Не так давно група мусульман була розбурхана одною, на погляд західної людини незначною, обставиною. Знаменитий кутюр’є в пошуках нових рішень прикрасив колекцію екстравагантних моделей одягу вишуканою арабською графікою. Таке вживання букв, якими записаний Священний Коран, до глибини душі образило мусульман, – вони визнали вчинок кутюр’є блюзнірським. За кілька століть до епізоду з кутюр’є мусульмани не менше здивували європейців, коли при обміні полоненими виручили з полону у хрестоносців не воєначальників, а вченого і каліграфа. І сьогодні, коли сучасна комп’ютерна цивілізація витісняє з вжитку рукописний текст, у світі ісламу як і раніше живе особливе ставлення до написаного каліграфією. При вигляді майстерно написаної букви або слова правовірний незмінно відчуває особливі почуття, і якщо буде потрібно захистити, зберегти напис, зробить це з усім завзяттям душі.

Шедеври ісламської каліграфії добре відомі й улюблені в усьому світі (адже і той кутюр’є теж, хоча і по-своєму, оцінив гармонію, красу і емоційний вплив арабської графіки). Але чому вона так розцвіла і зайняла таке місце в житті світу ісламу? Причини цього далеко не всім відомі, а нерідко спотворені. Міркують, що, мовляв, заборонені в ісламі зображення людей і тварин, тому і розвиваються мистецтва каліграфії та орнаментики. У цьому твердженні відразу дві помилки. Ніяких прямих заборон в Корані немає. В ісламському світі розвивалися мальовничі жанри із зображенням людей і тварин. Так що нічого було компенсувати. А всередині самої мусульманської культури існувало достатньо інших, куди більш серйозних причин, що дозволяють очікувати розквіту каліграфії. І серед них були як духовні основи, так і прагматичні, втім, тісно пов’язані один з одним.

Що стосується прагматичної сторони, часто, до речі, її випускають з уваги фахівці, вони приділяють увагу виключно духовному боку (він, звичайно, більш привабливий), то необхідно роз’яснити деякі основні її моменти. В арабській графіці (мова не про мови, які різні, а саме про форму букв і способи їх зв’язку) різні літери часто записуються одним основним значком, і відрізнити їх можна тільки за кількістю та місцем розташування точок. Вже хоча б тому неохайне письмо стає незрозумілим. А в Арабському халіфаті, цій величезній імперії, ясне написання було необхідно для чіткого управління, для судочинства. Адже погане листування між чиновниками могло зруйнувати такі необхідні зв’язки, незрозуміло написаний заповіт або боргова розписка виключали справедливе рішення суду. Тому й виникло правило: «Письмо – те, що читається». Почерку присвячували вірші:

Почерк існує для того, щоб його читали,
А не для того, що в читанні йому вагались…
Краса почерку радує очі,
Неподобство почерку запалює їх.

Каліграфи завжди були оточені пошаною, їх робота, вірніше сказати, мистецтво, високо оплачувалася. Цим мистецтвом захоплювалися навіть монархи. Однак все це, як кажуть, лише мала частина айсберга. У світі ісламу існує потужна духовно-естетична традиція осмислення каліграфії, і можна без жодного перебільшення сказати, що якщо зібрати все, що написано на цю тему, то про кожну букву можна скласти не одну книгу, а про одну тільки крапку, напевно, – цілу енциклопедію. Але ніяка розповідь про мусульманське мистецтво каліграфії не дасть про неї повного уявлення. Може бути, споглядання її передасть людині іншої культури деяку чуттєву інформацію та й то, швидше за все, лише поверхневу. У цьому зв’язку хочеться відійти від прийнятої послідовності у викладі і запропонувати читачеві деякі яскраві фрагменти з духовної історії написаного слова в мусульманській культурі. Можливо, вони прояснять для немусульманина епізоди з колекцією одягу і хрестоносцями.

