Дві дівчинки, які призначаються щорічно, жили в невеликому будиночку біля Ерехтейона. Їх називали «аррефорами», що означає носії таємного. У білих коротких одежах із золотою вишивкою вони грали в м’яч під священною оливою, але в якийсь день місяця Скірофоріона, відразу ж після посіву, було випробування, яке вимагало чималої мужності. Жриця Афіни давала їм щось закрите, чого ніхто не мав права бачити. Вони повинні були спуститися з цією ношею під землю і таємним тунелем проникнути в глибину скелі. Там їм слід було залишити принесене і взяти інше, теж закрите і ніким не бачене і з кошиками на голові знову піднятися на поверхню.

Підземна стежка вела до підніжжя акропольскої скелі в тайник однієї з дочок Кекропа, названої «Агравла», що означає «полебороздная». Тайник, або храм Агравли, знаходився біля храму «Афродіти в садах».

Що це був за тунель? І чи існував він? Адже можливо, що всі підземні подорожі аррефор – не більше як легенда? Однак згадаємо Шлімана: він був впевнений, що «Іліада» – не легенда, а документальний твір, і по гомерівським віршам відшукали точне місце давньої Трої.

А страшно було, ймовірно, дівчатам забиратися під землю! Та ще тягти на головах щось не зрозуміле. Адже вони, безсумнівно, чули, що колись дві дочки Кекропа – Агравла («Полеороздная») і Герсу ( «Росяная») заглянули в такий же точно кошик, а там – жах! – напівлюдина, напівзмія. Вони так злякалися, що свідомість їх затьмарилася, вони кинулися зі скелі і загинули. Не можна було дивитися в кошик, призначений в дар землі!

«Полебороздная», «Росяная», «перший день після посіву, підземелля, змія в землі…» У нас, у слов’ян, земля і змія звучать майже однаково. Вони схожі одна на одну. Може бути, їх спорідненість йде глибше, в грунт тисячоліть? Звідти доносяться до нас же майже нечутно якісь поєднання зараз невимовних складів, як приходять звідти осколки кісток або відбитки листя, вже позбавлені всіх ознак життя, але які ще зберегли якісь форми живого.

Слово «земля» – одне з основних, з найдавніших людських слів, і туди, в цю старовину, йшли таємні культи Ерехтейнона. Мені здається, що їх вершителі були впевнені в магічній, чудесній дії своїх обрядів, в тому, що без них прийде біда. Земля була головним в цих таємних містеріях мороку і підземелля. Щось треба було внести в землю, щось з неї витягти.

Якийсь таємний, незрозумілий навіть і самим жерцям, процес повинен був там, в надрах, статися, настільки ж секретний, як виростання стебла з насіння. Ймовірно, справа була в хлібі, в плодах земних. Щоб взяти милості у природи, треба було наколдувати їх!

Двері, що звужуються догори звернені на схід, туди – до Малої Азії, до Дворіччя, до Індії, Тибету… Їх отвір формою своєї нагадує абриси єгипетських пілонів, лхаських монастирів, в їх чорній рамі над чорними лаштунками гір стоїть фіолетова гущина неба і в ній – зірки по сто каратів. Гострі їх промені, дихають то синім, то помаранчевим, що промчали тисячі світлових років, вп’ялися в напівтемряву храму. Тут жовто горить світильник. Його полум’я схоже на акварельний пензель, що туго набряк тьмяною золотою фарбою. Воно слабо осяває складки вишитого пеплоса, наділяє сидячу в глибині оливкову Афіну. Біля статуї йде вгору мідна пальма, поставлена, щоб втягувати кіптява від палаючого масла…

Приміщення було невелике: десять метрів в ширину і трохи більше семи в глибину. Мабуть, тут ніколи і не бувало натовпу, як не буває його в лабораторії або у пульта електростанції.

Золотий світильник горів незгасимо. Його заправляли олією раз на рік. Гніт робився з карпасійського льону, що добувався на Кіпрі і прозваного «аміант», або «асбестос», «єдиний, що не згорає», як пише Павсаній.

Далі буде.

Автор: Борис Агапов.

P. S. А загалом було б файно відправитись у Грецію та неодмінно відвідати Акрополь та Ерехтейон, правда ще перед цим трішки підтягнути англійську мову, що зрештою зробити не складно, адже через школу CosmoSkype можна замовити уроки англійської по скапу English Skype, займаючись мовою з native speakers.