Пам’ять – це ключ, що відкриває багато таємниць свідомості людини. Подивіться на годинник і потім, закривши очі, уявіть собі положення стрілок. Подання, тобто образ, що виникає у свідомості по пам’яті, є основа, на якій утворюється весь досвід людини, всі її знання. Людина, позбавлена пам’яті, нічому не може навчитися. Людина, яка втратила пам’ять, забуває все, чому вона раніше навчилася.

Пам’ять забезпечує, як кажуть психологи, «єдність свідомості» і дозволяє зрозуміти, що таке «Я» людини. Адже кожен з нас, кажучи «Я», узагальнює в цьому «Я» все, що він пам’ятає про себе з раннього дитинства. А у людини, що втратила пам’ять, наприклад, в результаті контузії, «Я» як би урізано, тому що вона пам’ятає лише те, що було після контузії, але забуває, що було до неї.

– Пам’ятаю, чим я став, але не пам’ятаю, чим був, – каже така людина про себе. Бувають і ще більш складні захворювання пам’яті.

Молода француженка Феліда була хворобливою, сумною і боязкою дівчиною. Втрачаючи свідомість на кілька хвилин, вона приходила в себе іншою людиною: веселою, рухливою, кокетливою і навіть легковажною. Через деякий час, знову після нетривалої втрати свідомості, вона ставала такою ж, якою була раніше.

Дівчина жила як би двома різними життями, щоразу згадуючи все пов’язане з одним станом і забуваючи все те, що з нею траплялося в іншому стані. Такі випадки «роздвоєння особистості» не такі вже й рідкісні. Наука знає їх кілька десятків. Один хлопчик жив навіть шістьма різними життями.

Я почав з прикладів захворювання пам’яті тому, що вони дозволяють більш чітко показати зв’язок пам’яті і свідомості. Але читачів, звичайно, цікавить пам’ять здорової людини.

Я рідко зустрічав людину, яка не скаржиться на свою пам’ять.
Учень скаржиться:
– Запам’ятовую те, що нікому не треба, а того, що треба вчителю, згадати не можу.

У старого інша скарга:
– Давно вивчене пам’ятаю відмінно, а нове пам’ять не тримає.

Один скаржиться:
– Швидко запам’ятовую, але так само швидко забуваю.

Інший:
– Якщо вже запам’ятаю, то назавжди. Але вже дуже багато разів повторити треба, щоб запам’ятати.

Один незадоволений, що у нього погана зорова пам’ять, інший нарікає на слухову пам’ять. Скаржиться ж більшість на свою пам’ять марно. Вся справа в тому, що немає ніякої єдиної хорошої пам’яті. Продуктивність пам’яті визначається цілим рядом її різних, часто суперечливих якостей, якими треба вміти користуватися. А всі скаржники, про які я говорив, просто не вміють користуватися своєю пам’яттю. У дитячому та юнацькому віці механічна пам’ять краща, ніж в старості. (До слова сказати, саме тому іноземні мови треба вчити як можна раніше). Але в зрілому і похилому віці людина може краще використовувати логічну пам’ять. Вчений і у вельми похилому віці, незважаючи на дуже знижену механічну пам’ять, з великим успіхом може користуватися логічною пам’яттю. Історія науки знає величезне число прикладів цього.

У кожної людини можуть бути окремі прояви зорового, слухового або рухового виду пам’яті. Але кожній людині треба знати, чи не став той чи інший вид пам’яті переважаючим у нього, тобто властивим йому типом пам’яті. Якщо став, то немає підстав (якщо немає для цього особливих причин) намагатися змінити свій тип пам’яті. Краще її знати і правильно ним користуватися.

«Особливими причинами», про які я щойно згадав, може бути слуховий тип пам’яті у художника, якому особливо потрібен зоровий її тип, або зоровий тип пам’яті у музиканта, якому якраз потрібно її слуховий тип. Але це особливі і рідкісні випадки, і не про них зараз йде мова.

