Закарпаття… Самобутнішого краю годі й шукати на карті України. Триєдина сутність, що робить цю землю неповторною, — народ із прадавніх слов’ян, культура, збережена з часів Київської Русі, щедра природа карпатських гір. Якщо зійти на мур старовинного ужгородського замку, на обрії постануть Словаччина та землі Угорщини й Румунії. Століттями сусідують тут українці з різними народами й оберігають свої звичаї та мову. Вагомий внесок цього краю життєстійких традицій у загальнонаціональну культуру нерозривно пов’язаний з долею України.

Батьківщина Йосипа Бокшая — село Кобилецька Поляна в Закарпатті. Народився він 2 жовтня 1891 року в родині сільського священика. Дитячі роки, як і все життя художника, збігли на лоні розкішної природи цього краю. Його не вабило малювати в дитинстві. Вир довколишньої дійсності, добро й правда жили в ньому. І віра… І тільки коли він вже вчився в Мукачівській гімназії, його малюнки привернули вчителеву увагу. Йосипові завдяки вродженому хисту легко давалася гімназійна наука. Зрослі духовні потреби пробудили в ньому потяг до малювання.

Гімназійні напутники наполягали на тому, щоб юний Бокшай 1910 року пішов вчитися до Будапештської Академії мистецтв. На цей шлях благословив сина й батько. Талант молодого українця помітив визначний угорський художник Імре Ревес, під чиїм керівництвом минули роки наполегливої праці. Невтомні мандри під час вакацій з мольбертом по рідних Карпатах також не пішли намарне.

Будапештські студії, приналежність до тодішньої реалістичної школи та до демократичного європейського руху сформували Бокшая як художника з національним світоглядом. «В Академії вчили черпати красу з природи» — згадував згодом художник. Не минуло й кількох місяців після захисту дипломної роботи, як почалася перша світова війна. Бокшая було мобілізовано на службу до австро-угорського війська. 1915 року він потрапив у полон, де пізнав смак азійських пісків і скуштував гіркої води Каспію. То був Шевченків шлях — ті самі етюди, малюнки й портрети табірних побратимів. Щоправда, не дійшли ці твори до нащадків. «Щось вмирає — щось народжується». Переоцінка всіх цінностей у Йосипа Бокшая — це повернення до рідних витоків. У 1917 році він побачив Велику Україну — Катеринослав (Дніпропетровськ), Павлоград, Київ. Життя ніби проходило повз нього — грізне, страшне, незрозуміле. А він прагнув віднайти втрачену гармонію.

У 1918 році Йосип Бокшай повертається до Закарпаття, вчителює. Живлющі струми рідної землі гоять рани, і маляр бере до рук пензля, мріючи створити цілісний образ свого краю, передати красу його людей.

«Верховинець» — одне з ранніх полотен Йосипа Бокшая. Виразність цього портрета у стриманому колориті. Бокшай прагнув відтворити життя таким, як воно є, тут він лишився вірним собі.

«Базар в Ужгороді» попри яскраві, мажорні барви не будить святкового настрою. Обличчя в селян втомлені, заклопотані; базар для них — продовження праці. Ранній «Автопортрет» маляра також засвідчив його вміння просто й яскраво розповісти про характер та внутрішній світ людини.

У 1920—30-х роках Бокшаєві твори виставляються в Будапешті, Празі, Брно, Братиславі, де його вже знають. Краєвиди, пейзажі посідають чільне місце в його творчості. Вони завжди конкретні, зримі, емоційні. Мандрівки по Закарпаттю й подорожі до Адріатичного моря давали маляреві щедрі враження.

1927 року в Ужгороді Бокшай разом зі своїм колегою, художником Альбертом Ерделі, заснував приватну студію — публічну школу малювання, приступну для всіх охочих. Викладання в ній було поставлене дуже серйозно. Виставки випускників цієї школи експонувалися не тільки в Україні, а й в Угорщині, Чехії. Закарпатська школа малювання здобула європейське визнання.

У другу світову війну Йосип Бокшай знову й знову вертається до природи свого краю. Черпаючи в ній снагу і натхнення. У 1946 році його заходами відкривається Ужгородське прикладне училище. Справдилася давня Бокшаєва мрія — Закарпаття тепер мало спеціальний мистецький навчальний заклад. Відтоді з нього вийшло чимало талановитих митців. Викладав Йосип Бокшай і в Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва. У 1958 році Йосип Бокшай став членом-кореспондентом Академії мистецтв СРСР, 1963 року одержав звання народного художника СРСР.

У 50—60-х роках образи Закарпаття не перестають домінувати у творчості Майстра. Рідна природа — невичерпне джерело його натхнення. Ліричною схвильованістю забарвлені всі Бокшаєві картини. На довгому шляху йому випало чимало тяжких знегод, але ще більше — світлої праці.

Автор: Олександр Ющенко.