціями.

Будь-яка пристрасть – до снодійних, до заспокійливих, стимуляторів нервової системи пов’язана з таким штучним «розгойдуванням» фізіологічних маятників. Цей же принцип часто свідомо чи мимоволі використовується лікарями в лікуванні. Німці, наприклад, з недавнього часу стали практикувати «парадоксальне лікування» безсоння. Пацієнтам призначаються не снодійні, а … збуджуючі, але не на ніч, а з раннього ранку. Результати часто бувають досить гарні. Пояснення просте: потрібно посильніше відхилити маятник «сон – неспання» в одну сторону – у бік неспання, тоді він, в межах добової шкали часу, сам собою дасть більш сильне відхилення в іншу. По суті справи того ж (але в межах більш довгої шкали часу) домагаються «шоковою» терапією психічних захворювань. Тимчасове пригнічення психічної діяльності серією шоків – відстрочений ефект пожвавлення і підйому активності.

Але, мабуть, найяскравішим прикладом роботи фізіологічних маятників і полярностей психіки, що викликаються ними є так звані «циркулярні» (кругові) психічні захворювання, вже давно відомі психіатрії. Одне з найбільш вражаючих захворювань цього типу – маніакально-депресивний психоз.

Величезний підйом активності, загострене сприйняття навколишнього світу, ураганна рухливість, товариськість, гучний голос, багатомовність, потік думок, велика кількість починань, самопереоцінка, доходить часом до ідей величі, – ось картина маніакального стану. У депресивному ж стані перед нами виявляється абсолютний психічний антипод самого себе: пригнічений, загальмований, хворий скаржиться на нездатність сприймати світ, вважає, що втратив всі почуття; зниження активності та ініціативи доходить інший раз до повної неможливості рухатись і говорити; кожне рішення дається з величезною працею; час немов зупиняється, глибока туга з думками про власну гріховність, нікчемність, безталання, ницість, безперспективність існування – і – як вихід – потяг до самогубства …

Зазвичай і той і інший стани тривають по кілька місяців, але іноді тривалість їх вимірюється тижнями, а буває й роками. Стани або чергуються безперервно, воістину маятникоподібно переходячи одна в одну, або між ними вклинюються більш або менш тривалі смуги рівноваги. Рідко справа обмежується одним коливанням; зазвичай вони відбуваються багаторазово, поступово «затухаючи», а в деяких випадках, розпочавшись змолоду, можуть тривати до глибокої старості. Може бути і так, що відхилення відбуваються тільки в одну сторону від осі рівноваги – в маніакальну або депресивну, і тоді говорять не про «циркулярні», а про «періодичні» психічні захворювання. Але і в цих випадках, якщо хворий одужує від депресії, на «виході» він деякий час виявляє легку маніакальність, і, навпаки, на «виході» з маніакального стану хворий майже завжди дещо депресивен. Це все ті ж «відмашки».

Коливання можуть бути «м’якими» і не доходити до психозу; підйоми і спади активності і настрою можуть і не позначатись істотно на працездатності і не помічатись з боку, а створювати лише внутрішній фон, лише суб’єктивного забарвлення психічної діяльності. Такі випадки психіатри називають «циклотімія» («Круговими настроями»). Один знайомий автора, циклотімік з досить сильними і тривалими ваганнями, характеризував свої переходи від одного полюса через рівноважний стан до іншого рядком Державіна: «Я черв’як, я людина, я Бог …».

Є, нарешті, люди, у яких крива маятника тонусу і настрою постійно як би зрушена, зміщена в одну сторону. Тоді перед нами або «конституціональні (природжені) гіпоманякі», або «конституційні депресивні». Однак, якщо гарненько розпитати цих людей, то майже завжди вони зможуть згадати в своєму житті короткочасні епізоди психічних станів, прямо протилежних їх звичайному фону.

Найімовірніше, циклотимічні підйоми і спади – це загострення, «оголення» природних внутрішніх ритмів активності і емоцій. Можна думати, що ритми ці є у всіх, але в нормі (умовній) вони замасковані, врівноважені, згладжені. «Циклотимічна конституція» виразно пов’язана зі спадковістю. В одного члена «циклотимічної сім’ї» нахил може проявлятись у вигляді порівняно легких коливань тонусу і настрою, а в іншого – в ступені «циркулярного» психічного захворювання.

Цікаво, що саме у людей з «циклотимічною конституцією» тонус і настрій виявляють особливу залежність від погоди: при ясній погоді зазвичай підйом, при похмурій – спад.

Дуже часто підйоми і спади циклотимічного типу виявляються в обдарованих, творчих особистостей. І важко сказати, що ж тут головне – внутрішня схильність, спочатку велика амплітуда хитання маятника з максимумом творчої продукції на підйомі або сама творча напруга і викликувані нею підйоми розгойдують маятник штучно. Болдінская осінь Пушкіна залишається в цьому сенсі загадкою.

Автор: Володимир Леві.