Рівно 163 роки тому, в серпня 1850 року жителі Бахчисарая з подивом спостерігали незвичайну картину. Після закінчення літургії у православному Бахчисарайському соборі св. Миколи духовенство з усього Криму і паломники, супроводжувані хором півчих в парадному одязі, рушили з хоругвами та ліхтарями до Успенського печерного монастиря. Окрасою Хресного ходу була свята ікона Успенської Богоматері, отримана з Києво-Печерської Лаври. Так в день Успіння Пресвятої Богородиці, з ініціативи архієпископа Херсонсько-Таврійського Інокентія, з відкриття Бахчисарайського Успенського Скиту почалося відновлення стародавніх святих для християн місць в Криму.

«Крим начебто створений для того, щоб бути нашим руським Афоном, – говорив згодом чоловік незвичайної енергії, сили і розуму Інокентій Херсонський. – Я бажав би відновити на горах його зруйновані храми і монастирі і поселяти в них по одному або по два таких ченців … Якщо Афон (півострів в Греції, центр православного чернецтва) має велику кількість священних пам’ятників і спогадів, то й руський Афон – Таврида – не поступиться в цьому Афону грецькому».

А відновити справді було що: для нас це місце тісно пов’язане з витоками християнства. Тут за церковними переказами проходила проповідницька діяльність апостола Андрія Первозванного. У Інкерманські каменоломні, де вже було до того часу більше 2 тисяч християн, римський імператор Траян заслав у І столітті н. е.. першого наступника апостола св. Петра – св. Климента. У Інкерманських же каменоломнях страждав інший римський єпископ – св. Мартін, засланий сюди в VIІ столітті з Риму. Християнство в Тавриді досягло таких успіхів, що спочатку IV століття на півострові було вже 4 єпархії: Херсонська, Босфорська, Сугдейско-Фульская і Готська. Херсонська єпархія була знаменита не тільки тим, що проіснувала понад 1000 років, а й тим, що пам’ять семи перших херсонських святителів, закатованих спочатку IV століття, вшановується щорічно 7 березня усіма християнами світу. Свідки раннього християнства – руїни і сліди древніх храмів в Інкермані, Тепе-Кермані, Мангупі, Качи-Кальон, Херсонесі, Пантікапеї, Партеніті (нині Фрунзе) та інших місцях Криму.

Християнство в Тавриді було багатонаціональним. У ту пору в кримських парафіях були греки, готи, місцеві племена, дещо пізніше генуезці, вірмени, грузини. З вторгненням на півострів в XIII столітті монголо-татар настали для християн тяжкі часи. Особливо важко стало з кінця ХV століття. Турки розгромили генуезців Криму, впав Константинополь – столиця православної Візантії. Зазнали розгрому і зникли багато храмів та монастирів. Не випадково до нас майже не дійшли документи кримських єпархій, історичні реліквії.

Небагатьом стародавнім святиням вдалося вижити. У Кримському ханстві уцілів древній Георгіївський монастир біля мису Фіолент. Це місце, де вже в перших століттях існував християнський храм, було пов’язане з іменами багатьох відомих кримських святителів. Як свідчить легенда, в пам’ять про чудесне спасіння гинучих під час аварії корабля, греки в 891 році заснували печерний монастир в ім’я св. великомученика Георгія. З XVІ-XVІІ століть, коли мусульманство стало панівною релігією Криму, відомості про ці монастирі стають вкрай мізерними.

У часи найбільш тяжких гонінь на християн запалилась зірка і Успенського грецького монастиря у Бахчисараю. Історія його губиться в століттях. У долині біля Бахчисарая здавна жили греки, там було їхнє поселення Маріамполь, стародавня печерна церква. Парадоксально, але саме Успенський монастир, розташований поруч з Бахчисараєм – серцем мусульманського Криму, – став у роки гонінь новим світильником, в якому ще жеврів дух християнства. У монастирі тоді перебувала кафедра митрополита єдиного в ханстві – горянина Кафійської єпархії. У найважчі часи обитель неодноразово отримувала грошові пожертвування з України та Росії і підтримувала багатовікові традиції християнства Тавриди.

