Твори образотворчого мистецтва європейського Відродження у багатьох своїх рисах будувалися на законах прямої перспективи, майже невідомих і не використовуваних живописцями попередніх епох. Леонардо да Вінчі, який побудував математичну теорію перспективи говорив: «Перспектива є кермо живопису». Але на Русі, на іконах та інших творах давньоруського живопису, дуже часто зустрічається інший геометричний спосіб побудови сюжету – аксонометрія, в якій елементи картини мають однакові розміри на передньому плані і в глибині картини. Перспективні ж побудови тут дуже рідкісні і зачіпають тільки другорядні деталі. У чому тут справа, чи немає різниці в самій психології сприйняття?

Як стверджують психофізики, тонкість зорового сприйняття світу залежить від фізичних можливостей очей і окремо – від особливостей мозку, що приймає остаточне рішення про те, що саме око бачить. І якщо органи зору мають об’єктивні параметри сприйняття, то мозок часто дозволяє собі «чинити свавілля»: бачити те, чого немає, і навпаки, не бачити того, що є перед очима.

У петербурзькому Інституті еволюційної фізіології і біохімії імені І. М. Сеченова РАН задалися метою визначити, наскільки кожне око людини, а значить, і стояча за ним відповідна півкуля головного мозку, правильно оцінює те, що бачить. Методично проблема полягала не в тому, щоб прикрити одне око долонькою, а в тому, щоб зовсім «відключити» – на час, зрозуміло, – одну з півкуль мозку.

Вихід був знайдений: в практичній психіатрії є якась лікувальна процедура, кажуть, дуже допомагає при депресі , – штучно викликається електросудорожний припадок. Сенс її в тому, що за допомогою струму на час пригнічується робота однієї півкулі – за вибором лікуючого лікаря. Пацієнт залишається в повному здоров’ї і цілком може взяти участь у дослідах. Таким випробуваним психофізіологи і запропонували оцінити «на око» розміри лінійки на екрані. Лінійки в дослідах були різні, а хворі всідалися на відстані від одного до шести метрів від екрану.

Всі пацієнти бачили лінійки, але зовсім по-різному залежно від «відключеної» півкулі і від відстані до екрану. Нормальний мозок, що працює обома півкулями, закономірно применшував довжину лінійки, причому тим сильніше, чим далі його володар сідав від екрану. Сприйняття порізно кожною з півкуль дало такі результати: ліва сприймала предмети в прямій просторовій перспективі, права ж – у зворотній або навіть аксонометрично, тобто практично однаково поблизу і вдалині.

Як вважають вчені, така асиметрія сприйняття дуже допомагає нам правильно бачити речі. Велика спокуса тому зв’язати майстерність європейців Відродження з розсудливою лівою півкулею мозку, а творчість давньоруських живописців – з емоційною правою.