Спілкування з духами, управляючими природними стихіями, робило нойд не тільки невразливим для цих стихій, але і дозволяло їм здійснювати вчинки, незбагненні для простої людини. Так, для переправи через озера для нойд не був потрібний човен: достатньо було відрізати шматок землі, прочитати заклинання і можна було пускатися в плавання на ньому, як на плоту. Але тут шамана підстерігала небезпека: якщо хтось окликав його по імені, то пліт перетворювався на острів, а нойд – у камінь. Очевидно, саме так і з’явились численні острови на озерах Лапландії.

На одному з озер, Сейдозера, раніше знаходився Сейд. Як розповідає фінський етнограф Олександр Кастрен, який подорожував тут в 1838 році, цей Сейд належав знаменитому нойду по імені Ломпсоло. На протилежному березі через якийсь час оселився інший нойд. Якщо Ломпсоло постійно щастило в рибній ловлі, то прибульцеві вдачі не було. І тоді, зрозумівши, що Ломпсоло допомагає Сейд він вирішив знищити його. У Лапландії Сейд виявити нелегко, оскільки їм може бути великий валун або нагромадження з декількох каменів. Але Сейд як і людина, має потребу в їжі і турботі, а без цього втрачає свої особливі властивості (у тому числі і здатність літати по повітрю) і стає звичайним каменем. Заздрісник взявся стежити за Ломпсоло і, врешті-решт, підгледів, як той годує свій Сейд жиром і кров’ю і при цьому просить у нього вдачі у рибній ловлі.

Звичайній людині знищити Сейд практично неможливо, – адже Сейд піднявши ураган, може покарати супротивника або ж просто перелетить в інше місце. Так як противник Ломпсоло був «сильним» нойдом, то за допомогою чарівництва йому вдалось знищити Сейд. У гніві Ломпсоло викликав чародія на поєдинок. Щоб зненацька застати супротивника, він прийняв вигляд оленя. Але більш «сильний» нойд без зусиль викрив цю хитрість. Він закричав йому ще здалеку: «Ти Ломпсоло», – і, змушений визнати себе переможеним, Ломпсоло назавжди покинув ці місця.

Ми, звичайно, розуміємо, що Ломпсоло, відчуваючи, що його чаклунська сила поступається силі іншого нойда, мав би звернутися за допомогою до страшного Сайво-олмако, – покровителя чародіїв, який жив на вершинах гір. Тим більше, що неподалік знаходилась така гора. Ломпсоло потрібно було випити жменю води з джерела, яке знаходилось біля підніжжя гори, і тоді у нього з’явилася б сила, рівна могутності Сайво-олмако, і, безсумнівно, він здолав би противника.

У середньовіччя за лапландськими нойдами утвердилась слава чародіїв. Зокрема, те, що саами мали владу над вітрами, було добре відомо не тільки в Скандинавії і Фінляндії, а й у Німеччині, Англії, і на Русі. Як писав у той час Циглер, Нойд, розв’язуючи один за одним три чарівних вузла, викликав появу спочатку помірного вітру, потім сильного і, нарешті, урагану з громом і блискавками «від одного краю неба до іншого». Тут, однак, необхідно уточнити, що будь-яка освічена людина в тій же середньовічній Німеччині звинуватила б Циглера у поширенні дикої забобони. Людині XII – XIV століть було зрозуміло, що розв’язання або зав’язування якихось вузликів не може впливати на погоду і тому лапландці не мають і не можуть мати безпосередньої влади над вітрами. Однак усіма визнавалося, що духи Лапландії вельми могутні і дійсно можуть піднімати вітер або обрушувати ураган, в тому числі і по умовному знаку нойд – розв’язуванню вузликів.

Так чи інакше, але до сих пір в Сааміедні (землі саамів) час від часу вирують урагани і гинуть мандрівники: і взимку 1981 року семеро чоловік з Петербурга (тоді ще Ленінграда) були поховані під лавиною на перевалі Ворткеуай в Хибинах, і восени 1978 року в Ловозері на перевалі Елеморайок заснули під завивання хуртовини троє з підмосковного міста Калінінграда, і навіть влітку 1987 року на перевалі Ферсмана, на схилах гори Мисливська стежка (Палгасвуйгорр), знайшли своє заспокоєння в струмливих снігових потоках четверо молодих людей з Воронежа, які рано почули поклик Півночі.

Зрозуміло, далеко не завжди в таких випадках урагани піднімалися духами по умовному знаку лапландських нойд. Над Сейдозера, на обриві гори Куйвчорр (гори Куйва), виділяється складена з чорних лишайників величезна фігура стоячої людини. Це слід пішов у скелю похмурого повелителя вітрів і снігових бур Куйва, або по-фінськи Хійсі. Час від часу «Старець гір – з своєю силою, Водяний, жахливий Хійсі» сходить з Куйвчорра і обрушує лавини та урагани, несучи вічний спокій тим, кого негода застала у дорозі. І в останні хвилини цього життя засипаючий в снігу подорожній починає все виразніше чути в ритмічному лементі заметілі «безліч лапландських пісень, мудрі створіння Хійсі».

Урагани завжди страшать людей своєю несподіваною появою, вторгаються в їх розмірене життя, і тому саами часом ототожнюють Куйва з Чудьжерве – ватажком народу цих загарбників – чуді (в XII столітті ними були в основному норвежці, в XIII-XIV століттях – шведи, а в XVI столітті – данці). У місцях сутичок з чудью пролита саамами кров застигала краплями червоного мінералу, званого саамськой кров’ю або евдиалита. Зрештою, лапландці здолали чудь і загнали їх ватажка Чудьжерве або Куйва на скелю над Сейдьявром.

