Мистецтво інсталяції

Мистецтво інсталяції

Інсталяція

Давно минули часи, коли був живопис і була скульптура. Сьогодні технології, якими користуються митці, включають у себе фільм, відео, слайдопроектор, магнітофон і комп’ютер, а ще до їхніх послуг — необмежена кількість матеріалів. Сьогодні відвідувач галереї чи музею сучасного мистецтва може зустріти там що завгодно.

У Нью-Йорку в фундації «Діа» є зала, заповнена шаром землі завтовшки 1,5 метра. Твір Уолтера Де Маріа «50 м3 землі» датовано кінцем шістдесятих років, коли митці замислилися над зв’язками, що існують між промисловими пейзажами та природними краєвидами, і над методами подання їх у мистецьких галереях. Цей твір слід постійно доглядати, поливати, аби зберегти образ і дух свіжої землі. Те, що глядач не може зайти до зали і мусить споглядати твір з порогу, аж ніяк не позбавляє його відчуття фізичної присутності.

Інсталяція

У Лондоні в галереї Саатчі є зала, 1,5 метри заввишки, заповнена відпрацьованою олією з автомобільних моторів. Завдяки проходові, зробленому в цьому резервуарі, глядач може зайти до зали й дістатися до пункту, де під впливом яскравого освітлення галерея немовби розчиняється в непорушній чорній рідині, оберненій на суцільну блискучу масу.

Попри певні відмінності в цілях обидва приклади так званого мистецтва «інсталяції», унаочнюють думку про те, що мистецький твір — не просто предмет у галереї, а щось таке, що заповнює в ній простір і, певної мірою, інтегрує його.

Інсталяція

Ось вже понад чверть сторіччя, як це мистецтво — чи принаймні, якась мистецька форма — вимагає нового ставлення до себе з боку глядача. Термін «інсталяція» охоплює таку величезну кількість і таке широке розмаїття форм, матеріалів, змісту й ефектів, що видається неможливим знайти для них якийсь спільний знаменник. Проте можна визначити перелік чинників, які стосуються переважно нового сприйняття простору й часу (куди вписується і зв’язок між твором та глядачем) і які почасти пояснюють, чому цей термін протягом останніх років так поширився.

«ГОТОВЕ МИСТЕЦТВО»

Якщо нам потрібен історичний прецедент, можемо згадати Марселя Дюшана, який на початку минулого сторіччя запропонував серію творів мистецтва масового виробництва — змонтоване на стільці велосипедне колесо, пісуар, лопату для відкидання снігу, тощо як «готові» мистецькі вироби. То був виклик ідеї про те, що стиль митця як знак унікального виражального акту є основним для мистецтва. «Готові» твори також показували, що наше ставлення до речей значною мірою визначається контекстом, в якому ми їх зустрічаємо.

Інсталяція

Коли ми натикаємося на «щось» у мистецькій галереї, ми схильні вважати це «щось» за твір мистецтва. Отож, мова про значення якогось мистецького твору зводиться радше до мови про плід такої зустрічі, аніж про те, що є невід’ємним від твору і потребує відкриття. Всупереч поширеній думці, у цьому треба вбачати не так виправдання дурисвіта, який прагне видати за мистецтво казна-що, як нагоду поміркувати про характер і якість досвіду, здобутого в певному місці в певну мить.

За гарну ілюстрацію такої думки служить твір Гері Хілла «Tall Ships». У міру того, як глядач заглиблюється в широкий темрявий коридор, обабіч нього з’являються якісь силуети. Коли ж він зупиняється, щоб краще до них придивитися, вони також зупиняються й уважно його розглядають, породжуючи в ньому гостре відчуття незручності, після чого обертаються спинами і йдуть собі геть. Насправді ж силуети — то лиш кадри відеопроекції, яка вмикається автоматично. Іншими словами, щось варте уваги з’являється лише тому, що ви дивитесь.

