Це – завжди диво. Розмальований шматок полотна, вібрація натягнутих струн, людина, яка кланяється перед глядачами через хвилину після своєї «смерті», викликають у серцях багатьох людей захват, потрясіння, любов до життя, протест проти несправедливості і пороку. Чи можна взагалі назвати витвором мистецтва щось таке, що не здатне схвилювати нас до глибини душі? Чи не належить емоційність до найпотаємніших основ художньої творчості? Мабуть, тут не буде двох думок.

Але ми вже знаємо, що емоція завжди передбачає наявність потреби, бо за формулою Е = П (Н – С) емоція неминуче звертається в нуль при потребі, що дорівнює нулю. Значить, питання про емоції, що виникають при сприйнятті творів мистецтва, може бути вирішене тільки в тому випадку, якщо ми, хоча б в найзагальніших рисах, визначимо потребу, задоволенням якої служить художня діяльність людей. Справді, в численних міркуваннях про природу мистецтва, як правило, перераховуються такі його риси, які, безперечно існуючи, самі потребують пояснення.

Кажуть, що на відміну від абстрактних категорій логічного пізнання мистецтво завжди оперує чуттєво конкретними образами. А чому мистецтво повинно говорити з глядачем саме такою мовою? Зрештою, конкретність ще не мистецтво. Чуттєво безпосередні і документальна фотографія і малюнок експериментальної установки в книзі вченого або ландшафт в підручнику географії. Однією конкретністю не обійдешся.

Кажуть, що передача емоцій – надійний шлях до зустрічного співпереживання глядача. Але тоді реальний факт або натуралістична фотографія виявляться куди більш сильними методами емоційного впливу.

Справді художній твір, навіть оповідаючи про трагічні події, викликає естетичну насолоду, тобто емоцію явно позитивного порядку. Так що ж це за потреба, яка спонукає мільйони людей протягом тисяч років звертатися до творів мистецтва, відвідувати музеї і концертні зали, зачитуватися віршами і стежити за театральною грою? Потреба «випробувати почуття»? Або потреба споглядати «чуттєву конкретність зображуваного»? Поки ми зможемо намітити лише найзагальніші її риси.

Будь-яке мистецтво є, перш за все, одним з джерел (або способів) пізнання навколишнього світу. Але ж пізнання дійсності становить найпершу задачу науки. Якщо задоволенню потреби в пізнанні служить дві настільки різні сфери людської діяльності, то причина цього, як ми вважаємо, полягає в діалектичній природі самого процесу пізнання.

Автор: П. Симонов.