Коли розглянути нинішню писанкову орнаментику, можна бодай приблизно уявити собі вигляд давніх крашених яєць. Ми пізнали вже головні мотиви писанкових прикрас, з яких віє духом глибокої старовини. Коли ще й сьогодні зустрічаємо на писанках галицького Поділля архаїчні спіралі з неолітичної кераміки, а з тим і примітивні символи сонця, тоді всякі невпевненості відносно давньої форми орнаментів меркнуть у світлі археологічних знахідок. Сумнівним лишається тільки композиційний лад, яким єднали в нас колись поодинокі декоративні елементи зі собою. Але й при розгляді цього питання слід опертися на аналогії із розпису ваз, де бачимо вироблену систему укладу: вибраний мотив повторюється там у ритмічному порядку кілька разів. Це зовсім природне явище, бо введення хоч би як невибагливої прикраси дає вже й можливість зв’язати її в замкнену цілість, шляхом повторювання.

Попри те в процесі розвитку орнаментації писанок треба взяти до уваги ще одну важливу умову, а саме – нахил до консерватизму українського селянина. За княжих часів селянство недовго тішилося своєю свободою, скоро прийшло татарське лихоліття, відтак західні українські землі було долучено до Польщі, де тут його застало соціальне й економічне поневолення — панщина. Селянин — вразливий на красу — став наче на глум, — рабом, а свої душевні пориви мусів зводити до тісного кола — самооборони. Серед крайньої матеріальної нужди, серед сірої буденщини, шукав втіхи у ритуальних здобутках і покладався на них. Тоді витворювалася та своєрідна атмосфера наївних уявлень і вірувань, а писанка — з їй приписуваними традиційними прикметами, — виринула на перше місце. Тяжко повірити, – щоби в таких відносинах могло щось особливо змінитися, предківські звичаї були у світогляді селянина життєвою потребою, законом. І завдяки тим обставинам збереглися первісні побутові цінності у своїй незіпсованій формі, а перед нашими очима розкривається тепер немов у казці зачароване царство минулого, заворожене у глибокому сні.

Цей стан тривав на галицькій Україні до 1848 р., під російською панщиною до 1861 р., себто до знесення кріпацтва. Але й безпосередньо пізніше селянин не відчував потреби піддавати примітивних вірувань якійсь ревізії, це могло статися щойно під впливом нових життєвих вимог — псевдокультури міст. У парі з тим і орнаментика довгий час не підлягала основним змінам; властивий її розвиток чи занепад почався ледве біля 1860 —1870 р. Та від цієї пори щасливим збігом обставин почало пробуджуватись живе зацікавлення студією писанок і вслід за тим музейна праця, а дослідники стали виловлювати чимало вартісного матеріалу, засудженого на безпощадне знищення. Правда, на підставі зібраних зразків і записок не можна у наш час подати загального огляду еволюції писанкового орнаменту, та все таки аналізуючи бодай те, що збережено досі, доходимо до висновку, що в етапах розвитку не відбувалося значних змін. Побутова традиція виключає революційні рухи!

Врешті не є виключене, що в різні часи застосовувались різні технічні засоби при властивому крашенні. Ще й сьогодні існують два роди писанок, найчастіше бувають вони мальовані, а рідше шкробані. При малюванні (писанні) покривають воском ті місця, котрі вже є закладені фарбами від найясніших, до чимраз темніших відтінків. Між іншим ця техніка мала безпосередній вплив на повстання мистецтва батіку. Зате яйця, призначені до вишкробування, покривають спершу одним темним кольором, а потім писанчарка видряпує на них бажану прикрасу ножиком або голкою. Котрий фарбування писанок старший, на це питання сьогодні нелегко відповісти.

І серед цілої маси наших невідомих українських писанчарок, які з таким запалом плекають свою вікову традицію, виринають іноді одиниці з високими мистецькими здібностями, їм вже за тісно в обмеженому колі правил і прийнятих форм, вони прагнуть до прориву, до відтворення своїх буйний ідей у новому вигляді, бажають відкрити незнані скарби великого талану. Професор Сумцов (дослідник писанок з 19-го століття) згадував, наприклад, у своїй студії «Писанки», що навіть біля 1890 р. він бачив на українських писанках із Кубані, Київщини та Поділля по малярські трактовані зображення Ісуса Христа, Богоматері, ангелів, чашу або серце пробите стрілою, тощо. А яке важливе значення мають ті визначні прояви саме сьогодні, в добу занедбування писанкової традиції, про це, мабуть, і не треба згадувати!

Автор: Дам’ян Горняткевич.

P. S. Духи віщують: А ще іноді українські писанки можуть бути дуже коштовними і навіть стати справжнім атрибутом розкоші та шику, як, скажімо якийсь модний брендовий одяг (типу Leboutique) чи там костюм від Армані, чи ще щось таке гламурне і дороге.