У класичних цивілізаціях древньої Греції та Риму творчу думку і працю художника цінували дуже високо. У ті часи паломництва до видатних монументів, витворів архітектури та мистецтва були, мабуть, явищем не менше поширеним, ніж поїздки туристів в наші дні. Із сотень існуючих тоді чудових споруд деякі вважалися особливо видатними – їх називали «сімома чудесами світу». До нашого часу від них збереглося небагато, але їх слава не в’яне і донині. Тепер всесвітньо визнаних «чудес світу» налічується, звичайно, більше, ніж сім, і до числа їх, безсумнівно, належить храмовий комплекс Ангкор-Ват.

Ангкор-Ват – лише один з численних і прекрасних пам’ятників, розташованих поблизу великого озера Тонле-Сап в Камбоджі, в нижній течії річки Меконг і її приток. В період мусонних дощів паводкові води переповнюють озеро, а з настанням сухого сезону вода відступає, залишаючи наноси родючого мулу – готовий грунт для вирощування рису та інших культур. Таке природне добриво навіть і тепер отримує тут 2000 квадратних миль оброблюваних земель. У воді, принесеній повінню на поля, багато риби; це означає, що в харчуванні місцевих жителів досить білка.

Такі сприятливі природні умови були причиною того, що в цих місцях ще в глибоку давнину розвинулася міська цивілізація. Тут виникали, височіли та приходили в занепад, змінюючи один одного, різні державні утворення. Кожне з них залишало якісь матеріальні сліди свого існування. Стародавні міста, храми і палаци (деякі з них все ще приховані густою тропічною рослинністю) височіють тут мовчазними свідками колишньої слави кхмерів.

На рельєфах кам’яних стін відображені тріумфальні ходи, символи військової доблесті, пишний ритуал придворних церемоній. Статуї Шиви, Вішну, інших божеств індуїстського пантеону, зображення бодхісатв, доносять до нас риси давно померлих царів і цариць, принців, представників придворної знаті, зведених в сан богів. Скульпторам нерідко вдавалося втілити в своїх творах «злиття людини з богом», вдавалося наділити їх такими чудовими якостями, які знаходять відгук і в душі сучасних глядачів, хоча багато з них, можливо, не знають ні історії кхмерського народу, ні його релігійних і культурних традицій , що породили такі твори мистецтва.

З усього комплексу архітектурних пам’яток, відомих під загальною назвою «Ангкор», Ангкор-Ват, безсумнівно, самий вражаючий. Він був побудований в XII столітті, за життя володаря Сурьявармана II і згодом став його усипальницею.

Багато років працюють в Камбоджі французькі археологи, історики та архітектори. В археологічних розкопках, у вивченні та реставрації пам’яток багато зробили, зокрема, фахівці Французького інституту Далекого Сходу. Підготовлені і кадри місцевих фахівців, і зараз на чолі національного та місцевих музеїв, служб з охорони історичних пам’яток стоять уродженці Камбоджі. За роки пошуків виявлено та взято на облік кілька тисяч пам’яток різного роду, але багато тисяч ще належить відкрити.

Вчених чекають тут багато років напруженої праці. Ще до того, як вибухнув збройний конфлікт в 70-х роках, який згодом призвів до геноциду камбоджійського народу одним з найкривавіших диктаторів в історії, комуністом Пол Потом, ЮНЕСКО направила в Камбоджу архітектора-реставратора, який повинен був почати відновлювальні роботи в групі історичних пам’яток , створених у період між VII і XIII століттями в 150 кілометрах від Ангкора. В цей же район були відряджені експерти, покликані визначити розмір передбачуваних витрат, пов’язаних з приведенням в порядок історичних пам’ятних місць.

В ході історії Ангкор вже не вперше опиняється під загрозою руйнування. Період смути, що пішов за смертю Сурьявармана II, послабив державу кхмерів; вона лягла під ударами своїх сусідів – чамів, і 1117 року Ангкор був розграбований. Потім влада знову перейшла до рук кхмерських правителів. Вони відновлювали зруйноване, переробляли старе і споруджували нові архітектурні шедеври, множачи і без того багату культурну спадщину.

Збройний конфлікт минулого століття знову поставив під загрозу пам’ятники кхмерів, причому особливе занепокоєння викликала схоронність Ангкорський комплексу. Прагнення зберегти Ангкор – це ще одна спроба (їх чимало знає довга і бурхлива історія людства) уберегти зв’язок з минулим, той зв’язок, який наповнює життям історію даного народу, його традиції. Втрата традицій, самобутності і наступності – річ вельми небезпечна.

Це усвідомлювали ще в найглибшій стародавності. І тому володарі, щоб зберегти в наступних поколіннях пам’ять про себе, зводили величні споруди або, навпаки, руйнували те, що було побудовано їх ворогами. Рим, наприклад, після другої пунічної війни слідував у своїх діях фанатичному призову Катона – «Карфаген повинен бути зруйнований».

І розв’язана римлянами третя пунічна війна справді завершилася повним руйнуванням міста. Карфаген був проклятий, відданий вогню і мечу, розорений дотла, і селитися на місці колишнього міста було заборонено. Правда, з часом місто тут все-таки піднялося знову, але це був вже не пунічний Карфаген. Вцілілі жителі були асимільовані римлянами, самобутність їхньої культури назавжди канула в Лету.

Під час другої світової війни Гітлер, потопивши в крові повстання жителів Варшави, наказав знищити польську столицю. Древній королівський замок, середньовічна частина міста (торгова площа «Старо място»), палаци, костели, багато інших будівель були підірвані і віддані вогню. Рішення польського народу відновити більшість історичних пам’яток Варшави і воскресити колишній вигляд столиці, в тому числі і «Старе Място», виражало прагнення зберегти спадкоємність польської історії.

Ця стаття лише початок нашої розповіді про цікаву культуру Камбоджі та її великих пам’ятників.

Автор: Хіросі Дайфуку.