У психології розрізняють обсяг, швидкість, точність, тривалість і готовність пам’яті. У різних людей ці властивості пам’яті виражені неоднаково, і кожному корисно знати їх. Головною із цих властивостей пам’яті, що визначають її загальну продуктивність, є її готовність, тобто вміння швидко витягати із запасу запам’ятованих відомостей саме те, що необхідно в даний момент.

Є люди, які багато знають, але весь їх багаж лежить в пам’яті мертвим вантажем. Коли їм треба щось пригадати, то саме потрібне завжди забувається, а непотрібне «само лізе в голову». У інших же багаж може бути і меншим, але в ньому все під рукою, і в пам’яті відтворюється завжди саме те, що потрібно.

Готовність пам’яті кожен може у себе розвивати. Але не можна спочатку щось і якось вчити взагалі, а потім вже розвивати готовність пам’яті. Справа в тому, що готовність пам’яті формується в самому процесі запам’ятовування. Для цього, запам’ятовуючи матеріал, треба відразу ж встановлювати зв’язок між запам’ятованим і тими випадками, коли ці відомості зможуть знадобитися.

Так, наприклад, читаючи історичний роман і зіставляючи описане в ньому з підручником історії, з історичними подіями, що одночасно відбувались в інших країнах світу, ми розвиваємо готовність пам’яті до відтворення викладеного в романі при згадці того чи іншого факту або дати з підручника історії.

Іншими словами, матеріал у процесі запам’ятовування має безперервно систематизуватися. Про це добре говорив ще Суворов: «Пам’ять є комора розуму, – говорив він, – але в цієї комори багато перегородок, і тому треба швидше все укладати, куди слід».

А Наполеон казав, що всі справи і знання укладені в нього в голові, як у ящиках комода. І йому достатньо відкрити певний ящик, щоб витягти потрібні відомості. Тому-то учень (притому учень будь-якого віку!), що запам’ятовує матеріал з єдиною установкою – скласти іспит, здавши іспит, дійсно швидко все забуває.

Загальна продуктивність пам’яті залежить і ще від ряду причин. Зазначу на попередній досвід і інтерес. Хто міг би вивчити тридцяту або навіть тільки десяту іноземну мову, якби на вивчення кожної потребувалося стільки ж зусиль пам’яті, як на вивчення першої?

Саме благотворний вплив попереднього досвіду дозволяє старому вченому запам’ятати, незважаючи на зниження механічної пам’яті, нові відомості. Вплив інтересу на пам’ять можна показати на наступному прикладі. Ви пройшли по залах художньої виставки. На наступний день ви зможете переконатися, що краще за інших запам’ятали ті картини, на які звернули особливу увагу, які у вас викликали певний інтерес.

А ось витяги з листа київського інженера-електрика Василя Мануїловича Калини, підтверджуючого широкі можливості тренування пам’яті. Він показує і деякі прийоми цього.

«Вперше я зайнявся вправами пам’яті ще в дитинстві, – пише Калина. – Я і кілька інших хлопчиків змагалися в запам’ятовуванні квадратів, заповнених однозначними і двозначними числами. Почали ми з 9-клітинних, потім перейшли до 16-клітинних, потім до 25-клітинних, а потім і до 36-клітинних квадратів. Пробував я 64-клітинні квадрати запам’ятовувати, і теж не без успіху. Час запам’ятовування 36-клітинного квадрата я довів до 35 сек., тобто до 1 сек. на цифру».

Тренувався я і так: з колоди з числами від 1 до 100 брав навмання 10-15-20 карт, перетасовував і потім переглядав (приблизно 5 сек. на карту). Тепер 18 чисел я легко запам’ятовую в їх порядку.