Проте в цілому християнство Криму напередодні його приєднання до Російської імперії перебувало в жалюгідному стані. Храми були вкрай бідні і убогі, не перевищували розміром звичайне житло. Були відсутні християнські школи. У 1778 році відбулося драматичне переселення християн за межі Криму. З Бахчисарайського скиту останнім Готфського-кафійским митрополитом Ігнатієм під охороною російських військ було виведено в Приазов’я більше 30 тисяч християн, головним чином греків, російський уряд намагався захистити одновірців від майбутніх військових дій. У Маріуполь, заснований незабаром на Азовському морі, кримські греки перевезли з Успенського монастиря свою святиню – храмову ікону Богоматері.

Зрозуміло, що переміщення за межі Криму значного числа християнського населення не могло не позначитись на долях монастирів і храмів. Вони руйнувалися, порожніли. Ситуація не змінилась і після розгрому турків у Російсько-турецькій війні, хоча в ряді міст півострова в ту пору почали зводитись нові храми.

Втратив свою колишню велич центр кримського християнства – Успенський монастир. І хоча у серпневий день Успіння тут щорічно збиралися тисячі прочан, в ньому вже не було і священнослужителів. Правда, тривало життя в Георгіївському монастирі, де стараннями міністра духовних справ і народної освіти князя А. Н. Голіцина був побудований новий храм.

Лише завдяки прибулому в 1848 році в Крим архієпископу Інокентію святі місця в Таврійських горах, що до того були в запустінні, стали перетворюватись. У 1850 році в колисці християнства на Русі – в стародавньому Херсонесі – була заснована кіновія з невеликою кам’яною церквою в ім’я св. княгині Ольги. Тоді ж, в 1852 році, була відновлена Інкерманська кіновія, де першим діючим храмом стала висічена в скелі стародавня церква в ім’я Климента – папи Римського.

Місце третьої, влаштованої турботами Інокентія кіновії теж було пов’язано з давніми переказами. Здавна і татари, і християни стікалися до цілющого джерела в серці кримських гір, у верхів’ях Альми. Християни називали це джерело Косьмодемьянским. Як свідчить переказ, святі безсрібники, лікарі та чудотворці Косма і Даміан, які жили у ІІІ столітті, були заслані в Крим та їх молитвами було утворене з тієї землі джерело.

Незабаром після смерті Інокентія, у вересні 1857 року в цій мальовничій місцевості була побудована невелика дерев’яна церква Косьми і Даміана, що поклала початок однойменній кіновії.

З шанованим джерелом було пов’язане заснування і четвертої кримської чернечої обителі – Кизилташської кіновії св. Стефана, архієпископа Сурозького. Кіновія була влаштована в 1856 році, в 15 верстах від Судака, на місці, де колись, за переказами, мав літню резиденцію св. Стефан. Але набагато раніше заснування обителі здобула популярність тутешня печера з цілющим джерелом: на початку XIX століття татарин-пастух знайшов ікону Божої матері. З цього часу почалося паломництво до джерела, а явлена ікона в срібній ризі була встановлена після відкриття кіновії в церкві св. Стефана.

П’ята кіновія, заснована працями Інокентія, перебувала в чотирьох верстах від Керчі, на місці, куди в день св. Георгія (23 квітня) з незапам’ятних часів здійснювався хресний хід з давньої керченської церкві. За переказами, тут була знайдена ікона св. Великомученика Георгія; з часу заснування Катерлезської Георгіївської кіновії вона була перенесена в новий Георгіївський храм.

Але, ймовірно, найбільше Інокентія і його послідовників турбувало улаштування головної кримської святині – Успенського скиту. Незабаром почалося будівництво готелю, трьох храмів, настоятельського кам’яного будинку. До скиту був приписаний храм в ім’я св. Великомучениці Анастасії, розташований у здавна шанованому кримськими християнами місці, у 8 верстах від скиту, на березі річки Качи у печерного місті Качікалена.

Далі буде.

Автор: В. Козлов.