Машина живе глибоким і одухотвореним життям, але сім’я від машини не існує. Осип Мандельштам (1922 рік)

Я з радістю і надією сприймаю всі звістки про те, що будуються нові, все більш досконалі комп’ютери, — і тому, що постійно використовую в своїй роботі комп’ютер, і тому, що мене, психолога, тобто вченого, який професійно вивчає людську свідомість і мислення, не залишає віра, що з допомогою нових машин ми отримаємо нарешті нові відомості про людину. Природно, що прийдешні комп’ютери наділені здатністю спілкуватися з людиною прямо і навіть пристосовуватися до її індивідуальності, обіцяють нові можливості і дарують нові надії.

Однак я боюся, що у свідомості кібернетиків може статися небезпечний зсув понять. Так, правда, що комп’ютери один за одним освоюють функції, властиві, здавалося б, тільки людині. Але вони, як це не парадоксально, все менше виявляються при цьому здатними моделювати людське мислення, оскільки виконують ці функції зовсім іншим, ніж ми, люди, способом. І, стало бути, з кожним новим поколінням комп’ютери все далі відходять від нас, перетворюючись у все більш досконалі знаряддя, але позбавляють нас надії коли-небудь побачити в них моделі людських емоцій, волі, дії.

Тому-то сам термін «штучний інтелект» викликає у мене почуття, схоже на тривалий подив. Адже ми ж не називаємо молоток, сокиру, викрутку, пилу людською рукою, хоча вони, безсумнівно, являють собою упредметнене людське дію. Ми говоримо про ручний інструмент. Але чому ми так само обережно не чинимо у випадку з інтелектом, зі складною формою людської діяльності? Комп’ютер слід було б називати не штучним інтелектом, а інструментом інтелектуальної дії або уречевленим інструментом інтелекту, який може істотно полегшувати, прискорювати, підвищувати точність прийняття рішення, але може з тим же успіхом прискорювати прийняття, гірше того — реалізацію неправильних рішень.

Якщо б мова йшла тільки про термін, тобто тільки про слова, якими називають те чи інше наукове направлення, не варто було б, звичайно, витрачати стільки енергії на спроби його змінити або хоча б розвінчати. Але слова мають здатність впливати на свідомість, їх зміст і значення формують певне ставлення до позначуваних ними понять. І в середовищі непсихологів може вкоренитися уявлення, ніби машини майбутнього будуть вже «майже людьми». А це далеко не так.

«Наука зовсім не є логічною побудовою, шукаючою істину апаратом. Пізнати наукову істину не можна логікою, можна лише життям. Дія характерна риса наукової думки». Академік В. І. Вернадський, якому належать ці слова, з властивою йому незвичайною проникливістю аж ніяк не змішував логіку та науково-дослідну (в тому числі і розумову) діяльність. Адже саме на такому змішуванні засновані ідеї про спільність або близькість роботи комп’ютера і людського інтелекту! Вони базуються або на нехтуванні психологічною реальністю, або на змішуванні предметів вивчення психології і логіки. Іншими словами, так званий «штучний інтелект» будується в даний час на логіко-математичних, навмисно очищених від психології підставах, а потім, свідомо чи несвідомо, уподібнюється людському інтелекту.

Професіонали в галузі обчислювальної техніки звикли судити про процес мислення лише за його результатом, що, втім, природно, так як сам цей процес в значній своїй частині прихований від самоспостереження. Іншими словами, вони розглядають і аналізують предмет мислення, а не мислення як предмет, що також доступний аналізу. Обчислювальна техніка зможе імітувати лише незначну частку одного з компонентів розумових здібностей людини, а саме — деяку частину їх операціонально-технічного компонента. А, скажімо, воля і емоції залишаються за бортом цих досліджень.

Процедури машинних та людських рішень принципово різні. До мудрих слів Вернадського про те, що дія характерна риса наукової думки, можна додати, що вона характерна і для всякої думки взагалі, яка завжди виникає з дії і дією залишається. Анрі Бергсон, один з найбільших мислителів, писав, що історія еволюції, в процесі якої склався інтелект, показує нам, що здатність розуміння є щось, пов’язане зі здатністю до дії,— те, що колись називали розумною діяльністю. І це розумне роблення має розглядатися як необхідна умова дієвості інтелекту, думки, розуму. Наявний в книзі А. Бергсона «Творча еволюція» комплімент «Фізика — це зіпсована логіка» найчастіше сприймається як іронія. Насправді ж він підкреслює дієвий характер цієї науки.

