Духовні праці Інокентія Херсонського визначили всю подальшу історію кримського чернецтва. Після смерті кримського архіпастиря в 1857 році (похований в Одеському кафедральному соборі) в Криму був заснований лише один монастир – св. Преподобномучениці Параскеви – між Феодосією і Карасубазаром, в урочищі Топлу. Тут, біля здавна шанованого джерела, що б’є з-під руїн древньої церкви, колись жила в землянці болгарська дівчина-відлюдниця. Монастир був відкритий у вересні 1864 року, хоча церкву Параскеви освятили ще влітку 1863 року.

Нелегким було життя нових обителей Тавриди. Інкерманська кіновія і Херсонський монастир сильно постраждали в Кримську війну. Під час облоги Севастополя французькі війська, зайнявши Херсонську кіновію, зруйнували храм і келії. Інкерманська обитель також постраждала від обстрілу. Кримські обителі, мабуть, за винятком жіночого Топловського монастиря, були малолюдні, у них жило по кілька ченців і послушників, причому деякі з них не мали достатнього подвижницького досвіду. Розташовані вдалині від містечок, як правило, в гірській місцевості, серед мусульманського населення, монастирі не були багаті засобами, і їх насельники добували собі прожиток важкою працею. Однак кримські обителі вигідно відрізняло мальовниче місце розташування, близькість осінених священними переказами цілющих джерел і руїн древніх церков.

Але незважаючи на труднощі, всі кримські обителі, що виникли в середині XIX століття, довели свою життєвість. У монастирях будувалися нові храми, житлові та господарські приміщення, складалися чернечі традиції. Херсонська та Інкерманська кіновії були перетворені в монастирі. У переддень революції в Інкерманському монастирі було вже 7 церков, в Успенському – 6, в Георгіївському – 4, в інших по 2-3 храму. Величезний Миколаївський собор у візантійському стилі був побудований на початку XX століття на Інкерменскій скелі, п’ятиглавий собор у російському стилі тоді ж звели біля підніжжя скелі Успенського Бахчисарайського скиту. Найбільшою ж вражаючою монастирською спорудою Криму став собор св. князя Володимира, побудований на передбачуваному місці його хрещення.

Історія собору заслуговує окремої розповіді. Ідея його створення народилась в 1840-х роках, але заклали його тільки в 1867 році, а закінчили через 20 років. Величезний двоповерховий храм був побудований за проектом архітектора Д. Н. Грімма. Собор як би служив величезним футляром для залишків стародавнього храму. Володимирський собор по праву став символом православного Криму.

На початку минулого століття практично кожен з восьми православних монастирів і скитів Криму мав на різних містах імперії свої обійстя з храмами. Жіночі Космодем’янський і особливо Топловський монастирі володіли зразковими господарствами з прекрасними фруктовими садами і городами.

Революція і громадянська війна важким тягарем лягли на монастирі Криму. Реквізиції і грабунки стали звичайним явищем. У січні 1919 року кілька десятків грабіжників увірвалися в Гопловский монастир, забрали срібні хрести, чаші, дарохранильниці, порвали книги, знищили архів. Але справжня трагедія монастирів Криму почалась незабаром після встановлення Радянської влади на півострові – після листопаду 1920 року. До цього часу в Радянській Росії був накопичений досвід націоналізації монастирів на виконання відомого декрету про відділення церкви від держави (січень 1918 року). За три роки Радянської влади в Росії було націоналізовано і зайнято під школи, лікарні, гуртожитки, військові частини, навіть концтабори більше 700 монастирів з 1000. Розкрадалось, ламалось, знищувалось те, що дбайливо збирали і зберігали протягом багатьох століть.

Процес націоналізації монастирів наздогнав Крим на початку 1920-х років. Спочатку були закриті і передані різним установам будинкові церкви та монастирські подвір’я Сімферополя, Феодосії, Керчі. У Херсонському монастирі розмістилась червоноармійська частина і інвалідний будинок, в Космодем’янському – Кримський заповідник. Успенський скит зайняла колонія інвалідів імені Артема, Кизилташський монастир – трудова колонія малолітніх імені Калініна, древній Георгіївський монастир передали Севастопольському курортного управлінню.

Топловська жіноча обитель поблизу Карасубазара постраждала менше інших, так як місцева влада визнала більш вигідним зберегти її зразкове господарство, залишивши монашок в якості робітниць. Топловський монастир став сільськогосподарською громадою «Жіноча праця».

