Отже, придивимось до «стилю» мозкового моделювання. Людина, у якої модель формується швидко, але швидко і розпадається, змінюючись іншою,— ближче до «сангвініка» (тепер ми говоримо про темперамент не як про пропорцію «соків» і не як про характеристику нервової діяльності, а як про вроджені властивості психіки, які надалі пронизують характер). У сангвініка рухома манера поведінки і жива зміна настроїв. Він то спалахує, то згасає, переключається на щось нове, «розкидається». Найважче для нього одноманітна обстановка і монотонна робота.

Людина, у якої модель формується швидко, але утримується довго — ближче до «холерика» (повторимося: не за нейротипом, а по психотипу). Вона теж легко загоряється, але далеко не відразу гасне. Перейти на нову діяльність, інший настрій їй не так-то просто, поки не доведена до кінця діяльність попередня. З іншого боку, жвавість моделювання нових ситуацій може призвести до того, що нова модель співіснує в мозку з утримуваною колишньою, і виникає «конфлікт моделей», що загрожує напруженістю. Суб’єкт з таким психотипом буде, звичайно, сильно відрізнятися за характером від сангвініка.

Той, у кого модель формується повільно і довго утримується,— це, звичайно, «флегматик». Він неквапливий, ґрунтовний, завзятий, але йому важко переключитися з одного на інше; найгірше для нього метушня і мінливість середовища. Знову визначений інший характер людини, ніж у попередніх випадках.

Ну, а «меланхоліка» можна уявити собі як людину, у якого модель формується довго, а розпадається швидко. Це тип апатичний і пасивний, його завжди потрібно «розворушити», але вже розгойдавшись, він все-таки швидко згасає. На цій основі характер знову-таки складеться особливий… Нічого не скажеш: проникливі були стародавні! «Соки» соками, а реальність схопили!

Як бачимо, можливість нової типології людей — по психотипу — з’являється на основі всього двох властивостей первинної установки — її збудливості і динамічності. Між тим цих властивостей до сьогоднішнього дня виділено вже не менше семи. Уявімо ж собі, наскільки багатою і складною може стати типологія людей коли-небудь через сто років! Немає сумнівів: ми незабаром простимося з ностальгічними «чотирма стихіями» в психології, як попрощалися з ними у філософії та фізиці.

Не виключено, що про психотип (або типи первинної установки) незабаром почнуть говорити так само впевнено і повсюдно, як зараз кажуть про тип нервової діяльності (нейротип, як ми його називаємо). Ось тоді виникне ланцюжок питань. Як співвідносяться вроджені соматотип — нейротип — психотип? До якої міри вони підпорядковані загальному «стилю»? І далі: який зв’язок між психотипом і характером? Що більшою мірою визначає характер — психотип або умови життя, виховання? А оскільки характер людини — це її особа, то яким чином індивідуальний психотип проявляє себе в особистості? Чи впливає він, наприклад, на спосіб мислення, жвавість фантазії або вибір естетичного ідеалу? Або ці моменти цілком соціально і «побутово» обумовлені?

Отже, нам треба в першу чергу позбутися від нетерплячих «перескоків» через ступінчасті рівні, що організують поведінку.

Рішення проблеми «чистої дошки» — це, зокрема, рішення проблеми виховання. На одній дошці можна писати крейдою, на іншій — краще олійною фарбою; на одній написи тримаються самі собою, на іншій — повинні підновлятися і можуть деформуватися до такої міри, що текст виходить протилежним за змістом… Взагалі, мабуть, не на кожній дошці слід писати одне і те ж, та ще одними і тими ж письменами.

Гуманізм не в тому, щоб відвертатися від дійсності, приписуючи всім людям «нульові» (а стало бути, однакові) вроджені властивості психіки, а в тому, щоб допомогти суспільству прийняти і розумно розставити людей з різними властивостями. А також допомогти людині з будь-яким психотипом знайти своє місце в світі і знайти гармонію з суспільством. Немає «хороших» і «поганих» психотипів: переваги і недоліки кожного з них виявляються позицією людини в середовищі, її діяльністю. Завдання будь-якої особистості — максимально розвинути позитивні і, наскільки це можливо, зменшити негативні сторони свого психотипу, який дістався від природи, яку, до речі, треба поважати!

Автор: А. Добрович.