Гойя працював над «Капрічос» для себе, паралельно з діяльністю придворного живописця. У 90-ті роки їм було написано багато замовних портретів. Чим рішучіше відмовлявся художник від замовлень, тим наполегливіше прагнула іспанська знать побачити себе увічненою на портретах, написаних прославленим майстром. Серед цих робіт багато поверхневих, але є і справжні шедеври. До їх числа належить «Сім’я короля Карла IV» (1800 рік, Прадо).

Коли дивишся на цей твір, мимоволі згадуються рядки одного з листів Гойї: «Честь художника – дуже делікатна річ. Він зобов’язаний зберігати її чистоту, адже від цього залежить все його існування. Того дня, коли хоча б найменше пляма ляже на неї, зникне його щастя». Дійсно, в цьому портреті Гойя нічим не погрішив проти правди.

Перед нами традиційна схема парадного групового портрета. Прекрасно виписані інтер’єри, костюми. Але обличчя явно не відповідають урочистому предстоянню, зображеному художником. З нещадним реалізмом Гойя показує виродження тих, хто править Іспанією. Особливо виразні дві центральні фігури: дурний безвольний Карл IV, монарх, який пустив державний корабель напризволяще, і королева Марія-Луїза, сластолюбна низинна натура, яка поставила на чолі держави тимчасового правителя Годоя, останній скасував всі прогресивні реформи попереднього часу. Своїм обличчям вона нагадує відьом із «Капрічос».

Художник повинен був володіти великою сміливістю, щоб зобразити королівську пару в настільки непривабливому вигляді. Але Розум занурився в глибокий тривалий сон, Істина не мала ніякого сенсу для тих, чиє денне життя стало лицемірним ритуалом. Іронія полягала в тому, що портрет був захоплено прийнятий замовниками і поміщений на почесне місце в королівській колекції.

Нове століття принесло Іспанії нові лиха. Бездарна політика Годоя, який намагався лавірувати між Англією і Францією, привела до того, що Іспанія завжди була в стані війни з однією з цих країн. Незмінно завершені поразкою Іспанії, ці війни вели країну до розорення і занепаду. У 1807 році французькі війська окупували Іспанію, а 1803 року на престол був зведений брат Наполеона Жозеф Бонапарт. Народне повстання, що почалося в березні 1808 року в королівській резиденції в Аранхуес переросло у збройну боротьбу проти французьких військ на всій території країни. Почалася перша іспанська революція. Протягом декількох років тривала в Іспанії партизанська війна. Стихійні лиха та епідемії наздоганяли тих, хто не став жертвою зброї.

Гойя виступає як літописець лих, що спіткали його батьківщину. Вже самі назви картин говорять про те, що художник не стояв осторонь від боротьби, яку вів його народ за національну незалежність: «Виготовлення пороху в горах Сьєрри де Тардіенте», «Литво куль», «Жінки, які б’ються з французькими солдатами». Найбільшою популярністю користується картина «Розстріл повстанців в ніч на 3 травня 1808 року» (1814, Прадо), на якій зображено придушення народного повстання проти французьких окупантів в Мадриді.

Як свідчать сучасники, Гойя часто бував на місцях подій, робив численні замальовки. Ці спостереження лягли в основу серії офортів «Лиха війни», в якій художник узагальнив свої враження цих років. Ми бачимо полум’я пожеж, наслідки голоду, звірства французьких солдатів і жорстокість «герільерів» – іспанських партизан, мародерство та розбій. Гойя патріот, який співчуває всім, хто бореться проти французьких загарбників, але він знає, що, хоча народ і прокинувся після багаторічного сну, сили Зла ще не втратили влади над ним.

Герільери в багатьох листах серії не менше жорстокі, ніж наполеонівські солдати. Результат – гори трупів, тисячі загублених життів. «Хіба для цього ви були народжені?» – Ставить Гойя питання в листі 12. Для самого художника відповідь ясна – ні, не в цьому полягає призначення людини.

Роботу над «Лихами війни» Гойя продовжував і в наступні роки, коли з реставрацією Бурбонів в 1814 році в країні восторжествувала реакція. На офортах знову з’являються образи «Капрічос» – монстри і нетопири, які знущаються над надією художника на встановлення царства Розуму. «Істина померла» – так назвав Гойя один з останніх листів серії.

