Жодного разу не вибратися за межі помірного клімату – все одно, що прожити все життя на узліссі. (Девід Ферчайлд)

Бажання бачити тропіки, до яких ось вже 10 років були спрямовані мої помисли задоволено. Я їду по тропічної країні. Це батьківщина тигрів, слонів, мавп. Це ті самі тропіки, де кишать отруйні змії та комахи, у яких людина відчуває себе нічемною пушинкою поруч із могутньою природою, робиться її слугою.

… Починаючись далеко в горах, на території Китаю, Червона ріка виносить свої каламутні червонуваті води в затоку Бакбо. При впадінні в море вона утворює велику дельту. На «водневих мулистих грунтах в умовах вологого тропічного клімату в’єтнамці збирають по два і навіть по три врожаї на рік. Тому з незапам’ятних часів дельта служила житницею всього В’єтнаму. Між протоками на десятки кілометрів тягнуться рисові поля, більшу частину року залиті водою. Серед полів підносяться оточені огорожами острівці сіл з розбіжними від них вузькими насипними стежками.

А у вершини дельти по обох берегах річки розкинувся Ханой. Ширина Червоної річки в районі міста – понад півтора кілометрів. Річка ділить Ханой на дві частини. Зручне розташування міста сприяло перетворенню його на найбільший центр В’єтнаму. Уже в давні часи тут перетиналися основні шляхи, що вели до Китаю. Найбільш зручні шляхи з дельти в Лаос також йшли через Ханой. Ханой розташований в 100 км. від моря, але по Червоній невеликі човни підходять до самого міста.

Ханой – місто з типово тропічним кліматом. Особливо важко переноситься Ханойський клімат в кінці травня – початку червня, коли спека вступає в свої права, а відносна вологість залишається високою. Після денної спеки настає задушлива ніч. Здається, що повітря можна помацати руками. З настанням літа з’являється маса комарів, єдиним порятунком від яких служать москітні сітки над ліжками. Потім йде дощовий сезон. На початку жовтня дощі слабшають і майже припиняються до кінця місяця. Найбільш сприятливе для життя людини пора року в Ханої – це перший зимовий період – суха зима, коли сильне похолодання ще не настало, але вже не так жарко. Волога зима починається з січня пониженням середньомісячної температури. Часом йдуть дрібні дощі. При цьому, незважаючи на невелику кількість опадів, які випадають, відносна вологість зростає.

Щоб по-справжньому відчути себе в тропіках, треба пережити тропічну зливу. Вами оволодіває наближення грози. Температура не підвищується, але повітря насичується вологою. Найменший рух викликає піт. Ви ходите в атмосфері оранжереї, спекотної, вологої, де культивують тепличні форми. Настає повне затишшя. Не ворухнеться жоден листочок, жодна стеблинка на пальмі.

Але от темні хмаринки, які давно вже згущалися над гірськими вершинами, швидко розповзаються, перетворюючись на величезну темно-свинцеву грозову хмарищу. Чуються віддалені гуркоти грому. Ось махнув вітерець, зашелестівши листям дерева, за ним ще і ще один порив, все сильніше й сильніше. Впало кілька крапель. Лунає кілька оглушливих гуркотів блискавки, і вибухає така злива, якої не можуть собі навіть уявити ті, хто ніколи не бував у тропіках. Найсильніші зливи під час літніх гроз – лише жалюгідна пародія на цю зливу. Гуркоти грому слідують один за одним, цілі гілки пальм обламуються під вагою струмуючої з неба води, падають з тріском на землю. Вулиці та дороги перетворюються на справжні річки. Горе тому, хто потрапить під ці розвернуті небесні сльози (може навіть не сльози – істерику). Дощ вирує не більше години. Потім він слабшає, і перед заходом ви вже можете вільно виходити з дому. Тиха, прохолодна ніч зазвичай слідує за цим бурхливим вечором.

Але досить сидіти в місті біля кондиціонера. Наш шлях лежить в незаймані ліси, якими поросли гори в значному віддаленні від столиці. До них їхати кілька годин. Тропічний ліс справляє сильне, з чим не зрівняне враження; забути його неможливо. Зовні (тобто з просіки, річкового берега) перед вами постає суцільна непрохідна стіна рослин, що піднімається іноді до 45 метрів. Оскільки грізна фортеця непроникна для погляду, вам здається, що рослини за цією стіною стоять настільки ж щільно і пробитися крізь них можна лише за допомогою бензопили. Насправді товщина зовнішнього бар’єру складає 6 метрів, його утворює густе переплетення так званих фотофітів – світлолюбних, витих прямостоячих рослин. Зробити пролом у цій «броні» можна за допомогою мачете, причому робота буде коштувати чималих зусиль, але якщо ви не новачок, то зумієте відшукати звірячу стежку або струмочок, щоб прослизнути крізь цю стіну.

І тут несподівано ви опинитеся в просторому багато прикрашеному храмі, виконаному у царській величі. У ньому мимоволі відчуваєш власну незначність. Очі поступово звикають до напівтемряви. Все навколо забарвлене в зелений колір різних відтінків. Стовбури схожі на колони, що підпирають гігантську будівлю. Вгорі листя і переплетені гілки цих величезних дерев утворюють майже суцільний зелений навіс, настільки щільний, що небо представляється знизу якимось небесним сяйвом; навіть сліпуче світло тропічного сонця досягає землі значно ослабленим, у вигляді незрозумілих відблисків. Царює якийсь чарівний сутінок, таємнича тиша, і все це справляє враження чогось великого, первісного.

Замість нескінченного повторення одних і тих же форм стовбурів, як це буває в наших соснових, ялинових і березових лісах, тут – деякі майже циліндричної форми і виступають із землі так, як ніби у кореня вони засипані, інші, подібно нашим розлогим дубам, значно товщають біля основи, треті, особливо характерні, забезпечені біля кореня плоскими крилоподібними виступами; ці виступи розходяться променеподібно від головного ствола у вигляді тонких дощок, оточуючи його. На стовбурах дерев і на ліанах всюди сидять епіфіти – папороті і орхідеї.

До числа досить важливих особливостей тропічних лісів відносяться квіти на стовбурі і крупних гілках, в той час як ми звикли бачити їх у кроні. Серед високих дерев нижчі деревця з широкими темно-зеленими глянсуватими листям, їх крони створюють майже суцільний полог, крізь який до землі пробиваються тільки вузькі пучки сонячних променів, кидаючи строкаті відблиски на рідкісні низькі рослини і на землю. З крон, немов канати, спускаються до землі товсті ліани. Вони обвиваються навколо стовбурів, звішуються з гілок, перекидаються з дерева на дерево, подібно зміям велетенськими кільцями лежать землі. Деякі тонкі, гладкі, інші грубі і вузлуваті.

Подальшу мандрівку в’єтнамськими тропіками продовжимо у наступній статі.

Автор: Володимир Бобров.

P. S. Духи вещают: А еще во Вьетнаме необычайно вкусная кухня, более того если вы где то проголодаетесь, специальная туристическая служба доставит еду вам прямо в номер отеля. Хотя впрочем, подобные услуги начинают пользоваться большим спросом не только в далеком Вьетнаме, но и у нас на Украине. Особенно такая услуга как доставка пиццы Запорожье и уже на протяжении двадцати минут горячая, вкусная пицца лежит на вашем столе.