У XVIII столітті в Росії з’явилися буддисти, і не просто з’явилися – буддизм процвітав, зростала кількість монастирів. До початку XX століття в Бурятії налічувалося 46 монастирів і 15 тисяч лам, в Калмикії – 105 невеликих храмів і 5 тисяч лам, в Туві – 33 храми і близько 4 тисячі лам. Така щаслива обставина дозволила російським вченим долучитись до живої буддійської традиції. Ще в часи Пушкіна в рамках Російської Академії наук Яків Шмідт підготував перший тибетсько-російський словник.

Тибетська граматика Шмідта вийшла в Петербурзі в 1839 році. Це створило міцну базу для вивчення буддизму, Росія подарувала світові таких вчених, як В. П. Васильєв, І. П. Мінаєв, Ф. І. Щербатской, чиї роботи зробили переворот у світовій буддології. Не можна не згадати С. Ф. Ольденбурга, О. О. Розенберга, Б. Я. Владімірцова, Є. Є. Оберміллера, які стали гордістю буддології і тибетології. Величезний внесок і Н. К. Реріха.

Цей духовний пошук йшов не тільки з Заходу на Схід. Крім природного поширення буддизму, в кінці XIX століття в Бурятії намітились реформаторські рухи. Один з них має пряме відношення до реєстрації буддійської громади в Петербурзі. Очолив цей рух відомий бурятський лама Лубсан Сандан Циден (1842-1920 (?)). Саме з ним була пов’язана відома історія, яка сталась під час урочистого прийому на честь сходження на престол імператора Миколи ІІ. Миколаївський зал Зимового палацу був повний. У числі почесних гостей були представники бурятської делегації Хамбо-лама Юролтуев і Сандан Циден. Увійшов Микола ІІ – всі встали на коліна. У залі залишилось лише дві стоячі фігури: цар і лама…

Бурятській делегації довелось сплатити штраф. А Сандану Циденову – пояснити, чому він так вчинив. «Духовний цар не кланяється цареві мирському», – сказав він. Сандан Циден носив дуже рідкісний титул Дхарма-Раджі – «Царя навчання». Саме Лубсан Сандан разом з тибетським Хамбо-ламою Джаягси-Гегена з монастиря Гумбум на початку XX століття свідомо вийшли зі своїх монастирів і заснували в сибірській тайзі поселення буддистів-практиків, які не тільки свято зберігали свої релігійні традиції, але і придбали послідовників – «балагатів», що означає «відкочюючі».

Розлучимося на час з Лубсан Санданом. На початку минулого століття відомий буддійський діяч Агван Доржиев став ініціатором створення буддійського храму в Петербурзі. Доржиев був не тільки монахом, але і політичним діячем. Прагнучи до процвітання своєї Батьківщини, він шукав шляхи до досягнення цієї мети у зміцненні зв’язків з Тибетом, Монголією, Китаєм. Агван Доржиев був наставником XIII Далай-лами, який і благословив його на створення храму. Ідея отримала всесвітню підтримку (досить згадати такі імена, як Радлов, Щербатской, Ольденбург, Реріх).

10 серпня 1915 року храм був освячений і відкритий. Його назвали «джерело Святого Вчення (буддизму) Владики-Відлюдника (Будди), співчуваючого до всіх», а більш коротко – «Джерело Вчення Будди, співчуваючого всьому живому». Храм був присвячений Калачакрі («Колесу часу»). У його штаті було двадцять лам. Настоятелем став бурятський лама з Цугольского дацану Ганжірва Гегена.

У 1919 році храм розграбували більшовики… А до 1932 року храм вже практично не функціонував, хоча офіційно не був закритий. До 1937 року всі служилі там лами піддалися репресіям та були розстріляні катами-енкаведистами. Не уникнув загальної долі і 90-річний Агван Доржиев.

У 1938 році храм разом з прилеглою територією був переданий державі. Пізніше в ньому розміщувались госпіталь, радіостанція, а після війни – лабораторія Зоологічного інституту Академії наук СРСР. У одному відношенні храму пощастило: його інтер’єр практично не постраждав. Однак храм позбувся бронзового золоченого навершя («ганжір») і орнаментальних золочених прикрас на фризі порталу та на аттику. Що стосується внутрішнього оздоблення, – вівтарна статуя Будди Шак’ямуні була скинута в Малу Невку в районі Єлагіна. Всі інші ритуальні предмети були передані в Музей історії релігії та атеїзму (Казанський собор), у тому числі і такі реліквії, як статуя Будди роботи тайських майстрів – подарунок таїландського короля Миколі II. Крім того, у власність музею перейшли храмова ікона Калачакри і гігантська ікона-портрет Агван Доржіева.

Храм без пастви був з великим запізненням взято під охорону держави. Паства з’явилась багато пізніше, і 28 червня 1989 року, було зареєстровано Буддійське суспільство Ленінграда. Йому і передали храм на Приморському проспекті.

У відтворенні громади буддистів в Ленінграді велику роль зіграв бурятський буддист і буддолог Бідія Дандаровіч Дандарон (1914-1974). У липні 1989 року громада приймала посланця дружньої Індії, високоповажного Кушога Бакула Рімпоче – повноважного повіреного Його Святості XIV Далай-лами у справах малих буддійських громад. Під час свого візиту він освятив знову відкриту громаду. Відвідавши храм, він здійснив всередині нього ритуал очищення простору і побажав, щоб тут процвітав буддизм.

Автор: В. Монтлевіч.

P. S. Духи вещают: А вообще было бы лучше самому посетить сказочный город Санкт-Петербург и заодно заскочить в тамошний буддийский храм, имеющий вековую историю. Но сперва придется позаботиться о достойном жилье в городе на Неве, благо гостиницы Санкт-Петербурга цены на которые вирируются в самых разных границах, (от ультра дорогих до вполне дешевых), всегда приютят любопытного путешественника.