Хочемо ми цього чи ні, але ми живемо у світі тотального егоїзму, який панує у нашому повсякденному житті, часто-густо є головною мотиваційною силою наших думок, бажань, вчинків. Причому вчинків, як поганих, так і хороших, адже навіть тоді коли ми допомагаємо іншим людям, робимо якусь корисну справу, ми цим самим тішимо (годуємо) своє его, мовляв от який я класний, добрий, духовний (потрібне підкреслити).

Загалом це добре, нехай ми і робимо щось задля задоволення нашого его, але коли це «щось» несе користь оточуючому всесвіту, то можна говорити про «правильний егоїзм». Інша справа коли ми робимо щось не зовсім добре, звісно теж для задоволення нашого его. От тільки вступаючи на територію справжньої містики/езотерики, ну там досягненнях просвітлення, зливання з Абсолютом і таке інше, від егоїзму, «правильного» і «неправильного» позбавитись джедаю потрібно (казав би майстер Йода)).

Але поки нам непросвітленим звісно рано про це (позбавлення від его) говорити, краще поговоримо про «правильний егоїзм». Суфії називають його словом «нафс» та порівнюють з конем, який несе людину. Кінь цей може занести, як в прірву чи болото – у випадку коли его людини деструктивне, зосереджене виключно на якихось низинних бажаннях (поїсти, поспати, в ліжку пострибати), або коли воно зосереджене надміру на власному Я, і переходить у нездорове явище егоцентризму, або коли его долається різними пристрастями як от скажімо жадібність. А з другого боку цей кінь може підняти людину у небесні далі, коли его правильно налаштоване на самовдосконалення, роботу над собою, що там казати, навіть бажання молодого принца Сідхарти (більш відомого як Будда) пізнати мудрість було продиктовано його власним его, цим самим «здоровим егоїзмом», який привів його на духовний шлях, що завершився таки просвітленням.

Виходить такий цікавий парадокс, щоб позбавитись від его, його потрібно мати, причому мати так би мовити правильно налаштованим. А як тоді його налаштувати? Мабуть не має єдиної відповіді на це питання, в кожного по різному, в когось прагнення до самовдосконалення, саморозвитку починається з маленьких років, десь так як у маленького Моцарта було прагнення до музики, хтось робить переоцінку цінностей на якомусь життєвому етапі, людина дорослішає, мудрішає, змінюється й її его, а разом з ним і її бажання, думки, прагнення, буває й таке, що людина проходить шлях від розгульного життя до святості, як це було із святим Франциском Асізьким та святим Августином, обоє вони в молодості вели досить розгульне життя (в Августина навіть була позашлюбна дитина), але кардинально змінились, змогли опанувати тим конем власного его/нафсу, та поїхати у вірному керунку. І якщо людині вдається опанувати цього норовливого коня власного его, то може статися так, що їй пощастить дістатись тої сокровенної печери, в якій зберігається найбільший скарб, от тільки щоб увійти в цю печеру, коня доведеться лишити назовні.

А еще именно эго часто диктует различные полезные бизнес идеи, такие как например, создавать лучшую обувь для мальчиков, но это как раз пример полезного здорового эгоизма, несущего пользу человечеству.