Дослідження штучного інтелекту не зіпсоване ніякими спробами застосувати їх до осягнення таємниць людського мислення, адже в цьому прямий борг цього наукового напряму, як скоро він позичив для своєї назви слово «інтелект». Походження думки належить до числа класичних проблем філософії і психології. Чудове поетичне вираження — і рішення цієї проблеми дав
Гете:

Написано: «В начале было Слово» —
И вот уже одно препятствие готово:
Я слово не могу так высоко ценить.
Да, в переводе текст я должен изменить
Когда мне верно чувство подсказало,
Я напишу, что Мысль — всему начало.
Стой, не спеши, чтоб первая строка
От истины была не далека!
Ведь мысль творить и действовать не может!
Не Сила ли — начало всех начал?
Пишу,— и вновь я колебаться стал,
И вновь сомненье душу мне тревожит,
Но свет блеснул,— и выход вижу я:
В Деянии начало бытия!
(Гете. «Фауст». Переклад Н. Холодковського)

Тут Гете висловив не лише шукання Фауста, але дав концентровану та прозору по своїй ясності характеристику пошуків невичерпного джерела духовного життя, яке здійснює вся психологія, включаючи й сучасну. Діяння, або людська дія, багатші, ніж стояча перед ним ціль, керівний образ, програма, що регулює його протікання, мотиви і наміри, що стоять за ним. Інша справа, що психологічна наука порівняно недавно приступила до дослідження структури дії, її функцій, законів становлення і розвитку.

Психологічний аналіз процесів мислення передбачає врахування людської суб’єктивності, аналіз мотиваційної сфери, в тому числі і боротьби мотивів, вивчення процесів цілепокладання, характеристику цілей та їх зміни. Воно і зрозуміло, оскільки всяка діяльність, щоб бути такою, повинна включати в себе мету, засіб, результат. Свобода у виборі та покладенні цілей з неминучістю тягне за собою свободу у виборі засобів і способів досягнення результату. А відсутність будь-якого з цих компонентів або навіть жорстка фіксація його перетворюють розумову діяльність людини в щось інше, наприклад, штучний інтелект. Іншими словами, інтелектуальну, розумову діяльність людини в принципі не можна розглядати поза особливостей її руху, сприйняття, пам’яті і інших форм діяльності.

Діяльність у цілому — це органічна система, де, як в живому організмі, кожна ланка пов’язана з усіма іншими, де все відбивається в іншому і це інше відбиває в собі все. Але така сутнісна аналогія йде багато далі. Діяльність, що має складну будову, безперервно розвивається, — як і всяка органічна система, створює необхідні їй органи, в якості яких цього разу виступають нові образи і програми поведінки, нові способи дій, нові цілі та засоби їх досягнення і так далі.

Неважко бачити, що такий складний за своєю будовою процес неможливо звести до логіко-математичних структур. Посилання на те, що комп’ютер здатний вирішувати завдання, недоступні людському мисленню, швидше повинні були б приводити до висновку, що він і вирішує їх нелюдськими способами. Не варто забувати, що розумова людська дія не тільки предметна, а й соціальна за своїм походженням, тобто вона спрямована не тільки на предмет, але і на іншу людину. Людське мислення завжди діалогічне, і в цьому сенсі воно не належить тільки суб’єкту мислення.

Головна риса людського інтелекту — здатність до творчості, і, мабуть, саме за цим параметром слід було б зіставляти інтелект природний і штучний. Однак незважаючи на те, що акти творчості у всіх їх проявах здавна привертали до себе увагу вчених, вони залишаються загадковими і важкими для дослідження. (На щастя, смутні уявлення про те, що таке творче мислення, осяяння, інтуїція, не роблять ці явища менш частими.)

Нам — не тільки психологам, але всім людям взагалі — треба знайти засоби, з допомогою яких виявилося б можливим проникнути у дивовижний світ людського мислення, у всі його реальні пласти і форми. Реалістична позиція полягає в тому, що можливості науково-технічного прогресу і людського мислення не обмежені. Тому можна сподіватися, що роботи з штучного інтелекту, незалежно від того, наскільки вдалим є цей термін, приведуть все-таки до створення нових машин і пристроїв, спеціально пристосованих до того, щоб допомогти вирішити цю грандіозну задачу. Вдалося дослідникам зробити те, що здавалося неможливим ще декілька років тому. Нехай же вони, успішно справляючись зі своїми сьогоднішніми нагальними проблемами, не забувають і про свій обов’язок перед наукою про людську душу — психології, який комп’ютери, навіть самі потужні, на жаль, повернути не зможуть.

Автор: В. Зінченко.