ГОКАРНА

П’ять, замість обіцяних трьох з половиною годин, на таксі, і нас намагаються висадити у дворі якогось сільського будиночка. Екзотично, прикольно, але явно в розріз з нашими планами і уявленнями про пункт нашого призначення. Таксист не тямить чого ми хочемо. Не звертаючи на нього уваги, вступаємо в контакт з місцевим населенням і якась мила панянка років 13-14 одразу пропонує прослідувати за нею. У дитини мізків виявилося більше, ніж у таксиста. Слідуємо якимось полям. Настрій і оптимізм з кожним кроком падають. Навіть не перспектива повторно долати городи з сумками на горбу, а усвідомлення того, що в кінці шляху ми навряд чи побачимо гідне житло. Адже побачити щось хороше до чого немає навіть дороги надії немає.

Заходимо під пальми. Там тулиться з десяток хатин – бунгало. Пара трійка аборигенів намагається привести їх у порядок. Адже як не як, початок сезону. Вид даних будівель ще більш знижує наш бойовий дух. Трохи далі щось нагадує шейк. До великої нашої радості чуємо російську мову. Істота, яка зустрілася нам представляється, як Маша, а її супутник Баба, явно місцевого розливу. Дізнавшись про наші проблеми, Маша з радістю людини, за багато місяців або років, побачивши собі подібного, береться нам допомогти. Але бути схожим на Машу захочуть далеко не всі. Вид у неї злегка бомжуватий і пошарпаний. Вибирати не доводиться, інших пропозицій про допомоги не надійшло, та й Індійський чинник ніхто не відміняв, тут не по одягу зустрічають.

Виходимо на пляж …………. Так ………. Щелепа падає на пісок. Не дуже спритно підхоплюємо її і ставимо на колишнє місце, вздовж берега, слідуємо за нашим путівником. Про визначні пам’ятки даного місця варто розповісти докладніше і пізніше. Йдемо, під пальмами видніються самотні шекі, а за ними старі споруди, які не потрапляють до переліку мрій.

Пройшовши метрів 500, підходимо до чергового шеку. Нам демонструють бунгало. Побудовані вони з цегли, є в кожній навіть душ і туалет. З меблів: одне ліжко. Як перевагу відзначають наявність бетонної підлоги. От як!! Навіть розуміючи свою безвихідь, наші обличчя, явно не бажаючи слухати розум, висловлюють таке, що навіть байдужі до багато чого індуси, розуміють, що нас здивувати не вийшло. О, як вони помилилися!!! До всіх радощів, ще й сонечко вирішило стрибнути в море. А тут воно вміє це робити вельми швидко. Розуміючи, що ми чекаємо чогось більшого, Маша, при цьому встигнувши вже кілька разів збігати покупатись, відправляє нас в інше містечко, яким виявляється невеликий, але симпатичний будиночок браміна. Індія змилувалася.

Ага! Не все так просто. Вільною виявляється тільки одна кімната. Зітхнувши вельми глибоко, Артур відправляється викупати карму в попередні бунгало. Ніч там він порівнює з КПЗ. Треба буде поцікавитися його минулим. Але карма Артура виявляється не в настільки жалюгідному стані і наступного дня поруч з нами звільняється відразу дві кімнати.

Починається наш період перебування в Гокарні. І було це 14 (якщо не помиляюся) числа 11 місяця.

Гокарн, це невелике, але вельми відоме містечко в північній частині штату Карнатака. А відоме воно тим, що в ньому з’явився Шива. В Індії воно вважається святим місцем, місцем сили. Тут кажуть, що в Гокарн випадкові люди не потрапляють. Раз привело, значити так треба. Що до нас, то потрапляння в точку. Адже від Індії ми очікували, якихось змін в житті, або в тій ситуації, яка склалася навколо нашого життя. Шива – перетворювач, він трансформує, руйнує і створює. Хотіли – отримайте! Залишилося дочекатися результату. А навіщо чекати?! Ми тут! І це вже результат.

Саме містечко дуже невелике з вузькуватими і бруднуватими вуличками, чим напевно не відрізняється від інших індійських селищ такого типу. Але тут багато тейпів (храмів). Гокарн називають містом чи то ста, чи то тисячі храмів. Завжди є місце перебільшення, бо загальна кількість будинків у місті значно менше тисячі. На вулицях багато людей в релігійних нарядах. Місцеві жінки, практично всі, одягнені в національний одяг. Велика кількість служителів культу. Без кінця проводяться служби, обряди. Дуже багато спільного з нашими галичанами в питанні наявності свят, створюється враження, що вони не припиняються. Просто переміщаються з одного храму в інший, з однієї вулиці на іншу. Гуляють довго і шумно. Раніше другої ночі не розходяться. У Гокарну з’їжджаються індуси з усієї південної Індії, та й не тільки південної. Місто для них святе.

У містечку є озеро. За своїми розмірами воно досить невелике, але менше гектара буде. За формою чотирикутник, з усіх боків обкладений камінням і бетоном, у формі ступенів і місць здійснень обрядів. Озеро, так само, як і багато чого в Гокарні, є місцем святим. У нього привозять воду з багатьох святих джерел Індії, тим самим структуруючи його воду. І дійсно, незважаючи на велику кількість їжі, киданої під час обрядів в озеро і обов’язкового сміття на поверхні, вода в озері чиста і прозора. Її навіть п’ють, хоча далеко не всі. В озері живе багато риби, причому, вельми пристойних розмірів. Її не ловлять. Цікаво, що кинута у воду їжа не гниє.

Гокарна у індусів вважається вухом планети. Земля це Корова, а Гокарна – вухо.

Якщо у вас є бажання або прохання до планети Земля, нашепчіть озеру і Вас обов’язково почують. Почують .., а виконають чи ні, залежить і від вас теж. На бетонних стінах озера написи: «обережно крокодили». Якщо в момент обмивання ви не стали їх обідом, значить, карма ваша не погана і шанси на виконання бажань зростають.

Центральний храм Гокарна, як і личить, знаходиться на центральній вулиці. З архітектурної точки зору, так його просто немає. Високий паркан з написом «Не паркуватись» і вхід з турнікетом. Усередині все набагато цікавіше. У центральній частині, куди європейців не пускають, занурений у воду, знаходиться лінгам Шиви, головна святиня храму, та й міста. Раз на 60 років воду спускають і показують святиню людям. Так що побачити лінгам можна тільки раз у житті. Іншою визначною пам’яткою храму, є величезний білий бик. Красень! Дивлячись йому в очі розумієш, що переважна більшість індусів, в інтелектуальному і духовному плані, безнадійно від нього відстали.

Придивившись, поправляюся, не тільки індуси. Кажуть, під час ритуалів бик повторює мантри. Охоче вірю. Зліва від основного, є і маленький лінгамчик. Він теж стоїть у воді, але не занурений в неї. Можна обійти по колу, ну і звичайно, теж загадати бажання. Та й взагалі, як я вже говорив, бажання можна в Індії загадувати і в храмах, і на святих місцях, і на березі, і де завгодно, вони мають властивість збуватися. У малому так вже точно. А де мале, а де велике, що важливіше, а що ні, хто знає?

Автор: Анатолій Вечирко.