У своїй повсякденній роботі я від декількох хвилин до години в день виробляв обчислення в розумі. Тепер я виробляю їх зі швидкістю письма, тобто поки я пишу два числа, наприклад, навантаження ділянки 7,7 квт і довжина 220 метрів, я вже можу записати і момент навантаження, рівний одна тисяча шістсот дев’яносто чотири, без особливих зусиль я запам’ятав і число «пі» до двохсотого десяткового знака…»

Особливо мені хочеться підкреслити кінець листа. «Адже без інтересу до математики я не став би запам’ятовувати 200 знаків числа «пі». Так, правий Калина, інтерес до певної області допомагає розвивати пам’ять.

Ось і зараз, читаючи цю статтю, краще запам’ятають мої поради ті, кого цікавить це питання. Як же поліпшити все-таки свою пам’ять? Перше і головне тут правило говорить: щоб розвинути пам’ять, її треба розвивати. А адже багато хочуть спочатку поліпшити пам’ять, а вже потім почати її застосовувати. Нічого з цього не вийде! Тільки весь час навантажуючи і використовуючи пам’ять, можна її вдосконалювати.

Крім цього, є декілька, я б сказав, приватних правил, корисних тільки тоді, коли виконується це головне. Повторення – одне з найбільш істотних умов міцного запам’ятовування. Недарма кажуть: «Повторення – мати навчання». Але далеко не всяке повторення корисно. При повторенні матеріал слід розглядати щоразу начебто з нових точок зору, пов’язуючи вже відомі факти з новими. Механічне ж повторення малопродуктивне.

У деяких заучування найбільш продуктивно у вечірній час, в інших – вранці. Найменший ефект дає заучування днем, серед інших справ. Найдоцільніше запам’ятовувати під вечір і повторювати на наступний ранок.

Відомо, що через 9 годин людина забуває близько шістдесяти відсотків механічно заученого нею матеріалу, а через шість діб ще тільки десять відсотків. Хоча продуктивність логічної пам’яті приблизно в двадцять п’ять разів вище продуктивності механічної пам’яті, завчений матеріал завжди корисно годин через дев’ять повторити.

Краще запам’ятовується те, що об’єднано якою-небудь одною думкою в тематичне ціле. Тому, заучуючи вірші або слова пісні, не треба зубрити кожну строчку окремо. І ще одне правило: все, що покращує здоров’я і самопочуття, підвищує і продуктивність пам’яті.

Покращує пам’ять правильний режим дня і роботи, правильна організація розумової праці, і зокрема вміння систематично вести свої записники. Адже записна книжка – це ж другий мозок культурної людини.

І, нарешті, кілька слів про так звану мимовільну пам’ять. Відомий психолог А. А. Смирнов, багато років вивчаючи закони пам’яті, основну увагу приділяв смисловій довільній пам’яті і законам її формування у школярів. Але одного разу він вирішив підійти до питання як би з іншого боку: подивитися, що ж людина запам’ятовує мимоволі. Адже недооцінювати мимовільну пам’ять також не можна.

Він став питати своїх товаришів по службі, що вони запам’ятали за час, поки йшли на роботу. Питав він їх кожного окремо через півтора-дві години після початку роботи і, звичайно, несподівано. І що ж? Результат виявився вражаючим.

Всі опитані могли хто більше, хто менше, але все ж досить докладно згадати, що вони по дорозі на роботу робили. Особливо виразно вони згадували те, що ускладнювало їх діяльність, заважало їй. Але жоден з опитаних нічого, буквально нічого, не міг пригадати, про що він думав по дорозі на роботу.

Це не означає, що думки пригадуються з великими труднощами і швидко зникають з пам’яті, – зазначає Анатолій Олександрович, – але це означає, що мимовільна пам’ять підпорядкована мотивами діяльності людини.

Ці досліди були повторені і іншими дослідниками. У всіх випадках досліди дали такі ж результати. Їх неважко перевірити і вам. І це варто зробити, так як такий простий дослід допоможе вам переконатися, що не можна робити одне, а запам’ятовувати інше. Щоб запам’ятовування було продуктивним, воно має бути включено у відповідну діяльність.

Автор: К. Платонов.