Почати необхідно з крапки. У західній культурі, як відомо, все закінчується крапкою («розставити крапки на «І»), у мусульманській крапка – початок всього. У момент Божественного наказу – «Будь!» – Виникає «єдина субстанція» – крапка-ген Космосу, в якій закладено все Творіння. Згідно з ісламом, разом із створенням світу створена і символічна книга для людини – Космічний Коран – Божественне слово. Воно протягом людської історії постійно передається людям як Божественне одкровення через пророків (серед них – і Мойсей, і Ісус). Останнє Одкровення було дано останньому пророку – Мухаммеду, і Бог не допустить, щоб воно було спотворене. Воно відображене в тексті Корану, який і є мікромодель Космічного Корану, а мікромоделлю тексту всього Корану є його перша сура «Фатіха», а весь сенс, у свою чергу, укладений в першій фразі («В ім’я Аллаха, милостивого, милосердного!»), весь сенс самої фрази міститься в першому слові «Басмала», а сенс першого слова – в першій букві (Б), в накресленні якої є крапка внизу.

У цій крапці і сконцентрований весь світ, вона і відповідає тій «єдиній субстанції», крапці-гену Космосу, з якої починався Акт першотворіння. З першої фрази першої сури, а отже, і з першокрапки починаються всі інші сури Священного писання ісламу – Корану. Крапка – одна з основних тем ісламської філософії та один з найулюбленіших образів класичної мусульманської поезії. З накреслення крапок, які можуть бути різного розміру, форми і навіть темпераменту, починається навчання каліграфії; крапка – перше, що пише в житті учень. З крапки, в яку ставився циркуль, починалися креслення всіх знаменитих архітектурних споруд, схем розташування світил, керуючих долями людей.

Крапка присутня в кожному знаку арабської графіки, а це означає, що в кожному написі, в будь-якому написаному слові – символ Божественного Творіння. Ось тому мусульманські богослови і правознавці час від часу задаються таким, наприклад, питанням: «Чи припустимо для людини торкнутися стопою тієї частини килима, де виткані букви, що укладаються в слова «благословення», «блаженство», «терпіння» та інші, їм подібні?»

Богослов Ас-субкі (XIV ст.), докладно розбираючи цю ситуацію, схилявся до того, що це не можна рахувати дозволеним. У тексті Корану немає прямих рекомендацій з цього приводу, а для оголошення чого-небудь недозволеного потрібна пряма заборона «Творця закону» або ж міркування, побудоване на надійній аналогії. Ас-субкі розмірковує далі з цього приводу так. Букви створені Богом, а все створене Богом має певну мету, і людина не повинна забувати про це. (Ас-субкі наводить приклад з хадісу, в якому розповідається про корову, яка заговорила людською мовою, протестуючи проти того, щоб її використовували як верхову тварину).

Писемність створена для того, щоб доносити людям Божественне одкровення, висловлювання пророків, і для інших богоугодних справ і тому людина не тільки не повинна писати погане, але з повагою і навіть з шануванням ставитися до букв як таких.

Кожна літера арабського алфавіту має глибоке символічне наповнення. Їй відповідають певний колір, стихія, планета, знак Зодіаку, цифра, і тому будь-яке слово або фраза мають свої числовий, астральний, колірний коди. Більш того, форма літери сакральна сама по собі. Філософи вважали, що хтось, хто пізнає справжню, глибинну сутність букв, зможе керувати світом. Натхненна цією думкою група мусульман створила і містичний рух хуруфітів (від слова «хуруф» – «букви»), яка виголошувала букви, їх числові значення і точки основою світу. Вони особливо виділяли два числа – 28 і 32 – кількість букв арабського і перського алфавітів. У хуруфітів була складна система нумерологічних відповідностей, що дозволяла їм, по здавалося б, випадковому набору цифр реконструювати тексти або записати числом досить хитромудру фразу.

На молитовних килимках часто присутні написи, але розташовані вони так, щоб той, хто молиться не торкався їх ногами. У деяких мусульман було заведено здійснювати обмивання, перш ніж доторкнутися до чистого аркуша паперу, – адже він призначений для написання букв.