В середині 1920-років позначилась тенденція до повної ліквідації монастирів. Хоча в більшості монастирів Криму живучі там ченці ще проводили в храмах богослужіння, але, звичайно, співіснування на території обителей релігійних громад і різних колоній, будинків відпочинку і т. д., не могло тривати довго. Першою жертвою став Катерлезський жіночий Георгіївський монастир поблизу Керчі. З цієї невеликої обителі були виселені монашки, а приміщення зайняті дитячою колонією. У червні 1922 року монастир остаточно ліквідували, а храм закрили. Керченській владі дали вказівку: «колишній монастир у селищі Катерліз з усіма будівлями передати местхозу для використання таких на споруду шкіл та інших сільських закладів». Восени 1924 року з першою обителлю Криму було покінчено – монастир розібрали дощенту.

Доля була прихильніше до Херсонського монастирю святого Володимира, ліквідованого в травні 1923 року. У жовтня 1924 року Володимирський собор закрили і разом з іншими спорудами передали Херсонському музею. У скасований в жовтні 1923 року Кизилташський монастир вселилася сільськогосподарська артіль з села Отузи, а в церквах монастиря були влаштовані гуртожиток і клуб. У самому кінці 20-х років знесли куполи з Успенської і Стефанівської церков.

Всі ченці були виселені і з самої шанованої християнами Криму святині – Успенського скиту. Значна частина церковного майна цього печерного монастиря була знищена колонією інвалідів, хоча самі церковні будівлі колонія не використовувала. Як і до революції, у свято Успіння Богоматері – 28 серпня сюди стікалися прочани з усього Криму. У 1925 році православні Бахчисарая спробували відновити богослужіння в церквах скиту. У серпня 1928 року на традиційне святкування Успіння до скиту приїхало понад півтори тисячі паломників, але двері всіх храмів вже закрили. Це було останнє Успіння стародавнього монастиря – в жовтня 1928 року Бахчисарайська міськрада ухвалила рішення розібрати невеликі монастирські храми. З початку 1929 року з церквами було покінчено – будівельний матеріал, що залишився від них, продали трудовій колонії. Лише давня Успенська церква збереглась завдяки тому, що була висічена в скелі.

В інших обителях Криму ще жевріло чернече життя. В організованій черницями артілі Косьмодемьянского монастиря значилось 42 людини. Артіль жила практично монастирським життям, хоча церкви були опечатані.

Артіль Топловського монастиря зуміла до 1928 року зберегти діючими свої храми з щоденною церковною службою. Рятувало колишніх черниць (244 особи) те, що господарство вони вели чудово, і місцева влада боялася втратити зразкову артіль. У 1928 році Кримський ЦК закрив останню церкву монастиря і прийняв рішення про ліквідацію Топловської громади «Жіноча праця» у зв’язку з тим, що «артіль будується за монастирським статутом» і в ній не проводиться ніяка просвітницька робота. Немов у насмішку, на частині території колишнього монастиря в 1929 році влаштували радгосп «Безбожник».

Влітку 1926 року було закрито чотири церкви Інкерманського і дві церкви Георгіївського монастирів. Але там ще діяло по 2-3 храми. У Георгіївському монастирі залишалося 12, в Інкермані – 16, у Херсонському – 13 ченців. Ченці обслуговували музей, будинок відпочинку та інші установи, розміщені в стародавніх обителях.

У 1929 році, незважаючи на опір місцевих жителів, закрили ще дві церкви Балаклавського Георгіївського монастиря і приступили до знесення невеликого кладовища. Через два-три роки були ліквідовані останні церкви. Стародавній печерний храм в Інкермані був переданий музею, а храм у Анастасіївському скиту на річці Киче зайнятий приміщеннями радгоспу «Комунар» …

Десять років знадобилося для того, щоб зруйнувати і знищити те, що створювалося століттями. У наступні десятиліття руїни Балаклавського, Георгієвського, Кизилташського, Стефановського, Косьмодемьянского монастирів потрапили в так звану заборонену зону. Перші два, напівзруйновані, і понині зайняті військовими частинами, від обителі св. безсрібників Косьми і Даміана залишилася лише Надкладязна каплиця – на території Кримського заповідника. Мабуть, тільки печерний Успенський монастир сьогодні доступний для мандрівників і дослідників.

Автор: В. Козлов.

P. S. Духи вещают: А еще Крым славится не только своими святыми местами, но и удивительной природой, грандиозными курортными возможностями. И при желании Крым можно было бы превратить в преуспевающий бизнес-центр, в котором имели бы свои представительства ведущие компании мира (как, например, компания ICG). Даже можно было бы сделать на украинском полуострове оффшорную зону на подобии Кипра или Азорских островов.