Вплив нойд на сучасників був настільки великим, що вони зберігали свою могутність у свідомості саамів і після своєї смерті. Як ми вже бачили, порушення деяких умов при чарах призводило до того, що нойди обертались в Сейд. Але те ж саме часто відбувалося і після смерті шамана. Так, недалеко від Печенги жив колись нойд по імені Сирнец. Перед смертю він сказав своїм рідним, що піде на гору Угойв і там перетвориться на камінь. Так і сталося. Камінь цей називається Репта-Кедгі. Коли люди просили у нього гарної погоди, Сейд виконував їхні бажання. Якщо ж хто-небудь йшов у гору, щоб знищити Сейд піднімалась така сильна буря, що цій людині важко було сподіватись неушкодженою спуститися вниз.

Шаманом міг стати чоловік у розквіті і фізичних, і духовних сил, у всякому разі не старше 50 років. Так як нойд при камлані звертався до духів і необхідно було, щоб ті правильно зрозуміли, про що він їх, власне, просить, то шаман повинен був мати здорові зуби і чітку дикцію. Як писав у 1873 році німецький етнограф І. Шеффер у праці «Лапландія», у деяких лапландців ще в ранньому дитинстві виявлялась схильність до шаманства (так звана шаманська хвороба). Присутній на камлані дорослого нойди, хлопчик навчався, виробляв у себе якості, необхідні шаману, і чекав, чекав, чекав … своєї години.

Справа в тому, що шаманізм характерний для відносно невеликих етнічних груп, і, природно, таким спільнотам не потрібні були конкуруючі нойди. Зате і вимоги до єдиного шамана були вельми високі. Як правило, в шаманізмі передбачається випробування здібностей майбутнього шамана. Наприклад, від нього могли зажадати кілька годин пробути легко одягненим, без взуття на морозі або облизати язиком розпечені залізні предмети. Від майбутнього шамана чекали аж ніяк не стоїчного перенесення жорстоких випробувань, а, навпаки, того, щоб це випробування не було для нього болісним. Адже відсутність опіків та обморожень з очевидністю показувало, що духи протегують нойді і саамська спільність зможе розраховувати на його «зв’язки» і заступництво у «вищих» сферах. Крім того від шамана потрібне вміння знаходити заховані предмети (адже саме до нього будуть звертатись за допомогою при пошуках зниклих речей і навіть злодіїв), а також здатність вільно орієнтуватись і пересуватись з зав’язаними очима по пересіченій місцевості (тобто вміння бачити «внутрішнім оком »).

Остання здатність використовувалась при знаходженні одноплемінників, засипаних снігом під час заметілі, коли звичайними способами (тобто по слідах, за допомогою собак і т.п.) знайти людей не вдавалося. Подібні досліди проробляють сучасні ексрасенси. Але від нойд вимагалося ще й вміння лікувати людей, а крім того надавати їм психотерапевтичну допомогу. Шаман повинен був за допомогою камлання (своєрідного театру одного актора) знімати емоційну напругу одноплемінників, давати цим людям можливість відчути, що вони не кинуті в суворих умовах Арктики, не приречені на постійну боротьбу за виживання, а, навпаки, перебувають у стані радісної гармонії з навколишнім світом.

Таким чином, нойд поєднує в собі жерця, знахаря, чаклуна, або, в сучасних еквівалентах, філософа, лікаря, екстрасенса і провидця. Подібна півфункціональність заважає визначити область шаманізму. Одне з традиційних понять – «шаман – посередник між світом людей і світом духів» – не тільки досить сумнівна для атеїстів, які не вірять в духів, але і не зачіпає самої суті камлання, оскільки це аж ніяк не самоціль в шаманстві, а всього лише одне з використовуваних в ньому засобів.

Так, шаман, дійсно посередник. але посередник між людьми і суворою Арктикою, яку він олюднює; посередник між членами спільноти у вирішенні їх конфліктів, нарешті, посередник у встановленні внутрішнього світу одноплемінника, який сумнівається і страждає. Таким чином, нойд намагається привести до гармонії все, на що звертається його майстерна діяльність.

Інститут нойдів формувався під впливом запитів і потреб спільнот саамів, але одночасно саме нойди забезпечували безперервність процесу створення вигляду саамського народу в багатьох поколіннях. Насильницький розрив цього взаємного зв’язку виявився трагічним і для нойд, і для саамського народу в цілому. Саме втрата творчого імпульсу, пронизливого цей північний народ, призвела з часом до появи тих добре всім відомих проблем, якими мучаться «малі» народи півночі.

Отримавши право бути нойдом, саам на протязі всього свого подальшого життя стверджував це право – адже розчарувавшись в його здібностях, одноплемінники переставали вважати його «сильним нойдою», навіть просто нойдою. Шаманство – швидше подвижництво: недарма багато нойд ставились до свого покликання як до важкого «хреста». Переважна більшість нойд були бідні, бо не мали можливості постійно займатися своїм господарством, а приношення одноплемінників майже ніколи не бували щедрими.

І навіть смерть не звільняла нойда від його нелегкого служіння людям. Обертаючись в Сейд він ставав у свідомості одноплемінників якби «вікном» з нашого світу у світ духів. До могил своїх нойд саами приходили за допомогою, для здобуття внутрішньої сили і впевненості в собі. Так, ще в минулому столітті, бажаючи знайти мудрість, лапландці відвідували могилу відомого нойди XVI століття Акмелі Антеріуса.

Автор: Р. Риков.

P. S. Духи вещают: А еще помимо всего прочего шаманы Лапландии чрезвычайно музыкальны, во время своих обрядов камплания они сочетают различные стили музыки создавая удивительный музыкальный эффект.