Найбільше зубожіння – це зубожіння серця. (Мати Тереза).

Продовжуючи розмову про великих жінок, які залишили не аби який слід у релігії, езотериці та такій доволі не простій сфері духовних шукань людства просто не можна не згадати за одну справді велику Жінку з великої літери, майже нашу сучасницю – мати Терезу (1910-1997 р.), Жінку з безмежною самопожертвою, Жінку, яка ціле своє життя присвятила служінню іншим людям, Жінку, яка лишила після себе безліч духовних скарбів у вигляді надзвичайно мудрих цитат та повчань. Цитати Матері Терези не одноразово звучали на сторінках нашого сайту, прозвучать сьогодні та звучатимуть і на далі. Адже в них справжня мудрість справді великої та святої Жінки, Матері Терези із Калькутти.

Пекло – це місце в якому погано пахне і ніхто нікого не любить. Так казала свого часу Мати Тереза, проживаючи у Індії, країні контрастів, де люксові палаци сусідствують із жахливими хрущобами, країні де водночас з величезною культурною спадщиною, проживає безліч жебраків, голодних, хворих та вбогих людей, що живуть просто неба та харчуються із смітників. Індійські хрущоби справді чимось схожі на пекло зі слів Матері Терези, і хто-хто, а вона знає про них далеко не з чуток.

Але ми трохи забігаємо наперед. Все почалось значно раніше – 27 серпня 1910 року, коли у місті Скопье (республіка Македонія) в сім’ї багатих католиків албанців народилась дівчинка… В дитинстві Агнес Гонджи (саме таке мирське ім’я Матері Терези) була дуже смішною та пишною дівчинкою, близькі її називали Гонджа, що в перекладі з албанської означає «Бутон квітки». Мати Агнес була дуже набожною жінкою, ревною християнкою і цю свою ревність до Бога зуміла передати і своїй донечці. Коли Агнес виповнилось 18 років вона відчула сильний поклик присвятити своє життя служінню Йому та прийняла доленосне рішення стати монахинею. У 1928 році Агнес покидає рідну землю та відправляється до Ірландії, де стає послушницею ордену сестер Лорето. Невдовзі орден направляє її у далеку Індію, в Калькутту, де Агнес проходить послух та водночас досконало вивчає індійську мову хінді.

У 1937 році Агнес стає монашкою та бере монашеське ім’я «Тереза», на честь святої Терези де Лінье – французької монахині 19-го століття.

Всі ми олівці в руках Господа. Ці слова Матері Терези справді дуже влучно передають її власне життя, вона була лише олівцем в Його руках і так вона говорила сама про себе: «Я тільки маленький олівець у Божих руках, який пише послання любові цьому світу». Вона була світильником, який відважився світитись любов’ю не дивлячись ні на що. Був час коли інші сестри її ж ордену не розуміли та осуджували Терезу, вважаючи її ледь не зазнайкою. Як ще можна трактувати бажання молодої монахині покинути стіни рідного монастиря та піти у індійські хрущоби, та що піти, оселитись там, жити в цьому жахливому смороді помагаючи всім цим нещасним та знедоленим людям. Неймовірно, може вона забагато на себе взяла?! Власне церковне начальство довгий час не хотіло пускати монахиню Терезу за стіни монастиря, на служіння бідним та вбогим індусам, навіть не християнам! Але хіба в Бога є поділ на індусів чи християн? Тереза наполегливо знову і знову бомбардурувала начальство свого ордену з проханням пустити її за стіни монастиря – служити всім цим людям, які так потребували бодай якоїсь підтримки та опіки. І врешті, вона добилась свого, попереду в неї буде навіть не важка – титанічна робота.

Продовження буде.