Чи обов’язкова материнська любов?
Середньовічні хроніки розказують цікавий випадок. Фрідріх II, імператор, романтик із роду Гогенштавфів, зацікавився, в який спосіб вчаться говорити діти, які не чули ніякої мови. Щоб дослідити це питання, доручив одному жіночому монастиреві виховати кілька сиріт при допомозі годувальниць. Годувальниці мали би піклуватися дітьми, дбати про всякі їхні вигоди, але без найменших пестощів і одного, єдиного слова. Цісар не дістав відповіді: діти погинули. „Вони не могли”, — пише літописець, „жити без пестощів, цілунків, без веселої посмішки опікунки”. З тієї причини, мабуть, колискові пісні всіх часів та народів повні такого м’якого, солодкого чару. Чи такий випадок стався насправді, не знати. Але істину, яка міститься в цьому невеличкому епізоді, підтвердила і сучасна наука. Без любові дитина не може жити.
Значно частіше як перед тим, мусять жінки віддавати тепер своїх дітей під чужу опіку. В наш час існують всілякі заклади для дітей, дитячі садочки. Всі ці установи працюють під пильним лікарським доглядом, володіють модерними технічними й гігієнічними обладнаннями та високо кваліфікованим персоналом. А, незважаючи на те, діти не розвиваються там так гарно й успішно, як їхні ровесники під маминою опікою. Навіть індивідуальна опіка чужої жінки, так званої опікунки, приносила свого часу кращі результати, ніж публічні заклади. В цих установах маленькі істоти поволі занепадали й марніли від недуги, званої госпіталізмом.
Госпіталізм виявляється втратою апетиту, слабим травленням, нервовим напруженням (неспокій, безсоння), частими нежитями і недугами залоз. Все це стримує зріст і розвиток дитини. Госпіталізм ще на початку 20-го століття був справжнім лихом дитячих закладів. Всякі гігієнічні й технічні покращення не зменшили розміру цього лиха. Всякі зусилля побороти це недомагання розвивалися в нінащо, аж доки випадкові дослідження не знайшли правдивої причини цього: недостача любові! Діти вмирають, — як виразився один із головних відкривачів госпіталізму, з причини душевного голоду, бо дитячий інстинкт, що прагне материнської любові, не заспокоєний. Дитині, вихованій у закладі (скажімо, сиротинці), бракує усміху й пестощів, безліч тих малесеньких примх, колисанок і мрій, якими оточує його материнське піклування. Вони не знають чару опіки над собою.
Людина це все ж таки не машина, яка відживляється оливою й вугіллям та рухається після повної заправки. Маленька людина, це не робот, якого можна би завернути в пелюстки, як рекрута в мундир і виховати після казарменого режиму; він вимагає пошановання своєї індивідуальності і свого Я. Найменший чоловічок це — на щастя — найбільший егоїст. При індивідуальному піклуванні можна майже без більших труднощів виховати дитину і без маминого молока. В тисячах випадків та необхідність увінчалася добрим успіхом. Одначе коли відберемо дитині окрім маминих пестощів і те добро, молоко, що випливає з її грудей, дитина напевне згине. Немовлят, що живилися чужим молоком у закладах, майже не можна було втримати при житті. Щойно вже у 20-му столітті, коли пізнали властиву причину госпіталізму, старалися зарадити цьому. Запровадили в закладах замість опіки масової, опіку індивідуальну, замість штучного годування пляшкою, годування груддю.
Завдяки тому знайшли деяку можливість виховувати дітей у закладах. Кожна годувальниця дістала якусь обмежену кількість дітей, за якими вона повинна слідкувати, розпізнавати їхні дрібні бажання й недомагання, вслухатись в їхню мову. В такий спосіб старається сучасна медицина поборювати госпіталізм. Але чи зможе вона заступити сурогатом — чужою опікою, цей єдиний лік на нього, материнську любов?
Автор: Єлисавета Кан.
P. S. Духи вещают: Что ни говорите, а материнская любовь просто жизненно необходимо для каждого малыша. Но вот малыш подрастает, взрослеет, и тут наступает момент когда чрезмерная привязка матери к ребенку (и наоборот) уже начинает вредить. Для того чтоб ребенок вырос и сформировался самодостаточной и самостоятельной личностью, всякой маме необходимо научится отпускать своих детей. Скажем, отправить их на курсы английского языка в Лондоне, где они вкусят прелести самостоятельной жизни и английский отлично выучат, что без сомнений им обязательно очень пригодится в дальнейшей жизни.