У першій половині XX століття О. П. Блаватська у себе на батьківщині була відсунута в тінь. Після 1917 року її книги знаходились під негласною забороною, хоча і мали ходіння серед обмеженого кола любителів окультних знань. Відродження інтересу до неї пов’язане з літературно-філософською та просвітницькою діяльністю Миколи Реріха та особливо його дружини Олени Іванівни, яка пішла шляхом своєї великої співвітчизниці (точніше майже співвітчизниці) і зробила чимало для популяризації її теософського вчення в Росії, наприклад, перевела на російську мову «Таємну Доктрину».

Що ж мало змінитися в суспільній свідомості, щоб до ідей О. П. Блаватської стали ставитися якщо не з релігійним благоговінням і несамовитою вірою, то, принаймні, з непідробною повагою і щирою зацікавленістю? Двадцяте століття повернулося до його сучасників, сатанинським виглядом. Події, що в ньому сталися (фашизм, сталінщина, дві світові війни), поставили під сумнів життєздатність і гуманізм західної цивілізації. Безсумнівно також і інше. Кілька науково-технічних революцій не припинили, а навпаки, поглибили деформацію основ морального життя сучасної людини. Разом з тим науково-технічний прогрес звільнив людину від рутини не лише в галузі фізичної діяльності, але і розумової. Багатьом людям представилась можливість пильно вдивитися в себе і озирнутися на навколишнє життя. Двадцяте століття вінчає епоху індустріалізації, віщує перехід до нового типу цивілізації. Сучасний світ настільки звузився, що в ньому стало небезпечно застосовувати насильство.

Ось чому ідеї О. П. Блаватської, необуддиські по своїй сутності, допомагають людині самовизначитись в сучасному житті. Відомо, що буддійський моральний ідеал – це абсолютне неспричинення шкоди оточуючим. Взагалі релігійно-філософські доктрини Індії, Китаю і Японії, на що свого часу звернув увагу академік В. І. Вернадський, грають у науковому і культурному житті людства все більшу роль, починаючи з другої половини XIX століття.

Вселенський, загальнолюдський, а не вузьконаціональний, націоналістичний характер доктрини О. П. Блаватської дає ключ до розуміння її посмертної популярності, пояснює неослабний інтерес до неї все більшого і більшого числа людей.

Теософська система Блаватської спиралась на фрагменти містичних доктрин з різних релігійних традицій. Теософія була романтичним напрямком в релігійній філософії XIX століття. Цей факт підтверджується і творчістю О. П. Блаватської, і образом її життя. Теософія – це романтичний бунт проти укорінених в XIX столітті позитивістських поглядів на людину і систему її цінностей. Адже XIX століття проходило під знаком утвердження нібито «остаточного», «найбільш правильного» знання. Процес пізнання трактувався як лінійний, що має початок і кінець. О. П. Блаватська передбачила неминучу кризу цього мислення.

В ідеї реінкарнації, як вона її трактувала, полягало уявлення про плинність самого життя, її незліченних форм, а також їх єдність. Вона передчувала катастрофу, що насувається всій ментальності західного світу і запропонувала свій шлях порятунку. Найбільш вражаюче її досягнення в тому, що вона слідом за європейськими романтиками повернула міфу повноправне громадянство. Вона стверджувала, що таємничість життя – не у зовнішній тканині подій людської історії, а в драмі людського духу, витоки якої в часах найдревніших. У той же час, на відміну від романтизму як течії європейської думки та культури, її система міфологем була принципово новою.

Це новаторство стало можливим завдяки тому, що О. П. Блаватська вважала культури Заходу і Сходу рівноцінними. Такий підхід до культур зумовив їх небачений синтез. Адже перш культурний синтез, як правило, відбувався в рамках однієї етнокультурної традиції. Винятком, втім, є окультна доктрина масонства – на її основі, як я вважаю, і виник унікальний світ теософських ідей. До О. П. Блаватської світ був поділений на етнокультурні релігійні регіони. У теософії цього поділу вже немає. На Сході О. П. Блаватська виявила не тільки ні на що не схожий, але і рівноцінний культурний світ. У теософії сталося подолання замкнутих кордонів між Заходом і Сходом, між «тим» і «цим» світом.

О. П. Блаватська передбачила деякі пізніші відкриття в науці. Наприклад, її здогади про зв’язки індіанців та індійців, незважаючи на всю парадоксальність, стають не такими вже сумнівними в контексті міркувань сучасного етнографа і археолога Тура Хейєрдала про те, що деякі індіанські племена прийшли з Сибіру. А якщо до цього додати переконаність Миколи Реріха про зв’язки племен, що населяли Сибір, з індійцями, то відсутню ланку можливо відновити.

Доктрині О. П. Блаватської були однаково необхідні наука, філософія, релігія. Зі священних книг Сходу вона вичитувала те, що приваблювало її нерозривною єдністю, гармонією макро- і мікрокосмів. Весь пафос її «таємної доктрини» був спрямований проти самовпевненого затвердження європейської культурної традиції, що генії з’являються наперекір законам природи, як природні аномалії. Недарма «махатми» Блаватської уособлюють глибоке знання найважливіших законів природи і результати її еволюції. Міфологічне мислення О. П. Блаватської було специфічним способом осмислення світу. У зв’язку з цим некоректно звинувачувати її в обмані. Екстравагантність її поведінки також передбачає появу специфічного типу художників, спосіб життя яких був ними ж самими нарочито естетизований.

У цьому сенсі О. П. Блаватська своєрідно втілила слов’янську культурну традицію того часу, яка передбачає естетизацію життя людини, аж до її побуту. Це з одного боку, а з іншого – навряд чи можливо погодитися з тими шанувальниками О. П. Блаватської, які не бачать в її творах жодного сенсу, крім буквального, а абсолютно у всіх її вчинках знаходять прояв святості.

У меншій мірі О. П. Блаватська визнана в сучасному світі як письменниця, автор захоплюючої «індійської трилогії»: «У печерах і нетрях Індостану», «Загадкові племена на Блакитних горах», «Дурбар в Лахорі», більшою – як авторка універсальної міфології, яка спробувала затвердити системний підхід до езотеричних релігійних навчань. Але вона була ще й соціальним мислителем. Її хвилювала соціальна гармонізація, найбільшим бажанням її було зупинити взаємне винищення людей. Дивно сказати, але рішуче виступивши проти позитивізму, О. П. Блаватська у своїй теософській доктрині зберігала одну з його основних ідей – віру у прогрес людства.

І що важливо зазначити: прогрес, як вона його розуміла, був позбавлений тих негативних, ворожих людині сторін, які з усією повнотою виявилися тільки в XX столітті. Випробувала О. П. Блаватська на собі і вплив утопічного соціалізму. В її доктрині є місце і для справедливого суспільства, і для моральних керівників людства, її мрія – припинення на землі всяких конфліктів. Ключем до вирішення всіх цих благородних завдань було для неї таємне знання, шлях до істини бачила вона в моральному самовдосконаленні людини, у зміцненні зв’язків Космосу і людства. Її мрію живила віра в безмежні можливості людини.

Автор: Олександр Сенкевич.

P. S. Духи вещают: А еще говорят, мадам Блаватская могла предвидеть будущее. Так что для нее, наверное, не составило бы труда, скажем, составить гороскоп на 2014 год по знакам зодиака.