Героєм сьогоднішньої публікації буде найвидатніший філософ давньої Греції, добре всім відомий Сократ. І як йому бути невідомим, коли його гострому розуму (чи язику) належить чимала кількість крилатих фраз та афоризмів, які цитуються ось вже не одне століття. Сократ був мудрий настільки, що навіть не боявся признатись в тому, що він ніц не знає (Я знаю, що я нічого не знаю), і в цьому найбільша його мудрість. А ще він один з небагатьох людей, хто був насправді щирим та чесним, як по відношенню до себе, так і по відношенню до інших.

Народився Сократ приблизно у 469 р. до нашої ери в місті Афінах. Батько філософа був простим каменярем, а мати повитухою (повитуха – жінка, яка професійно приймала роди, оскільки пологових будинків в ті часи ще не було). Про його дитячі та юнацькі роки відомо не багато, знаємо лише, що молодий Сократ отримав різнобічну освіту (так як був файно обізнаний в багатьох речах). А ще в юнацькому віці Сократ служив в Афінській армії і навіть брав участь в якості простого піхотинця у Пелепонеській війні зі Спартою.

Історії ж Сократ стає відомий вже у зрілому віці, коли відбувається його становлення як великого мудреця і філософа. Взагалі на той період в культурних Афінах розвелось чимало різношерстих “фільософів” – любителів побазікати язиками на різноманітні “високо духовні теми”. Оскільки користі від їхнього базікання не було жодної, таких “фільософів” прості афіняни прозвали “софістами”, що з грецької мови на нашу можна перекласти як “мудрагелики”. Ці мудрагелики замість того, щоб займатись чимось корисним весь час проводили на афінських форумах¹ в безцільних розмовах і суперечках, змагаючись в тому хто кого пересперечає. І тут на арену культурного філософського життя виходить Сократ.

Свою філософську кар’єру він почав з того, що на Афінських форумах дуже просто пересперечав всіх тамтешніх мешканців, логічно доводячи софістам всю абсурдність їхніх філософських ідей, показуючи їм усе їхнє невігластво, прикрите за високо парними словами. Останнім це звісно зовсім не сподобалось і дехто навіть почав подумувати –якби-то Сократу оголосити бан. Але були і такі, хто з захватом захопився гострим розумом і цікавими думками Сократа. Найвідомішим і найвідданішим учнем філософа став Платон. Він же і старанно записував за Сократом його вислови і думки, завдяки Платону ми знаємо про Сократа те що знаємо (“і те що не знаємо”, – сказав б Сократ)

Своє філософське вчення і роздуми Сократ часто порівнював з мистецтвом прийняття родів, тільки замість маленьких діток народжуються нові думки та ідеї. А себе називав бабкою-повитухою, яка приймає роди нових ідей. (мати то його була повитухою справжньою). Мистецтво прийняття родів на грецькій мові називається маєвтикою, згодом під цим словом стали розуміти вчення Сократа. Маєвтика Сократа полягала в діалозі, під час якого Сократ задавав своєму співрозмовнику різні хитрі питання, щоб відповісти на які волею-неволею доводилось вмикати мозки. (сьогодні на цьому методі базується безліч психотерапевтичних технік, а головна майстерність психолога та психотерапевта – вміти задавати правильні питання своєму клієнту-пацієнту)

Взагалі Сократ був радше не філософом, а містиком. Він зовсім не претендував на лаври мудреця, а навпаки підкреслював своє невіглавсто, якого зовсім не соромився. Велика помилка багатьох людей полягає в тому, що вони думають ніби, щось знають. Сократ ж хоча б знав, що нічого не знав. І що цікаво, Сократ будь-якій людині з допомогою своїх запитань міг довести, що вона теж нічого не знає. (це подобалось не всім)

Сократу належить велика кількість надзвичайно мудрих крилатих фраз, ось декілька з них: “Пізнай себе – пізнаєш Бога” (на цьому будується вся психологія). “У суперечці народжується істина”. “Я знаю, що я нічого не знаю”. “Чим менше людині потрібно, тим вона ближча до Бога” (Як це сильно перегукується з благородними істинами буддизму). Говорять, Сократ дуже любив ходити по базару, причому нічого не купуючи, коли його питали: “Навіщо?” відповідав: “Як чудово бачити стільки речей, без яких я можу обійтися”

Сократ на знаменитій фресці Рафаеля “Афінська школа”.

Окремої уваги вартує подружнє життя Сократа. Як знаємо, він був одружений на сварливій жінці Ксантипі, яка постійно йому влаштовувала сімейні скандали і то і діло пиляла свого чоловіка. Якось Сократ пізно прийшов додому, розлючена Ксантипа спочатку накричала на нього, а потім вилила йому на голову глечик води. На що філософ спокійно сказав: “Моя Ксантипа як погана погода, спочатку пускає грім та блискавки, а потім йде дощ”.

В Сократа було просто суперське почуття гумору поєднане з глибокою мудрістю. Один молодий юнак спитав Сократа:
– Чи варто мені одружуватись ?
– Роби, що хочеш, все рівно пошкодуєш. – відповів Сократ.

А про подружнє життя він говорив таке: “Одружуватись треба обов’язково, бо якщо у вас буде хороша та лагідна дружина – ви будете просто щасливими. Але якщо дружина у вас буде зла та сварлива (як у мене) тоді ви неодмінно станете філософами (як я) і теж будете щасливими”.

В Афінах у Сократа було багато ворогів (зрозуміло чого) які вельми хотіли його забанити на форумі і врешті їм це вдалось. Троє софістів звинуватили Сократа в тому, що він розбещує молодь, не поважає богів і закони Афін, безчестить суспільну мораль. (Справжня ж вина Сократа була в лише тому, що він своїми питаннями-діалогами показував людям їхнє невігластво, викривав чисельні гріхи і недоліки, а кому подобається бути викритим?). Суд визнав Сократа винним і спершу в якості покарання постановив філософу назавжди покинути Афіни. Та Сократ категорично відмовився покинути рідне місто. Тоді суд постановив смертну кару через отруєння. За легендою, невдовзі перед датою страти, сторожа афінської тюрми навмисне “забула” зачинити камеру, в якій сидів Сократ, він міг спокійно втекти. Та філософ вибрав смерть, а не вигнання. Коли його друзі спитали чого він не втікає, відповів: “Невже ви думаєте, що у всій Греції знайдеться місце, де смерть не знайде мене?”

Почуття гумору не покидало Сократа до останніх митей життя. Коли Ксантипа плачучи прийшла до нього в камеру зі словами “Тебе ж вбивають безневинно!” Сократ відповів: “А ти б хотіла, щоб заслужено?”

Перед смертю Сократ почув як інший в’язень дуже файно декламує гарний вірш. Сократ став його вмовляти, щоб той навчив його вірша.
– Навіщо тобі це здалось, – здивувався в’язень, – тебе ж завтра мають стратити?
– А яка різниця – вчитись чомусь новому за сімдесят років до смерті, чи за день до смерті ? – відповів Сократ.

Ця картина зображає повільну смерть Сократа від отрути цикути. До останнього подиху Сократ продовжував спілкуватись зі своїми учнями, паралельно фіксуючи всі тілесні відчуття, щоб відбувались з ним під дією отрути. Сократ прийняв смерть спокійно і свідомо, як і належить справжньому філософу, а його крилаті вислови ще не одне століття будуть цитуватись різними людьми.