Факірами називають в Індії людей, що присвятили себе цілковито одній єдиній меті. Серед них є пустельники, які завдають собі добровільно всіляких фізичних мук, вони голодують, ранять себе, не сплять вночі (а якщо й сплять, то на цвяхах) тощо. Такі факіри здебільшого мають виснажений, виморений вигляд. (Ще б пак!). В європейських країнах і в Америці наука має на меті головним чином відкривати закони природи та допомагати техніці, тощо. Східна ж наука найбільше дбає про розвиток психічних здатностей людини. Задля цього на сході існує ціла низка шкіл, в яких змалку привчають учня (неофіта) вправляти свій організм та свої психічні здібності. Такі довгочасні вправи розвивають у них здатність до самонавіювання й сильного впливу на маси. Оці дві здібності — впливати на себе та мати вплив на інших — і лежать в основі тих чудес, що ними факіри та їхні європейські наслідувачі дивують чисельних глядачів.

До 1900 року Європа знала про факірів лише з книжок та оповідань. В 1900 році кількох факірів навіть було привезено на всесвітню Паризьку виставу, і з цього часу Європу почали часто відвідувати факіри. Факіри та їхні наслідувачі найчастіше показують такі „чудеса”: Вони проколюють собі руки, язик, вуха і навіть очну баньку; стають на гострі цвяхи голими ногами, кладуть у рот вогонь і таке інше. При цьому з ран проколів та порізів не тече кров, а рани тут же загоюються. Факіри підчас цих маніпуляцій не проявляють жодних ознак болю від уколів або вогню.

Всі ці «чудеса» пояснюються в наш час природними причинами: або факір самонавіюванням викликає місцеву анестезію (нечулість шкіри), або ж перед сеансом його було загіпнотизовано і навіяно йому, щоб він не відчував болю. (Зрештою сам редактор цього сайту свого часу ходив босоніж по розігрітому вугіллю, про що навіть була стаття на сторінках журнал). Або ж факір таки привчив себе до болю, що вже зовсім не реагує на проколювання шкіри, а м’язи майже зовсім нечулі до проколів. Треба лише так колоти, щоб не вразити великих нервів та кровоносних судин.

Так само самонавіюванням і гіпнозом можна викликати швидке затягування країв рани та негайне загоювання рани, а також запобігти кровотечі. Факіри роблять ще й такий фокус: факір сідає схрестивши ноги і склавши руки на грудях. Навкруги нього збирається юрба, напружено чекаючи «чуда». Помічники факіра б’ють монотонно й тихо в цимбали й барабани. А сам факір починає співати й одноманітно бубоніти. Всі глядачі неначе наелектризовані. Помічники факіра виймають з кошиків кілька невеличких гадюк. На очах глядачів гадюки починають роздуватися, витягуватися і скоро збільшуються в розмірі. Під музику вони починають звиватися в повітрі, наганяючи жах на юрбу. Факір проводить у повітрі рукою, гадюки починають меншати і щезають.

Або ж такий фокус: факір бере мотузку й один кінець, зв’язаний вузлом, кидає в повітря. Мотузка підіймається чимраз вище, аж поки вузол стає невидимим. Другий же кінець мотузки висить над землею. Тоді один з помічників факіра починає лізти по цій мотузці вгору, аж поки зовсім не щезне в повітрі; за ним щезає й сама мотузка. Далі факір показує такий фокус. Він бере купку землі і садить туди насіння будь-якого плода. Під співи й акомпанемент барабана та цимбал факір простягає руку над купкою землі. Незабаром із землі вилазить зелений паросток; він швидко перетворюється на кущ, з’являються листя, квіти і насамкінець плоди, якими факір тут таки частує глядачів.

Цікавий також фокус із перетворюванням мотузки на гадюку, або ж фокус із кокосовим горіхом. Останній полягає в тому, що факір бере порожню шкаралупу кокосового горіха, яку він наперед дає оглянути присутнім. Далі, з шкаралупи починає показуватися вода, факір наповнює цією водою кілька відер, або ж навпаки він бере кілька відер води і ллє в кокосову шкарлупу, яка все ніяк не може наповнитися. Всі описані фокуси відбуваються в присутності тисячної юрби і всі повторюють те, що вони бачили, а бачили вони те ж саме. Здавалося б, що не можна сумніватися в чуді. Проте, коли наука взялася до цих фокусів, то чудо відразу ж розвіялося.

Через те, що вражена від різних явищ людина буває непевна, вчені, щоб перевірити описані факти, вдалися до безстороннього судді — фотографії. І що-ж вийшло на фотографічній плівці? Сидить факір, схрестивши руки, а навколо юрба глядачів — і більш нічого. Отже всім стало ясно, що все, що бачили глядачі, було навіяно їм факіром. Завдяки розвиненій змалку здатності скупчувати думки й волю, факір впливає на психологію юрби, розумово утворює образи і примушує вважати їх за реальні.

Останніми часами наука відкрила, що людський мозок випромінює якесь проміння. Оце проміння й передається від факіра до юрби і викликає в ній певні уявлення. Впливом цих промінів можна, наприклад, пояснити навіювання на відстані і так зване передчуття або, правдивіше, почуття того, що з близькою людиною трапилося якесь нещастя. Це проміння, очевидно працює на певній відстані. Так, наприклад, глядачі, що стоять далеко від факіра або високо над ним, наприклад, на даху, нічого не бачать, опріч самого факіра або юрби, що його оточує.

Автор: С. Б.