Жіноча фігура, уособлення Істини, лежить на землі. Над нею схилилися фігури ченців, єпископів, в самому центрі – папа. Зліва від нього – Істину оплакує Справедливість. Але віра в можливість змін, у можливість перемоги Світла над Темрявою не покидає художника. «Вона воскресне», – стверджує він у наступному листі.

Паралельно з останніми листами «Лих» Гойя працює над серією малюнків «Ув’язнені». Останнім часом мистецтвознавці пов’язують їх з «Критичною історією інквізиції» X. А. Льоренте, заснованим на доступними в роки революції архівними документами, шо викривали злочини іспанської церкви. Можливо, думка про створення малюнків виникла у художника під впливом цієї книги. «Ув’язнені» – своєрідна історія інквізиції, показана через образи її жертв. На малюнках Гойї оживають діячі іспанської революції, образи Галілео Галілея, скульптора Торреджано та інших в’язнів, загиблих і постраждалих за вірність своїм переконанням.

На початку 20-х років 70-річний художник створює знамениті розписи «Кинта дель Сордо» – «Будинку глухого» – 16 панно, що прикрашали стіни його заміського будинку, які в 50-х роках ХХ століття були перенесені на полотно і тепер зберігаються в Прадо. Це свого роду підсумок роздумів художника про долю його батьківщини. Знову, як «Капрічос» і «Лиха війни», фантастичні образи служать Гойї для того, щоб перейти від конкретних життєвих спостережень до синтезу, узагальнення.

Гойя повертається до уособлень темних сил, що правлять світом: диявол-козел, головуючий на шабаші, лицеміри-монахи, божевільна юрба, яка сліпо прагне до своєї загибелі. Особливо виразний старий, який пожирає немовля, так званий Сатурн – це уособлення пекла, темряви, що губить людські душі й життя.

У циклі «Кінтв дель Сордо» Гойя досягає вершини колористичної майстерності. Незважаючи на те, що розписи виконані майже в монохромній гамі – тут переважають чорний і темно-оливкові тони – вони вражають точністю передачі простору, психологічних і фізіономічних характеристик.

Працюючи над розписами «Кінтв дель Сордо», Гойя продовжував діяльність придворного художника. Він пише ряд замовних портретів, портрети друзів. До цього ж періоду відносяться і його прославлена картина «Махи на балконі » (Нью-Йорк, Музей Метрополітен ) і ряд інших, серія офортів «Тавромахия», присвячена кориді.

У 1824 році під приводом лікування на водах художник залишив батьківщину і оселився у Франції, в Бордо. У 1828 році він помер у віці 82 років. Довгий час творчість Гойї здавалась загадкою. Багато дослідників намагалися по-різному інтерпретувати його мистецтво. Одні бачили в ньому тільки фантаста, геніального безумця, візіонера, предтечу фантастичного мистецтва XX століття, попередника сюрреалізму. Інші намагалися звести гнівний протест художника проти оточуючої його несправедливості до сатири і критики звичаїв в дусі ідеалів Просвітництва. Зараз, коли ми можемо крок за кроком простежити життєвий шлях і творчість Гойї, стає ясно, що обидва тлумачення применшують значення його мистецтва. Тут нам хочеться згадати слова Олександра Бенуа, історика живопису і художника, який писав про творчість Гойї:

«Це заколот, бунт, але в самому широкому сенсі, не в ім’я якої-небудь програми і без причетності до якого-небудь вчення; це бунт як заперечення всього інертного, відсталого, усталеного або гнилого».

Дійсно, у Гойї не було чіткої філософської або політичної програми, але це аж ніяк не применшує значення його мистецтва. Гойя був художником, який завжди сприймав біди і нещастя Іспанії як свої власні. Він мислив історію як багатовікову боротьбу людства за гуманістичні цінності. Саме цим відчуттям пройняті його найкращі твори. Саме тому його мистецтво переросло історичні рамки і межі і звернено не тільки до теперішнього, а й до майбутнього. У цьому сенс і нев’януча цінність мистецтва Гойї.

Автор: А. Матвіїв.

P. S. Також радимо переглянути цікавий художній фільм «Привиди Гойї», знятий у 2006-му році.