Хоч які розмаїті інсталяції, їхнім спільним знаменником є те, що значення їхнє залежить від зв’язку між предметами й образами, що їх утворюють, та простором, де вони містяться. Водночас у цьому просторі міститься і глядач, який своєю присутністю наражає це довкілля на примхи та випадковості щоденного буття. У нашому житті трапляються події, які ми майже або й зовсім не контролюємо. У всьому, що з нами трапляється, велику роль відіграє випадок, і те саме більшою чи меншою мірою стосується інсталяцій. Вимагаючи, щоб його твори оглядали при денному світлі, валлійський митець Бетан Х’юз добровільно підпорядковує свої на перший погляд порожні, але насправді ретельно впорядковані інтер’єри примхам випадку. Не будучи стабільним, довкілля галереї чи музею, де встановлено такі твори, змінюється залежно від пори року, години дня чи метеоумов. Людина не просто бачить інакшу кімнату залежно від того, потрапляє до неї сонце чи вже зникло, а знайомиться з довкіллям, чий повний потенціал не вичерпується протягом єдиної миті.

Інсталяція

Наприкінці 80-х років Кристиян Марклей вкрив підлогу в одному з приміщень «Шедгалле» в Цюріху шаром незаписаних платівок, тобто виконав твір, який разюче продемонстрував наслідки випадку: глядач не мав іншого способу «побачити» інсталяцію, як ступати на платівки і неминуче дряпати й пошкоджувати поверхню. Так навіть сама дія споглядання лишає сліди.

МАТЕРІАЛИ РУЙНУЮТЬСЯ

Інсталяції розгортаються в часі й набувають значення лише у своїй взаємодії з глядачем. Їхній ефемерний, невловний характер полягає саме у важливості тривалості, а також у тому, що вони можуть фізично змінюватися або руйнуватися.

Деякі з них навіть задумано було як еволювативні. Коли Аня Галасьйо використовує такі нетривкі матеріали як квіти, фрукти, шоколад чи лід, вона знає, що її твір змінюватиметься день у день (квіти зів’януть, висохнуть і спорохнявіють, лід розтане, помаранчі згниють), однак вона не знає, наскільки зміниться його зовнішній вигляд. Коли в 1993 році вона розмалювала стіни мистецької галереї у Відні шоколадом, її інсталяція зверталася водночас до зору й нюху (і навіть до смаку, коли б у когось вистачило духу лизнути стіну): солодке мистецтво аромату цукерниці для світу, який робить все можливе, аби уникнути зіткнення з прикрощами.

Інсталяція

Такий самий багатокомпонентний внесок різних відчуттів можна побачити у творі німецького митця Иосифа Беуїса «Plight», який є частиною колекції в паризькому Центрі Помпіду. Твір виглядає як чорна таблиця і термометр, покладені на рояль, поставлений у кімнаті, попід стінами якої лежать великі сувої фетрової тканини. Якщо не врахувати тих ефектів, що їх справляє твір на наші органи чуття, то вхопити висловлені в ньому натяки досить складно. Затишне тепло фетру невдовзі обертається на задуху, на що вказує термометр і закрита покришка роялю. Мовчання інструменту посилює синестезію між придушенням звуку та вмістищем спеки. Так само і англійська назва твору — два дещо суперечливих поняття, оскільки слово «plight» означає водночас і безвихідь, і присягу на вірність.

Так інсталяції змінюють сприйняття мистецтва завдяки дотиковим елементам, які безпосередньо впливають на наші органи чуття. Вони лишаються візуальним мистецтвом, однак око, яке на них дивиться, вочевидь і безперечно міститься в тілі, здатному на емоції.

Автор: Майкл Арчер.

P. S. А еще можно было бы провести выставку по искусству инсталляции например на автомобильную тематику. «Автомобили и искусство» – так и видится название инсталляции, да и почему бы нет, тем более что в дополнение к ней можно было бы собрать, например, отзывы о программе Автотак, разместить рекламу разных автосалонов и так далее.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers