Святий кактус або пейотль, рослинка, подібна до інших кактусів, але дуже маленька. Батьківщина його — Мексика, де він росте при землі, схований у траві. Має вигляд кулистий, є дуже мясистий, пружний, цілий покритий ніжним пушком. Пейотль має дуже цікаві властивості: його сік діє на людей дуже ммм специфічно. З’ївши кусочок пейотлю людина має галюцинації: привиджуються їй різні речі, різної барви кольори, а то й різні події. Та крім цього пейотль має ще одну властивість – його сік усуває різні болі.

Досі вживали пейотль як ліки (і не тільки) різні індіанські племена, які шанують пейотль як чудотворну рослину та звуть його „святим кактусом”. В Америці були племена, що вважали цю рослинку за втілення бога сонця й віддавали їй божественну почесть. Це божеське шанування Пейотлю мало свою причину в тому, що по її поїданню з людьми діялись прецікаві події. Вони попадали у сонний настрій та починали розмовляти на великі віддалі зі своїми свояками, родиною чи вождями племен (тож скайпу тоді ще не було).

Кожний індіанець, шанувальник пейотлю, вважає за велику ласку добути для себе власноручно запас „святої” рослини. Тому цілими компаніями вирушають раз у рік в околиці, де росте цей кактус, та збирають його на запас. Та перед цим індіанці відправляють урочисте богослужіння. Вони вірять, що святий кактус може добути й відірвати від землі лише людина чиста, безгрішна. Тому кожний, хто вибирається по пейотль, має перейти певного роду очищення, п’ять днів перед цим постити, опісля висповідатись з гріхів на спільному богослужінні, по очищаючій купелі в ріці, з’їсти ще з рук провідника кусочок пейотлю й лишень тоді може шукати святої рослини. І діється дуже дивна річ! Після такого приготування, що буває звичайно ввечері, індіанець іде на розшуки вночі і на превелике диво назбирає більше кактусів, ніж той, хто шукає їх у білий день! Це явище навіть вчені етнографи не спроможні пояснити. В описах подорожніх це виглядає як неправда, вигадка, а тим часом воно чиста правда.

Але ці якості рослини не виходили на користь індіанцям. По завоюванню Мексики, коли почалась христианізація краю, а іспанських вояків заступили католицькі священики, вживання пейотлю було строго заборонено.

Ми ж сьогодні чудово знаємо про використання священного мексиканського кактусу пейотлю з книжок такого відомого серед всіляких езотериків (та шизотериків) пана Карлоса Кастанеди, у яких Карлос детально розповів про свій досвід із вживання пейотлю, який його вчитель, мудрий індіанець Дон Хуан ще називав «рослиною сили». Одним словом, ковбасило Кастанеду ще й як, з цього приводу навіть деякі його шанувальники жалкували, що кактус пейотль росте лишень в Мексиці (подейкують, що його файно можуть замінити і особливі грибочки). От тільки в більш пізніших книжках Кастанеда таки зізнається, що Дон Хуан пригощав його пейотлем, виключно через те, що він сам (Кастанеда) був надто тупий аби зрозуміти ту мудрість, яку намагався йому втовкмачити старий індіанець.

Але повернімось до пейотлю, як виявилось Карлос Кастанеда далеко не перший з представників «цивілізованого світу» хто писав про пейотль, ще у 1880 році ним серйозно зацікавився німець Лєвін. Та Лєвін був все таки більше вченим, аніж езотериком (як пан Карлос) і провів над пейотлем низку чисто наукових дослідів. Різними хімічними методами вдалось йому дістати з нього наркотичний сироп, який він назвав «ангалоніна». В книгах Кастанеди цей сироп відомий під іншою назвою – «мескаліто» – так Дон Хуан називав дух пейотлю, очевидно його наркотично-галюциногену складову, що допомагає розширювати свідомість.

А ще на початку 20-го століття рядом американських вчених, послідовників пана Лєвіна були проведені різноманітні спроби використати пейотль у лікарській практиці як знеболюючий засіб (і це було задовго до переможної ходи світом кастанедівських книжок). Зрештою схожі медичні дослідження свого часу були проведені і з ЛСД, але врешті що пейотль, що ЛСД були офіційно визнанні наркотиком та суворо заборонені. На жаль, чи на щастя…

P. S. Духи вещают: А еще поедание галюциногеного кактусу пейотля для индейцев заменяло предсказания астролога, ведь в свох наркотических видениях некоторые индейские шаманы вполне могли себе видеть будущее.