І знов з наближенням світлих пасхальних святкувань ми починаємо висвітлювати різні обрядові та сакральні значення наших більш ніж багатих традицій, а одною з самих яскравих пасхальних традицій є звісно що великодні яйця або писанки. Мабуть ні для кого не секрет, що обрядова сторона українського (тай не тільки українського) звичаю на Пасху малювати писанки зберігає дуже багато давніх елементів, які являються суттю первісного релігійного світогляду, вираженого в пребагатій символіці. Однак можемо лише тоді пізнати роль писанок як слід, коли дослідимо їх ритуальне значення та зазирнемо у наші багатовікові традиції.

Яйце було у віруваннях наших язичницьких предків символом відродженого на весну сонця, а з ним і розбудженого до нового життя всесвіту. В тім тут проглядається тісна аналогія між вапневою шкарлупкою яйця для живого ціп’ятка й мертвою корою для творчої сили природи. Вага символіки яйця була тим більша, що вона криє зв’язок півня-птиці, посвяченої самому сонцю. Давні слов’яни уявляли собі півня як божого посланця, який заступав справи людей перед богами. Помітно, що на Моравії в околиці Кромеріжа розкопано одну могилу і знайдено в ній побіч людських черепів також кістяк когута. Існує стара слов’янська легенда, схожа на перекази єгиптян, персів, індійців і японців, яка виводить початок цілого всесвіту з яйця. За задумом цієї легенди, Бог ще на початку світу послав на землю курку, вона знесла яйце, а з розколеної шкарлупки його виплило сім рік, даючи почин усьому органічному життю. Врешті загально відома є українська казка про рай у виді замку, що крутиться на курячій ніжці. Інший переказ (також слов’янський) вістить, що на Івана Купала треба принести в жертву курку, а її кістки перерахувати, бо ними можна відчинити скляну гору, себто ворота до раю.

Українське мистецтво зберегло дуже цікавий пам’ятник архаїчної скульптури, який відтворює зображення тогочасної релігійної жертви. А саме, на скелі в селі Буші, Ямпільського району Вінницької області, заховався примітивний рельєф, що зображає людину навколішках перед півнем, поміщеним на дереві з лівого боку скульптури. В руках людської постаті знаходиться жертвенна посудина; це є картина язичницького обряду, без сумніву одного з тих, що звеличують сонце через присвячену йому птицю. З грубих замальовок силуети важко впізнати, чи це мужчина, чи може й жінка. За людиною стоїть олень, котрий виступає також на цілій низці археологічних знахідок зі скіфських могил і врешті має свій відгомін у теперішніх писанкових зображеннях на Гуцульщині.

Звеличування сонця під видом його символу яйця було здавна відоме у давніх єгиптян, греків, римлян, давніх і новітніх персів, фінів і навіть полінезійців. Єгиптяни уявляли собі бога сонця Ра з яйцем у руці. Сонячний культ дійшов в Єгипті до зеніту підчас правління фараона Аменхотепа IV, котрий завів монотеїзм, наказуючи шанувати виключно сонце Атона, а сам взяв собі ім’я Ехнатона (той, що подобається Атону). Греки вірили, що світ повстав з яйця, знесеного казковою птицею Феніксом у святині Геліоса (грецького бога сонця). Староримські письменники Ювенал, Іліній і Овідій залишили нам численні згадки, про те їхні римські сучасники фарбували яйця та уживали їх при різних обрядах і забавах.

Шанування сонця розвинулося спершу на Сході і з того середовища перенесло його через Чорне Море на сусідню українську територію. Тутешнє автохтонне населення, осіле від прадавніх часів на своїй землі, встигло вже здавна витворити, — завдяки вродженим здібностям, — власні цивілізаційні здобутки. Наші предки між тим доповнили свої релігійні вірування новим культом, надаючи йому своєрідні прикмети.

Взагалі на Україні довгими віками відбувався цікавий процес присвоювання й одночасно перетворювання чужих культурних впливів, які тут у виїмково щасливих умовах викристалізувалися в окремій цивілізаційний центр. Мабуть зрозуміння тих дуже відрадних умов навело шведського вченого Т. Арн’е на думку, що сама Україна була точкою виходу крашення писанок. Коли разом з тим в нас вперше почали виготовлювати писанки, досі невідомо. Їх практичне застосування в зв’язку з Великодніми Святами, ніби вказувало на християнське походження, але перечить цьому і обрядовий характер і орнаментація. Тим не менше, властиве вживання писанок спеціально підчас Великодня не є переконуючим тому, що це свято припадає в хвилі весняного «відродження сонця», отже є безпосередньо пов’язане з язичницьким культом, перш за все з давньою традицією.

Такі самі язичницькі прикмети має великодня лоза, яку етнологи ідентифікують із першою блискавкою, атрибутом бога Перуна. Лозою — народний переказ, — можна відчиняти землю та скелі. Третім залишком старовинних вірувань є звичай обливання водою у великодній (обливаний) понеділок, що символізувало акт відмолоджування¹“). Ці всі дохристиянські уявлення перейняла згодом церква, надаючи їм прикмети власної символіки, випливаючої з історичних подій. Таким чином писанка залишилась в цьому колі легенд і правди, наївних здогадів і божественної науки важливим символом, який творить зміст двох релігійних світоглядів – християнського та язичницького.

Автор: Дам’ян Горняткевич.

P. S. Духи вещают: А еще на Украине во время пасхальных празднеств писанками украшают все вокруг, порой даже такси. А то представьте себе, заказали вы, например, такси теплый стан, а приезжает машина, внутри украшенная писанками и пасхальными орнаментами. Было бы здорово.