Чи знаємо ми душу дитини? Душу, що глядить на нас волошковими оченятами з поміж золотистого проміння ясної голівки або з під чорних кучерів допитливим поглядом палких жаринок, чи зеленавою глибиною морської безодні. Чи знаємо ми, що криється за тими очима у тій голівці, яку ми любимо, милуємось, і яка є для нас найдорожчим скарбом? Чи знаємо ми, частенько зарозумілі власним досвідом батьки, куди спрямувати цю непосидючу істоту, щоби вона натрапила на добрий шлях? Ось тут ми всі станемо з’єднані одним твердим: не знаємо.

Бо не тільки ті, що у вихованні дітей керуються інстинктом, але й ті, що слідкують за здобутками науки в цій непростій ділянці – виховання, не мають достатніх знань, щоб зрозуміти всебічно таку незбагнену проблему, якою являється проблема виховання нової дитини. Набуті знання — це в більшій мірі узагальнення, виведені на основі неповних дослідів, часто з чужого середовища. Тому для пізнання душі дитини треба значно ширшого матеріалу, ніж цей, який зібраний поодинокими науковими дослідниками. Тут знадобилась би велика всесвітня наукова лабораторія, де кожна мати чи батько співпрацювали б як, дослідники душевного розвитку своїх власних чад, а своїми спостереженнями ділились б з зацікавленими.

Однак це поки що ще далека мрія, хоча само життя і почуття батьківської відповідальності за долю дитини змушує нас вже сьогодні стежити за душевним розвитком дитини і ним доцільно кермувати. Та до такого завдання мусимо в першу чергу самі належно підготуватись, а головне мусимо собі усвідомити бодай деякі найважливіші психологічні поняття.

Найважливішим тут буде саме поняття дитини. Різні вчені по різному визначають вік дитини. Як межу, де закінчується цей вік, подають звичайно добу статевого дозрівання. І справді в цей період ні тілесний, ні душевний розвиток людини ще не закінчений, але тут відбуваються такі важливі зміни в людському організмі, що цю добу цілком можна вважати межею між дитячим та зрілим віком.

Так само важливим є належне розуміння понять: душа, душевні прояви. Тут найбільше відповідною видається визначення чеського проф. Ф. Крейчого, що душевні прояви це усвідомлені реакції організму на товчки зовні (враження). Так отже душевний розвиток — це розвиток свідомості. Душевне життя дитини пробуджується тоді, коли вона починає усвідомлювати собі своє існування та існування навколишнього світу. Інстинкти, сни, підсвідомість, що останніми часами так захопили деякі психологічні наукові круги — це все ще до кінці не незбагнені ділянки в безмежних дослідженнях ще більш незбагненої людської душі.

Аналізуючи душевні прояви людини, зауважимо, що кожне душевне явище має три сторінки: розумову, чуттєву та вольову, — з яких одна виступає звичайно найбільше помітно. Відповідно до того говоримо про прояви людського розуму, чуття і волі. В тих трьох сторінках вміщується ціле багатство душевного життя людини.

До розумової сторінки належить: спостереження, уява, міркування, пам’ять. „Думки дитини подібні до сплетіння тоненьких ниток, переплутаних настільки, що коли спробуєш їх упорядкувати, то що хвилини ризикуєш порвати їх”. (Жан Піаже: Мова й мислення дитини). Тому не треба вимагати від дитини перед 6-тим роком складнішої розумової праці, просунутого міркування, бо це вийшло би на шкоду дитині. Тут важливіша не швидкість душевного розвитку, але його якість. Авжеж найбільшим завданням виховання є будити творчу самодіяльність розуму. Нехай знання дитини буде вузьке, але глибоке, і колись з силою буде рвати греблі нових горизонтів. Хай не буде воно як ярмарочна будка, обвішана різним крамом на показ.

Окрему ділянку в дитячій психології займають дослідження розвитку мови дитини. Мова відтворює, перші поняття дитини і дає великий матеріал для пізнання її душевного розвитку. Тому матері повинні записувати мову дитини — окремі слова і спосіб будови речень. Це цікавий матеріал не тільки для психолога, але й для лінгвіста. Велику вагу мають також дослідження пам’яті дитини та її перших міркувань.

Одно тільки слід тямити — що не належить прискорювати розвиток дитини, але й не можна його затримувати. Дати дитині всю можливість самостійного пізнання, не сковувати її в тісні кайдани нашої надмірної дбайливості.

Чуттєва сторінка дитини це ще більша загадка. Всі почуття виводяться з так званих первісних почуттів приємності і неприємності. Їх відчуває дитина найскоріше і з них, потім постають всі інші почуття. Розум і воля в дитини ще не надто розвинуті і дитина живе виключно почуттям. Тому батьки мусять бути дуже обережні в обходженні з дітьми, бо чуттєва сторінка дитини має дуже великий вплив на її подальше життя. Маленька похибка батьків, грубість у відношенні до дитини, суспільна кривда можуть змінити дитину на ціле життя.

Дитині треба дати багато любові і краси, щоб перші її почуття були радісні, сонячні, тоді вони сонцем освічуватимуть цілий її життєвий шлях. Тут треба звернути увагу на дитячу забаву, бо в ній зароджуються суспільні почуття, естетичні замилування, фантастичні мрії.

Третя сторінка душевного життя людини — це воля. З розвитком волі пов’язане поняття про етичний розвиток людини. Вишколеня, гартування волі, це чи не найтяжче в цілому вихованні. Дитина з природи егоцентрична – у неї лишень згодом розвивається суспільне почуття. Її воля чинить перші бої з волею інших. А моральний розвиток дитини не значить ламання її волі, але непомітне керування нею. Безоглядні веління це найгірший шлях виховання – забагато перешкод дитина не в силі побороти і стає пасивною, замало перешкод робить її лінивою. Одним словом, надто строгі батьки це погано, надто толерантні батьки – теж погано, має бути золота середина. А взагалі при вихованні волі дуже важливою річчю в фізичне виховання, спорт і фізична культура, які частенько дуже файно гартують силу волі.

У дітей треба розвивати всі три душевні сторінки в гармонійну цілість при допомозі науки, забави і спорту. Однак дуже часто, батьки звертають увагу на розвиток тільки одної з тих сторінок. Цю односторонність можна навіть відмітити в історії людства, де кожна доба мала свій ідеал виховання: в добі романтизму всевладним було чуття, в добі позитивізму розум, в добі великих політичних реформ — воля.

Однак людство потребує не розумового педанта, не безхарактерного фантаста, не беззглядного фанатика. Ми, батьки, маємо виховувати цілісних людей, які б розумом пізнавали найглибші таємниці всесвіту, гарячим чуттям покращували в ньому життя, а сильною волею прямували до вселюдського щастя.

Автор: Марія Фуртак.