Усім відоме велике значення дитячих малюнків, як проявів душі дитини, як вислів дитячих переживань. Відомий бельгійський педагог Рума правильно назвав дитяче малювання „графічною мовою”. Все те, на що у малої дитини ще немає слова, певного словесного вираження, вона накидає своїми невмілими лініями. І ми, педагоги, психологи, з увагою вдивляємося в цю інтимну мову дитини, шукаємо в ній сліди різних її переживань та відчуттів.

Неможна сказати, щоб у всіх дітей була природна схильність до самовираження шляхом малювання, але як тільки вона проявилася, треба створити умови, сприятливі для нормального розвитку цього нахилу, цієї здібності, що й сама природно зростає в дитині (цікаво, що саме впливає на творчі схильності наших дітей, зокрема до малювання, може знаки зодиака по месяцам). З несвідомої первісної мазні помалу виступають якісь лінії, контури, для нас незрозумілі, але дитина пояснить вам їх в переконуючий спосіб, бо дитина малюючи передає той образ, який залишився в її пам’яті, не шукаючи в своїх накинених контурах певної подібності!. Це бажання подібності, шукання шляхів до неї, приходить лише з віком дитини, часто доводить її до розпачу, як недосяжна мета і буває вирішальним моментом у розвитку дитячого нахилу до малювання, — моментом, в якому дитина потребує певної допомоги.

Взагалі у розвитку дитячого малювання можна відмітити 4 моменти або фази: 1) несвідома, переймаюча «мазня», якою дитина бавиться хвилями, без свідомого уявлення її можливого значення; 2) перехід до наміченої творчості (вік 5-4 років), коли поволі з незв’язаних ліній складається більш менш реальний образ, коли дитина береться за олівець з певним бажанням — намалювати «жабу», але намалювавши її, з новим ходом думок пояснює цю жабу як «чоловічка», — інтерпретація змінюється або через самий малюнок, або через зміну в думках молодого художника. Тому, то діти ще не мають певних уявлень про різні речі, вони схоплюють в них і передають в своїх малюнках лише ті риси, що їх більш всього цікавлять, додають предметам багато нових деталей. Це так зване концептуальне малювання.

Іншим разом діти пробують намалювати те, що вони колись бачили. Освітлюють той предмет своєю яскравою фантазією. В такому первісному малюнкові дитина втілює свою думку, вона схоплює вже не стільки певні контури предмету, як його дух: у корови може бути і 6 ніг і не буде очей, але роги конче будуть. В хаті може не бути вікон, але дим з комина, певно, буде виходити, той дим просто є символом хатнього життя. Коли дитині випадково пощастить намалювати щось дуже близьке до правди, то вона так цим захоплюється, що може кілька днів по черзі все малювати той же предмет, додаючи йому усе більш деталей реальних та фантастичних. Для педагога цей період малювання дітей є перевіркою певності дитячих спостережень, які що далі стають чимраз численнішими і все ясніше виступають з глибини дитячого духового багатства.

Дитина малює все з пам’яті (в тому віці), з моделлю вона не може працювати, це для неї подвійна праця понад її сили. У кожної дитини можна побачити свій тип малюнку, свій вираз тих або інших спостережень, на яких найбільш охоче зупинилася її творча фантазія.

Наступними моментами (фазами) у розвитку дитячого малювання є 3) моменти логічного реалізму і 4) зорової логіки та використання перспективи (вік 10—12 років).

Які ж теми більш всього знаходяться в малюнках дітей? І тут маємо деякий матеріал для порівняння: європейські дослідники дитячих малюнків знаходять в них такі теми: на першому місці по кількості вживання стоять теми: чоловічки, групи людей, одежа, хата; далі поширені також засоби комунікації — залізниця, човни, машини, вулиця, річка, звірі та птиці, дерева і кущі, різні меблі, ремісниче знаряддя, цяцьки та свята, в яких вони приймають участь. Колись, ще у радянські часи по школам полтавської області було зроблено експеримент. Діткам дали завдання намалювати якийсь малюнок, в результаті було зібрано 3069 малюнків від школярів, та 592 від безпритульних дітей та вихованців дитячих будинків, інтернатів, малюнки збирались між дітьми від 7 до 16 років. На один малюнок дали 45 хвилин часу. У молодших дітей переважають цілі картини, у старших окремі предмети; цілі картини складають 73,8%, окремі речі 26,2%.

До цього цікаво додати, що у безпритульних діток панують три улюблені теми: людина (20%), але більш усього міліціонер, або взагалі хтось, що загрожує їх свободі, будова (10.0%), засоби комунікації (9%). Будова, як мрія, де прихилитися, засоби комунікації, як засіб шукання нової, кращої долі. Щодо рослин, то вони найчастіше виступають в малюнках дівчат від 10 років, відтак зникають аж до 14 років, коли знову починають появлятися.

Взагалі по дитячих працям видно, що кожний період віку дитини помітний різним характером малюнку. Розвиток малюнку, як то можна прослідкувати на малюнках одної дитини за якийсь період часу, йде від загальних ліній як найпростіших елементів до контурів, образів, коло яких юний художник веде ціле своє оповідання і кожна добре виконана тема викликає нову працю, не з метою удосконалення попереднього завдання, а для нової проблеми. Розвиток малюнку не йде завжди послідовно, а більше уривками, стрибками під впливом двох факторів: а) біологічного — стану здоров’я, міцних фізичних сил, — б) соціального — оточення, зовнішніх вражень. У кожної дитини відповідно до її діапазону душевних і фізичних сил зміняється тип малюнку, його характер, його яскравість. Часто один сюжет у кількох дітей опрацьований неоднаково. Дівчата довший час затримуються на опрацьовані елементів, підходів до проблеми, хлопці більше на композиції. Взагалі важливе відношення до дитячих малюнків в значній мірі допомагає глибше зрозуміти дитячу психологію та взагалі душу дитини.

Автор: Софія Русова.