Гріхом вважалося наступати на чистий аркуш паперу, з тих же міркувань. Шанувався і той текст, який лише ще народжується в чиїйсь голові чи серці. У трактатах з каліграфії спеціально відзначалося, що недобре очищення від калама (тростинного, бамбукового чи іншого пера, яким писалися літери) викидати на дорогу, де ходять люди і можуть наступити на них: наслідки будуть плачевними – адже ці очистки брали участь в акті написання Букви. Ясно, що при такому шанобливому ставленні до письма висувалися високі вимоги і до каліграфії.

Відомий майстер і теоретик цього мистецтва Мир Алі Харева писав: «Існує п’ять умов, і якщо їх не буде всіх разом, стати каліграфом відповідно до розуму – справа марна. Це – обдарованість, обізнаність в письмі, вірність руки, терпіння в перенесенні тягостей і досконалість письмового спорядження». І, звичайно, майстер повинен бути глибоко порядним, благочестивим мусульманином, чоловіком практично без гріха. Той, хто брався за письмо, не маючи цих якостей, здійснював блюзнірство.

Перед тим, як сісти за чистий аркуш і взяти в руки калам, майстер здійснював обмивання, молився, вимовляв сакральні формули. Працювали каліграфи лише в певний час доби, коли було достатньо світла, а вологість повітря не могла б зашкодити процесу письма. Чорнило, ці «сльози пера», зроблені за складними рецептами, лягали на папір лише за певних умов. Для кожного виду письма калам готували спеціально.

У кожного майстра були свої секрети майстерності, підбір паперу і чорнила, їх колір і фактура, співвідношення фону і тексту, нахил і товщина букв, вміння їх майстерно з’єднувати. Нерідко в чорнило і фарбу, якою ґрунтували папір, додавали ароматичні речовини, і листи довго зберігали приємний запах. У каліграфів, що віддаються самозабутньо своїй роботі, виникали майже інтимні переживання щодо власних написань. «Я марив, що ти обіймаєш мене, // Як «лам» на листі обіймає «аліф»…» «Лам» і «аліф» – назви букв, які при записі в такій послідовності утворюють один значок.

Вважалося, що хороший каліграф повинен володіти не менше ніж трьома почерками. У трактатах завжди відзначається, якими саме з безлічі відомих володів той чи інший визнаний майстер. Почерки мали назви, які говорили про їх особливості: «тремтіння», «хвіст павича», «колосистий», «весна», «квітник», «сонцевідний», «кипарисоподібний», «локони нареченої»…

Багаті і навіть не дуже багаті мусульмани збирали не лише книги, але й окремі аркуші із зразками каліграфії. На такому листі могло бути написано всього кілька рядків сакральної формули або улюбленого вірша. Майстри створювали дивовижні композиції з фраз, що нагадують корабель, архітектурну споруду, букет квітів, орнамент тощо, а могли навіть зобразити зміст тексту і написати, наприклад, слово «вершник» так, що з його літер створювався абсолютно чіткий малюнок людини на коні.

На одному аркуші іноді було представлено відразу кілька почерків, і текст перетворювався на якийсь ребус, що також мало демонструвати майстерність каліграфа. Всіма подібними невеликими шедеврами довго милувалися, роздивляючись кожну букву або навіть завиток, виявляючи вишукану гармонію між сенсом і його пластичним вираженням. Гармонія світу говорить про його Творця. Тому створення, виявлення і, головне, милування гармонією – спосіб пізнання і шлях любові до Творця – головна мета життя людини.

Каліграфія відноситься до тієї сфери мусульманської культури, яка практично повністю зберегла свої вікові традиції в сучасному світі. І сьогодні можна зустріти цікаві зразки новітньої каліграфії, коли художники, не забуваючи про традиції, використовують досягнення сучасної художньої культури… І все-таки всесакральність написаного втрачається. Кульки, газети, квитки, упаковки з арабською графікою на них – все це стає сміттям в будь-якій країні. І чи можна ставитися до витраченого картриджу від принтера так само, як до очистків від калама?

Але є ще сфери культури, в яких традиційне побожне ставлення до букви, до слова зберігається! Хіба не про це говорить нам наведений спочатку епізод з кутюр’є?

Автор: Маїс Назарлі.